Один робочий день міського голови Луцька*

Один робочий день міського голови Луцька з ліричними відступами і коментарями.

На столі у Миколи Романюка постійно лежить великий аркуш паперу, розграфлений на сім частин, відповідно до семи днів тижня. Там він записує плани на кожен день. Двох однакових не буває, важливо нічого не забути, все встигнути... А життя щораз підкидає до запланованого абсолютно неочікувані повороти і проблеми. Тоді рука тягнеться до маленьких аркушиків, де фіксує нагадування самому собі.

Наважилася поцікавитися, а що ж хвилює, про що думає міський голова, окрім бюджету міста, інвестицій, роботи транспорту й комунальних підприємств, ремонту доріг, концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади, реформи в галузі медицини, земельної та інших необхідних реформ, засідань, нарад, прийому громадян, прийняття рішень міськради і десятків інших справ, які передбачає посада? Микола Ярославович надовго замислився, і тепла посмішка промінчиком призахідного сонця осяяла обличчя.

І. Ліричний відступ: материнське благословення

— Мама. То вже багатолітня традиція, щоранку, як виїжджаю з дому — зателефонувати мамі. Хвилина-дві — й наче благословення отримуєш на цілий день. І не важливо, що у мене в голові бюджет міста, а маму хвилює, що сорока знову вкрала каченя, чи собака відірвався і повитягував із клітки кролів... Важлива її засвоєна з дитинства наука: «Роби людям добро».

Мамі нещодавно виповнилося 80 і завдяки їй, хоч сам давно вже дідусь трьох онуків, ще почуваюся дитиною. Хотів би побути дитиною якомога довше...

У своїх стосунках із дітьми, онуками не раз згадую, як мої батьки ставилися до мене, це допомагає знайти правильний тон. Я ніколи не кажу мамі, що мені важко, що я втомився, бо знаю, як вона за мене переживає. Зрештою, материнське серце і без слів усе знає. От із татом була б інша, чоловіча розмова. Але тата давно вже нема...

ІІ. Де взяти слів, щоб не ятрити рани?

— 27 хлопців хоронити — то нестерпно важко. Десь на десятій чи дванадцятій громадянській панахиді відчув, що нема ні сил, ні слів. Як розрадити, втішити родину? Все організувала міська рада, щоб хоч якось полегшити біль утрати для рідних. Це остання шана, данина пам’яті тим хлопцям, які віддали за Україну найдорожче — життя.

Дуже переживав перед недавньою зустріччю, коли мали приймати рішення про виділення коштів на пам’ятники. Зібралися члени 21 сім’ї загиблих, треба було знайти такі слова, щоб не роз’ятрити їхню рану. Це непросто... І я безмежно вдячний тим батькам, матерям, дружинам, дітям за їх розуміння. У якусь мить мені здалося, що вони мене жаліють, значить, побачили не просто чиновника, а людину, яка їм щиро співчуває. Ті події й мені додали на скроні сивини, а на скрижалі серця, як сказав один священик, - болючі зарубки.

Результат — 14 жовтня, на Покрову, відкривали алею почесних поховань у Гаразджі. Зробити це — був наш обов’язок, і зробити гідно, без формалізму. Люди нам повірили, що дуже важливо для мене.

ІІІ. Територія дитинства

— У складі делегації, до якої входили три міських голови, голови парламентських комітетів, побував у Норвегії. Вивчали аспекти децентралізації влади, стратегію прийняття управлінських рішень. Із подивом довідався, що в Осло участь у соціологічних опитуваннях беруть громадяни... із п’ятирічного віку.

А й справді, чому лише дорослі мають вирішувати, яким має бути скейт-парк чи ігровий майданчик у дворі будинку? Спробував говорити про це з нашими дітьми без присутності батьків. Цікаво! Побажання дітей і дорослих жодного разу не співпали повністю.

Тішуся, що в місті з’являється все більше гарних, добре облаштованих ігрових майданчиків. Це — територія дитинства. І перша нагода навчитися бути добрим сусідом, підтримувати порядок, відчути: це мій двір, моя вулиця, моє місто, моя країна.

А ось модернізований, відремонтований луцький зоопарк, сподіваюся, сподобається і дорослим, і дітям. Там буде ціле містечко для левів і ведмідь уже не буде жити в тісній клітці. Виконані за найсучаснішими технологіями вольєри для дрібних тварин, словом, зоопарк має відповідати європейським стандартам. Фінансування проекту здійснюється в рамках Програми транскордонного співробітництва Польща — Білорусь — Україна. 18 жовтня — відкриття. Добре було б прийти з онуками... Спілкування з ними багато чому вчить. Але — проблема всіх керівників — на родинні справи катастрофічно бракує часу. Якби прийшов сьогодні додому о 19-й годині, дружина б неодмінно запитала: «Що трапилось?».

ІV. Світ має належати професіоналам

— Дуже поважаю людей, які хочуть щось робити. Краще стримувати тих, хто надто біжить вперед, ніж пхати в спину тих, хто не бажає зрушити з місця.

Справедливі нарікання на непрофесіоналізм сьогодні можна почути у будь-якій сфері. Ми самі у цьому винні. Кожен із новообраних президентів починав із того, що розставляв на ключові пости «своїх» людей, а звільняв професіоналів. Плюс корупція в освіті, де можна купити будь-який диплом. Але ж не знання і досвід. Проте, купують і посади, шукають знайомств, влаштовують недовчених чад, а потім нарікають на поганих чиновників, лікарів, учителів. Це біда нашого суспільства.

Інша проблема — як утримати професіонала, якщо у міськраді оклад прибиральниці, при всій повазі до її праці, й заступника начальника управління — однаковий? Але то — наші проблеми і нам їх вирішувати. Європа за нас домашнього завдання робити не буде. Нам самим треба будувати державу і кожен має покласти свою цеглинку. Бодай одну, а хто може — дві. Звісно, нам будуть заважати, збивати зі шляху. Але процес державотворення ніколи не був легким.

V. Злість руйнує, рятує доброта

— Хтось із численних «друзів» у «Фейсбуці», мабуть, вирішив мене втішити, написавши: «Господь Бог також не всім догодив». І все ж прикро: чому так мало людей, які здатні тверезо оцінювати реальність, аналізувати, співставляти, робити висновки? Чому всіх керівників міряють під одну гребінку, у кожному бачать злодія, корупціонера, непрофесіонала?.. Під час зустрічей дозволяють собі кричати, ображати, принижувати, не усвідомлюючи, що принижують цим передусім себе.

І все ж, іду до людей, незалежно від того, чим закінчиться наша розмова. Не важливо, скільки їх буде — десять, двадцять чи сто. З людьми треба говорити, пояснювати, переконувати не тільки через засоби масової інформації, а й безпосередньо спілкуватися, дивитися в очі...

Суспільство нині, на жаль, розбурхане, розхитане, знервоване, колотиться від виборів до виборів, а ми мусимо навчитися домовлятися. І нехай це почнеться з елементарного: де у дворі мають стояти баки для сміття? Як привчити себе до роздільного його збирання?

А щодо виборів... Я поважаю людей, які роблять свій вибір свідомо. Не влаштовує тебе Романюк, будь ласка, обирай іншого, якщо переконаний, що він буде кращим. Але коли ти це робиш лиш тому, що тобі заплатили 500 гривень — таких не поважаю! Якщо цю суму розділити на п’ять років каденції, то вийде якихось 16 копійок у день. Чи не надто дешево?

Валентина САДОВА
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!