На луцького бійця вдома чекала ще одна війна - за право отримати допомогу. ФОТО. ВІДЕО

Волинянин Тарас Сироватка разом із дружиною Ольгою та дітьми Максимком та Надійкою жили, як усі – тихо, спокійно, звісно, не без труднощів.

Не нарікали, але було до чого прагнути. На жаль, усі накреслення «підкорегувала», так би мовити неоголошена війна, повідомляє Інформаційне агентство Волинські новини із посиланням на прес-службу Фонду Ігоря Палиці «Новий Луцьк».

Тарас потрапив в АТО під час другої хвилі мобілізації.

«Спочатку були в Сумській області. Як нас набирали, то казали, що далі Волинської області ми не поїдемо. Але потім подумали, якщо росіяни підуть в Білорусь, то тоді буде проблема. Сказали, що наш штаб в Ратно буде і там по кордону нас розкидають. Тут не думалося, не гадалося. Вийшло, що ми поїздом в Сумську область спочатку, півтора місяця постояли там, а потім уже - у Дебальцеве…», - пригадує військовий.

Зі слів Тараса, найважче було пояснити дітям, куди подівся тато.

«Старшому вже можна розповісти, він розуміє – хлопець, а дочці важко пояснити. Навіть на вихідні, коли я приїжджав додому, якщо нас відпускали, то було важко пояснити їй, що я їду в армію служити. Одного разу, коли сказав, то кричала біля дверей: «Тату!» і півночі не спала. А дзвонила, то не міг сказати, що на війні. Казав – на роботі», - додає чоловік.

Про ті страшні дні війни згадує дружина Тараса Ольга: «Одяг згорів… У нього був цивільний одяг, дуже холодно було. Він приїхав, то діти його не впізнали, почали плакати».

Війна за право

Коли снаряд влучив у барак, де був Тарас, йому пощастило – втратив речі, але сам залишився живий. Контузія – то «квіточки», порівняно із тим, що могло б бути. І вже тут, вдома, зрозумів, що його чекає ще одна війна - за право отримати допомогу.

Тарас є у списках, але вважається добровольцем. «Написали в документах, що доброволець. Я навіть пільги на комунальні не можу отримати», - додає боєць.

Після контузії Тараса мали б комісувати, та неочікувано 17 серпня 2015 йому прийшла ще одна повістка.

«Вірите? Хочеться назад туди. Може, подумаєте, що ідіот якийсь, але… тягне… є потяг, сумління якесь», - зізнається Тарас.

Слід у душі

Війна залишилася не лише в пам’яті військового, але й в душі. По поверненню додому, каже військовий, став боятися салютів, боявся їздити в ліфтах. Тому допомога психолога, зізнається дружина Тараса, була вкрай необхідною.

Відтак, сім’я Сироваток стала учасником проекту психологічного сімейного відпочинку від Фонду Ігоря Палиці «Новий Луцьк». Упродовж трьох днів вони активно відпочивали на базі теремнівського маєтку.

Усупереч пережитому, сім’я вірить у те, що все буде добре. Незважаючи ні на людську підлість, ні на байдужість, вони знають, що недарма вивісили прапор України на своєму балконі.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!