Яким був ковельчанин «Тайфун» - один із кращих артилеристів ВСУ

«Він був стратегом, одним з кращих артилеристів. Він мислив років на 50 вперед, ніж мислить вся наша армія, і завжди був на крок попереду».

Так говорили всі, з ким розмовляли про ковельчанина Володимира Кияна з позивним «Тайфун» журналіст Дар'я Бура і засновник проекту "Повернись живим" Віталій Дейнега, пишуть вони на сторінці руху у Facebook.

"Не знаю, чи маю я право називати його просто «Тайфун», ми були незнайомі. Але мені стільки нарозповідали про нього, здається, ніби я на власні очі бачила який він патріот, фахівець, військовий, - пише журналістка.

«Ти ж уяви, - кажуть мені хлопці, які напередодні тільки приїхали з Луганської області, - це потрібно все розрахувати - дальність польоту, вітер, куди наводити кожен конкретний міномет, кому в який час вдарити. А він це все знав досконало. Весь час казав: «Не кажи мені в дециметрах, ти скажи відстань, а я сам все прорахую».

У нього були хороші організаторські здібності. Був старшим підрозділи на ТЕС у Щастя. Там стояло кілька підрозділів: «Айдар», «Золоті ворота», Частково 92-а і наша 80-а. «Тайфун» всіх об'єднав і знав, що у разі обстрілу зобов'язаний прикрити хлопців. До нього по рації зверталися: «Вова, прикривай, не витягуємо!» І Вова робив усе, щоб прикрити.

Наша 80-а вела огляд на кілометри, і на всю цю відстань Вова працював. Не кожна зброя могла досягати такої відстані, а «Тайфун» міг. Ну, ще танки дев'яносто другого могли нас прикривати, але в деяких випадках тільки «Тайфун».

«Підрозділи з ТЕС перекидали на Кримське або на Станицю-Луганську, а «Тайфун» був не виїзним. Він говорив: «Я бачу тут реальну війну, я знаю, чим допомогти і знаю, що ворог мене боїться».

Він по перехопленнях ловив: «Поки там« Тайфун», ми не проб'ємося». Коли працювали його міномети, ми прослуховували, як сепаратисти передавали своїм про великі втрати.

Бувало, ми приходили після нічного чергування або після боїв, а він каже: «Хочете щось нове послухати?» І включав «прослушку». І ми слухали у всіх мовних оборотах, які притаманні війні, і про те, хто такий «Тайфун», і про те, що вони зроблять з «укропом».

А ще він вів переговори з тією стороною, щоб забрати наших хлопців - як з полону, так і тіла загиблих. Це не входило в його прямі обов'язки, але він знав з ким говорити і як говорити».

«Вова неодноразово звертався до тієї сторони, щоб припинили це все. Це людина сили. Він говорив, що ми не підемо і нас не зламати. За його указом на 260-метровій трубі ТЕС хлопці з нашого підрозділу вивісили український прапор. У цей момент «Тайфун» прикривав їх, щоб ворог не підійшов, це ж висота - все відкрито», -розповідають військові. У них така невимовна печаль в очах і посмішка одночасно. І, мабуть, гордість за те, що знали «Тайфуна» особисто.

За наведенням Володимира не один раз знищувалася ворожа техніка. А коли держава виділяла кошти за таку роботу військових, то Володя радився з хлопцями, щоб передати ці гроші родині загиблого з його підрозділу. Завжди про інших думав.

«Йому самому не потрібні були ні звання, ні медалі. Всі ті, з ким торік «Тайфун» вийшов із засідки, гідні нагороди. Але процедура нагородження дуже тривала, потрібно купу паперів на розгляд подати. А Вова з допомогою волонтерів купив народну нагороду «Тризуб» та нагородив 12 осіб», - згадують бійці і показують мені відео. Вибачаються за міцне слівце. Кажуть: «Це війна, там немає часу говорити культурно».

«А найбільшою нагородою для Володі було - привезти йому шоколадку», - сміються. І я сміюся. Боєць серйозний, міномети розраховує. Для мене це просто космос. Дивлюся відео і не розумію, а він не просто розумів, а розраховував все і змушував себе боятися і поважати.

«Чесно, - кажуть хлопці. Він завжди говорив: «Мені б шоколадку і сік». Вишневий, якщо не помиляюся. Ми їхали якось без боєприпасів, заїхали до Володі, а він каже: «А ти мені щось привіз?» Кажу: «Звичайно. Я тобі твоє, ти мені моє». І дістав кілька шоколадок. А він каже: «Дякую пацани, це найкраще, що ви могли привезти».

Командир бригади йому повідомив, що він приставлений за мужність до ордена. Він найдовше оберігав Щастя. Йому знайшли підходяще місце в контрактній армії. А він говорив, що охрестить сина, побуде трохи вдома, подумає і залишиться до кінця війни", - написала Дар'я Бура.

"Для мене втрата Володі - це щось катастрофічне. Це більше, ніж втрата 10 танків (Володя врятував їх значно більше і значно більше знищив). Це більше, ніж втрата села чи висоти (бо без Володі сепаратисти вже могли б стояти в Щасті). Це більше ніж ... Яка різниця.

Ми не так багато спілкувалися. Але кожен раз я благав його залишитися в армії. Він давно вже переріс і ТЕС, і Щастя, і всю нашу армію. Він став би одним з ключових людей в нашій артилерії. Він розумів, як треба воювати і як можна зробити нашу артилерію непереможною. Я благав його стати інструктором, або піти від десантників в чисті артилеристи, де його потенціал розкрився б на повну. Де він був би диригентом оркестру з усіх «заборонених Мінськом» калібрів. Сепаратисти б це знали і навряд чи захотіли б слухати таку «симфонію». Він міг би виховати ціле покоління найкращих артилеристів або офіцерів. І я благав його залишитися на війні. І він там залишився... Назавжди...

Він не повинен був їхати на той проклятий виїзд. Це була абсолютно не його робота. Але це був би не Вова. Чи не легендарний «Тайфун»...

Він був один з небагатьох в нашій армії, хто розумів, як повинна працювати сучасна артилерія", - поділився своїми спогадами Віталій Дейнега.

Нагадаємо, Володимир Киян загинув 3 вересня. 5 Вересня він повинен був бути звільнений. До демобілізації не вистачило кілька днів.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!