Волинянка може отримати найвищу нагороду у сфері телебачення

28 вересня Американська телевізійна академія вручатиме у Нью-Йорку найвищі нагороди у сфері телебачення. Цьогоріч у категорії «Найкраще висвітлення подій» має шанс перемогти 11-хвилинний репортаж «Україна: стрільба на майдані Незалежності» про жахливі події 20 лютого 2014-го, серед авторів якого і Вікторія Бутенко з Володимира-Волинського.

«Слову Волині» вдалося поспілкуватися з відомою українською продюсеркою, яку на цю престижну в США премію висунув канал «CNN».

І почали ми нашу розмову зі спогадів про той кривавий і поворотний в історії України день…

Мабуть, непросто було фільмувати все це?

Пам’ятаю, як під час знімань ми піднялися у наш офіс в готелі «Україна», щоб відзняти сюжет. Якраз полетіли димові шашки та пустили газ, а в повітрі витав не тільки їдкий запах, а й передчуття чогось незрозумілого і водночас жахливого. Ми почали спускатися і застрягли між поверхами – нижче не можна було, поки не розсіються дим та запах. Ніхто з нашої групи не знав, що може статися наступної миті. І ця невизначеність тримала у напрузі всіх.

І що того дня найбільше вразило тебе?

Перед очима й досі стоїть картина, коли в приміщення готелю внесли загиблого молодого хлопця. За деякий час до нього підійшов чоловік та впізнав у ньому свого сина. І ти на собі відчуваєш біль та розпач, а ще... безпомічність. Бо розумієш, що зарадити нічим не можеш. І мовчки спостерігаєш за тим, як батько, стоячи на колінах, ридає над тілом своєї дитини, якої вже не повернеш...

Сьогодні Україна знову в епіцентрі уваги – на Сході триває справжня війна, гинуть найкращі… Книжка «Аеропорт» відомого американського репортера Сергія Лойка, який кілька днів перебував на пекельному донецькому рубежі, з’явилася і завдяки тобі. Як ти познайомилася з цим чоловіком?

Я тривалий час співпрацювала й далі співпрацюю з відомими телеканалами США, мене знає чимало людей, пов’язаних зі ЗМІ, а Сергій Лойко – один із них. Він побував у багатьох гарячих точках світу, висвітлював тамтешні події, тож звернувся до мене з проханням організувати поїздку в Донецький аеропорт. Чесно кажучи, якби ми не знали, що це за людина, і якби не були впевнені у тому, що він зможе працювати, не ризикуючи собою, то вочевидь не потрапив би туди. Чому говорю «ми»? Тому що вирішувала не я, хоча й посприяла цьому.

Чи ділився він з тобою враженнями після повернення?

Усі враження – в його інтерв’ю. Повернувшись із Донецького аеропорту, Сергій дуже захворів. Далися взнаки дні, проведені майже без сну, у холоді та напрузі.

Сергій Лойко не тільки написав книгу, яку нещодавно презентував, а й показав обличчя «кіборгів»…

Це не було його редакційним завданням. Але коли ми переглянули фото, виникла ідея організувати виставку під назвою «Пекельний аеропорт». Нині ці світлини продають на благодійних аукціонах. Наскільки мені відомо, вже зібрано більш як 100 тисяч гривень для потреб військових госпіталів.

І ще кілька слів про безпосередню твою роботу. Ти продюсуєш новини. Що входить до твоїх обов’язків і з ким та чим доводиться мати справу?

В Україні дуже мало продюсерів новин, оскільки цим займаються журналісти. Коло моїх обов’язків – від організаційних питань і до запрошення гостей та формування ідей. Я не потрапляю в кадр, а роблю ту роботу, що поза ним. День у мене ненормований, і я ніколи не знаю, куди можу потрапити і «з ким та чим матиму справу». Але коли приходжу на роботу, віддаюся повністю. Серед її «плюсів» – знайомство з багатьма цікавими людьми, від яких багато чого вчуся, дізнаюся, завдяки яким вдосконалююся.

Знаю, що ти була прес-секретарем міністра транспорту та зв’язку Миколи Рудьковського. Що дала тобі робота на державній службі?

Після закінчення Києво-Могилянської академії отримала пропозицію попрацювати в управлінні транспорту та зв’язку, яке на ту пору очолював Микола Рудьковський. Оскільки хотілося пізнати щось нове, погодилась. І це був для мене дуже цікавий досвід.

Певний час ти проживала у США…

Вперше до Америки потрапила, коли навчалася у Нововолинському ліцеї. Згодом вступила до «Могилянки» на соціологію та політологію, і коли отримала диплом, знову поїхала до США на навчання. За кордоном у мене залишилось чимало друзів, а також сім’я, яка мене приймала. З ними досі підтримую стосунки.

З якими західними компаніями ти співпрацюєш? І чи не надходило пропозицій залишитися в Америці?

З виданнями «Los Angeles Times», «Wall Street Journal», «New York Times», з телеканалом «NBC» ось уже більш як десять років. А ще «National Geographic», «Readers Digest», «CNN», «BBC»… Що стосується роботи за кордоном, то пропозиції надходили, але такі спеціалісти, як я, потрібні в Україні.

Нині чимало журналістів йдуть у політику. Чи ти вже замислювалася над тим, щоб зробити політичну кар’єру?

Деякі мої колеги пішли у політику, проте помічаю, що почуваються там не дуже комфортно, хоча й намагаються щось змінити. У мене немає політичних амбіцій, але є прагнення до змін. Можливо, за кілька років щось зміниться, і моя думка також. Та сьогодні це не те, до чого я прагну.

Ти виховуєш маленького сина. З огляду на твій напружений графік, чи вдається знаходити час для відпочинку?

Неабияк допомагає мама, яка взяла відпустку для догляду за моєю дитиною. Син любить плавати, тож відпочиваємо здебільшого на морі. Він взагалі дуже активний, через що обираю йому такі розваги, де відривається по повній програмі.

І наостанку поділися своїми планами…

То мають бути цікаві проекти, говорити про які поки що зарано. Бо життя вносить свої корективи, і все може змінитися будь-якої миті. Одне слово, поживемо – побачимо.

Довідково: «Еммі» – американська телевізійна нагорода. Першу статуетку було вручено 25 січня 1949 року в Голлівудському спортивному клубі. Назва «Еммі» походить від слова «immy» – так називалася катодна трубка в перших телевізійних камерах. Атом, який тримає в руках жінка, символізує телебачення як науку, а крила за її спиною – телебачення як мистецтво. «Еммі», що є телевізійним аналогом премії «Оскар», вручають у 463 номінаціях.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!