Коли співав про маму, хлопці плакали і відразу дзвонили до своїх мам, - ковельський артист у зоні АТО

38-річний Андрій Мигуля з Ковеля закінчив музичний факультет Рівненського гуманітарного університету.

Відразу після школи працював художнім керівником у селі Скулин Ковельського району, а під час навчання у вузі – вчителем музики в одній зі шкіл Рівного, пише Вісник+К.

Після закінчення університету повернувся до рідного Ковеля, де трудився художнім керівником у Будинку культури, директором Центру соціальних служб сім’ї та молоді, начальником районного відділу культури, згодом заступником голови райдержадміністрації. Після Євромайдану змушений був залишити посаду, тепер працює викладачем вокалу Люблинецької школи мистецтв.

Усі посади не заважали займатися улюбленою справою – піснею. Адже Андрій Мигуля виріс у творчій родині. Баба співала у церковному хорі, тато-залізничник довгий час був весільним музикою, грає на багатьох музичних інструментах, мама-медик все життя любить пісню. До речі, вона у радянські часи написала лист до самого міністра освіти, і добилася відновлення у селі школи, яку перед тим закрили. Дружина Олена, з якою Андрій навчався в одному вузі, теж співає. У своїх трьох дітей батько вже зараз помітив здібності до музики.

– Я співаю в дуеті «Дві долі» з Любов’ю Шульгач, в народному чоловічому аматорському квартеті «Оксамит», очолюю фольклорний гурт «Полісяна», – розповідає Андрій Мигуля. – З делегацією від Ковельської райради, як її депутат, побував у зоні АТО. Виступав з концертом за 30 кілометрів від Щастя у місті Старобільськ перед місцевими жителями. Бачили б ви, із яким захопленням вони нас приймали! А вишиванки, які ми подарували, не знімали цілий день! Були у школах, дитсадках, лікарнях віддалених сіл. У людей в очах побоювання: щоб до них не прийшла війна. Давав концерт перед бійцями Нацгвардії, батальйоном «Айдар». Виступав без мікрофона, у приміщенні, щоб не було голосно. А коли співав про маму, хлопці плакали і відразу дзвонили до своїх мам та дружин. Моральний дух воїнам потрібний, бо коли я повернувся додому, волинські бійці прислали мені форму, присвоїли звання «Волонтер-тенор». Тож скоро знову збираюся до них.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!