Спортивний Луцьк: таеквон-до

Каріна Кінах, яка виросла в спортивній сім'ї, з дитинства захоплюється таеквон-до.

Таеквон-до я почала цікавитись не самостійно, цим видом спорту зацікавив мене батько, який був за сумісництвом моїм тренером. Скільки себе пам'ятаю, то все своє свідоме життя я була в спорті. З дитинства мені подобалось знаходитись серед дорослих діток, коли мені було три чи чотири роки.

Дуже подобалась сама атмосфера спортзалу, його поєдинки. Цей процес був для мене своєрідним, а також приємним ритуалом.

Мій батько зараз є президентом Волинської федерації таеквон-до (ITF), а я є віце-президентом федерації. Також ми проводимо тренування в трьох клубах, де нам допомагає мій брат, теж тренер.

В результаті у нас виходить ось така тренерська сім’я. У мене не було такого, щоб мене примушували іти на тренування. Завжди будь-який вибір, в першу чергу, був моїм рішенням і я вдячна батькам за те, що вони в свій час дозволили зробити свій власний вибір.

Були такі моменти, коли мені не хотілося йти на тренування, особливо тоді, коли починалась весна і я дивилась як закохані парочки гуляють по вулицях.

Проте спорт завжди був основою мого життя, хоча одного разу в мене був такий порив, коли я сказала своєму батькові, що не буду ходити на тренування і, відповідно, не буду займатись спортом взагалі. Це було якраз тоді, коли мені було десь років дванадцять – тринадцять, я тоді була впевнена, що в спорт не повернусь.

Однак пройшов певний час і я сказала: «Тату, я хочу на тренування». Він, звичайно, не подав жодного знаку, але все ж таки був щасливий, що я прийняла рішення бути далі в спорті. Дуже вдячна батькам, що вони дали мені можливість зробити свій вибір і я не шкодую про нього.

Таеквон-до перекладається як «шлях рук і ніг через свідомість» – це корейське бойове мистецтво, яке має досить древню історію. Хоча таеквон-до офіційно вважається молодим видом спорту, тому що засноване було тільки в 1955 році, але має дуже древнє коріння, оскільки туди лягло і японське карате і, в тому числі, понад 20 корейських стилів, початок яких датується другим століттям до нашої ери.

Генерал Чой Хонг Хі, засновник цього виду спорту, об’єднав найкращі з цих видів єдиноборств та створив одне – таеквон-до, яке нині дуже популярне в світі.

Таеквон-до дуже схоже на багато інших видів бойового мистецтва, але його візитною карткою є розбивання предметів на висоті, цього немає в жодному іншому бойовому мистецтві. Також в таеквон-до є хосин -суль - це система самооборони, тобто все те, що в класичний спаринг не входить.

Час, який я проводжу в спортзалі, залежить від сезону. Тобто, якщо це навчальний рік, то буває й біля десяти тренувань в тиждень, кожне тренування по півтори години. Враховуючи, що в мене є й інші види діяльності, то такий графік є інтенсивним, хоча літом в мене менше тренувань і в цьому є плюс, бо будь-який тренер повинен підтримувати свою фізичну форму.

Дотримуюсь такого принципу – суперники по даянгу, але друзі поза ним. В принципі, спортсмени досить дружні між собою, з різних команд і з будь-якого міста. Мені цікаво підтримувати зв'язки із спортсменами.

Хоча конкуренція, на мою думку, більша не між спортсменами, а між тренерами. Там така боротьба - хто кращий і чий учень виграє.

Приємним моментом була ситуація, коли моя суперниця Аманда Лі на змаганнях в Англії знайшла мене серед тисячі людей (після нашого спільного спарингу) і подарувала мені ланцюжок з кулоном, хоча я її перемогла. Цей подарунок для мене дуже дорогий.

Таких моментів, щоб таеквон-до рятувало мені життя не було, хоча бували випадки, що виручала краща фізична підготовка, ніж в інших.

Якщо порівнювати з тренажерним залом, то там є тренажери, які працюють над певною групою м'язів, тобто в цей час інші м'язи відпочивають.

Таеквон-до краще в тому плані, що можна одночасно працювати над кількома різними групами м'язів. Зокрема, в нас є такий комплекс вправ - туль, який є уявним спарингом з багатьма суперниками, тобто виконується ряд рухів, які ще й при цьому естетично виглядають. Тому виконуючи туль можна отримати і задоволення від процесу виконання і, одночасно, тренувати різні групи м'язів.

Тобто, якщо брати час, який я могла би витратити працюючи над різними групами м'язів в тренажерному залі, то в таеквон-до я прирівнюю як три до одного, тобто три години в тренажерному залі дорівнюють одній годині виконання вправ.

Це є економія часу, а також це значно цікавіше і не одноманітно. Таеквон-до ще цікаве й тим, що в ньому треба думати, тобто, якщо ти стоїш в спарингу, то повинен прорахувати ріст, вагу суперника та його тактику: що він зараз думає і що зараз зробить. Потрібно розраховувати свій час та зусилля так, щоб їх вистачило до кінця спарингу.

Часто буває так, що спортсмени виснажуються на початку спарингу, а вже в другому раунді сил практично взагалі немає. Це дуже цікавий процес, коли ти мислиш, думаєш і це є, в якійсь мірі, творчістю.

Після тренувань для мене найкращий відпочинок - перебування на свіжому повітрі, на природі.

Загалом треба вчасно батькам думати за своїх дітей і віддавати їх в спорт. Якщо вони їх віддають пізно, то звичайно, що високих професійних результатів там не буде, хоча в загальному для здоров'я - це дуже добре. Якщо дитина старша (років 12), то це вже має бути її бажання, якщо його немає, то досягнути нічого не вдасться.

Шлях будь-якого спортсмена починається з місцевих змагань, далі обласних, всеукраїнських, а потім і світових. Завжди в мене були призові місця на всіх рівнях, адже завжди сприймала як велику втрату, коли в якійсь дисципліні не отримувала призового місця.

Якщо говорити про зростання спортсмена в таеквон-до, то це є пояси, яких є спочатку десять кольорових, через які треба пройти і далі йдуть чорні пояси. На даний момент у мене є другий дан чорного поясу, титул босабом, а також я є асистентом міжнародного інструктора.

Найзнаковіша моя нагорода – це перемога на чемпіонаті світу, тоді я вперше відчула, що таке бути чемпіонкою, і скажу, що це невимовно приємно. Всі мої нагороди дались мені не легко, тобто інколи приходилось працювати над собою через силу і потім я сприймала ці нагороди як належне, адже я багато працювала заради цього. Було таке, що в мене не вірили, і це викликало в мені бажання довести всім, що я зможу. І хотілось на своєму прикладі показати, що не важливо як ти фізично виглядаєш, але якщо перебороти себе, то можна бути сильним.

Щодо моєї тренерської діяльності, то я не планувала бути тренером, а хотіла бути все життя спортсменкою, якою я себе уявляла і в 45 років, що буду виступати. Зі сторони тренерська діяльність виглядає легкою, хоча це копітка робота.

Вже дев'ять років я займаюсь тренерською діяльністю. Наразі моїм найбільшим досягненням, як тренера, є учениця, яка дійшла зі мною до чорного пояса.

Спочатку я поєднувала свою тренерську діяльність зі спортом, але це трохи важко, тому що їдеш на змагання і завжди думаєш за себе, свої тренування, свій бій, та час на відпочинок, а коли їдеш як тренер, то думаєш за цілу групу людей.

На даний момент в Україні дуже хороший рівень розвитку таеквон-до, бо наша держава в Європі зараз займає перше місце з цього виду єдиноборства.

Таеквон-до - це спорт, в якому треба думати, і я помітила таку закономірність - хто добре вчиться в школі, той і отримує успіхи в цьому виді спорту.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!