Спортивний Луцьк: тайський бокс. ФОТО. ВІДЕО

Нова рубрика на ВолиньPost продовжується, і наступний її учасник лучанин Богдан Мороз розповість про тайський бокс.

Вперше в спортзал я прийшов у років 8 - це були тренування з дзюдо. Костюмів для дзюдо не було де купити, то ми тренувалися - хто в чому. Тільки тепер я розумію, чому не вдавалось тоді нормально відпрацювати певні рухи, адже екіпірування спортсмена теж відіграє важливу роль.

Після тривалих тренувань з дзюдо, я побачив оголошення про набір в групу кікбоксингу і вирішив і там спробувати свої сили. Моїм тренером став покійний нині Степанюк, завдяки якому я отримав не одну нагороду.

Не оминув своєю цікавістю й заняття з карате, але зрозумів, що це не моє, тому повернувся до кікбоксингу. На заняття кікбоксингом, а потім і тайським боксом, надихнув фільм «У пошуках пригод» із Жаном Клодом Ван Дамом у головній ролі.
Через рік я перейшов на тайський бокс, тренування з якого проводив мій тренер Степанюк. Тайський бокс (у порівнянні з карате) мені імпонує більше тим, що в тайському боксі - одна категорія і всі в ній виступають, тут все чітко і водночас просто.

У класичному боксі, який ми звикли бачити з екранів телевізора, в боротьбі задіяні лише руки, а от в тайському - руки, ноги і коліна. Це найжорсткіший вид спорту. В тайському боксі не дають партер, відтак постійно треба стояти на ногах. Однак заборон в такому боксі немає, тільки основне – не можна бити в пах і бити головою.

Я цікавився історією походження цього бойового мистецтва і дізнався, що він походить з Таїланду. За однією із версій, тоді в цій країні було народне повстання, але люди не мали зброї, тому вчили своїх воїнів боротись руками та ногами.

Щодо тренувань, то в тайському боксі, в принципі, як і в будь-якому іншому виді спорту, важливим є екіпірування боксера. Загалом, щоб добре відпрацювати тренування потрібно мати захисні перчатки, налокітники, адже багато працюємо ліктями й коліньми, якщо ж цих елементів «обмундирування» немає, то удар неможливо як слід відпрацювати, а якщо буде навіть найлегший удар ліктем в голову і найменше розсічення - то на місяць можна про тренування забути.

У цьому виді спорту дуже важливим є характер спортсмена. Тільки хлопці з характером, жагою бути кращим, бути переможцем стають дійсно справжніми спортсменами.

Свою першу нагороду я не пам’ятаю, але їх є дуже багато. В мого покійного тренера залишилось дуже багато медалей, кубків та дипломів, які я виборював на чемпіонатах. За кожною з цих медалей стоять безкінечні години тренувань.
Досить добре пам’ятаю вечір поєдинків, перемога в яких принесла мені Європейський пояс із К-1. З Таїланду є дві медалі – одна за перше, друга – за друге місце. Тоді в мене був суперник - таєць, який провів до 300 професійних боїв, але програв мені в першому раунді нокаутом.

Коли я виграю у своїх суперників, то навіть і не знаю, як передати ці відчуття, але напевно, це щось подібне до того стану, в якому знаходяться люди, котрі дізнались про виграш в лотереї. Багато моїх суперників, яких я нокаутував, є дуже хорошими моїми друзями, адже ми розуміємо - це все спорт і суперники ми тільки на рингу, а за його межами - друзі.

Поразки в мене теж були, і за очками, і нокаутом. Пам’ятаю поразку, яка була для мене геть не очікуваною. На Чемпіонаті світу із К-1 в першому раунді я переміг свого суперника, він тоді впав без свідомості і його приводили до пам’яті лікарі. Але він виграв, а я програв, тому що тренер, до речі, українець, дискваліфікував мене.

В день на тренування я витрачаю приблизно 9 годин. В дитинстві теж майже весь час проводив у спортзалі, і в мене не було такого, щоб я жалів про те, що замість того, щоб гуляти з однолітками, іду в спортзал. Ще в юному віці я для себе поставив ціль - бути найкращим, адже це нормальне прагнення бути сильнішим у спорті.
Наразі я маю свою секцію тайського боксу в Луцьку, куди ходить до 200 людей, найстаршому моєму учню - 63 роки.

За час своєї тренерської діяльності я помітив, що, наприклад, з трьох тисяч людей, які до мене приходять, лишається двоє, а може, навіть і одна людина, адже це досить жорсткий спорт.

Я не розділяю учнів на «новеньких» чи «старожилів», з ними всіма проводжу справжні тренування. Коли приходить десять хлопців, я відразу можу сказати, хто з них потенційний хороший спортсмен. А якщо хтось з них прийде в спортзал після першого тренування – це вже 50% того, що вони залишаться в цьому спорті.

Цікаво, що найкращі спортсмени в секції - не з міста, а із сіл, які на тренування ходять за десять кілометрів і які прагнуть до чогось кращого.

Часто учням, які їздять на змагання, я наголошую, що якщо нокаутом не виграв - немає чого сперечатись. Хоча, як показує практика, що навіть з нокаутом ти можеш програти.

Важливим аспектом є й правильне харчування. Я вважаю, що кожна людина має їсти правильно, незалежно від того, в спорті вона чи ні. Для своїх учнів лише 30% - це те, що я можу дати в спортзалі, інше – це те, чим вони харчуються. Щодо мого раціону то він приблизно виглядає так: вівсяна каша з молоком, варене яйце, м'ясо з кашою, протеїновий коктейль, салат. Також це неправда, що не варто їсти після шести, просто їсти треба правильно.

Режим харчування я інколи збиваю. Наприклад, коли їдемо на Чемпіонат України, їм тричі в день, нервуюсь, але коли приїжджаю додому - одразу "поправляю" свій раціон.

Я об’їздив півсвіту і не відпочивав без спорту. У мене кожен день, як вихідний, кожен день, як субота, адже те, чим я займаюсь приносить мені задоволення. Проте прийти до цього було не так вже й легко. Були такі часи, щоб заради того, аби поїхати на одні змагання мені доводилось працювати на трьох роботах, адже поїздки на змагання я спонсорував собі сам. Зараз є меценати, які допомагають, і вони це роблять не заради піару, а заради розвитку спорту в Україні.

Коли мої учні їдуть на змагання, то найважчим моментом для них є вихід на ринг, особливо вперше. Був випадок, коли боксер, який міг пробігти тридцять кілометрів кросу зі мною, від хвилювань не мав сил піднятись на ринг.

Щоб досягнути успіху в спорті, повторюсь знову, потрібен характер. Якщо людина, яка приходить до мене, навіть не може два рази віджатись від підлоги, але має характер, то з неї можливо зробити професійного спортсмена.

Коли діти приходять до нас в секцію, то потрапляють в хорошу компанію і стають під захист своїх друзів з боксерського клубу. Я всіх вчу, щоб завжди слабших виручали. Ходити до нас на тренування - це не означає бути тайським боксером, а бути в хорошій формі і в хорошій компанії.

Всім, хто хоче займатись тайським боксом і спортом загалом, я хотів би порадити в першу чергу ходити до тренерів, які чогось досягли, спортом займатись на 100% і правильно харчуватись, бо якщо їсти неправильно - то краще взагалі не ходити в спортзал, бо доведете себе до інвалідності.

Побутує думка, що коли інтенсивно займатись спортом, то з віком це все «вилізе боком». Це може бути дійсністю тільки в тому випадку, коли молодий організм не харчується правильно, а займається в спортзалі лише на ентузіазмі і доводить себе до такого ступеню, що починають боліти суглоби і розвивається хвороба Паркінсона, а все це через неправильне харчування.

Тим, хто хоче пов’язати себе з тайським боксом, я б рекомендував почати вивчати це бойове мистецтво якомога раніше і тренуватись якнайбільше, а найголовніше – це мати мету, немає мети – тренування не вийде! Варто поставити собі ціль, ким ти хочеш стати - чемпіоном України, чемпіоном Європи або чемпіоном світу і йти до своєї цілі. Насправді ваша мета - перед вами, на відстані витягнутої руки, варто просто дотягнутись до своєї цілі - і вона ваша.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!