«Хрестоносці» землі Волинської: десятка найталановитіших футболістів-волинян

Проект "Футбольна Україна" знайомить читачів з найталановитішими уродженцями усіх областей України.

Волинська область, одна з найменших областей нашої держави регулярно постачає гравців не тільки до найкращих клубів України, а й до національної збірної, пише «Футбол 24».

Не тільки у великий футбол вміють «шпілити» волиняни. Область добре відома і міні-футбольними командами, а ще не так давно параолімпійська збірна – неодноразовий переможець чемпіонатів світу і Європи – на 60-70 % складалася з уродженців цього озерного краю.

До вашої уваги десятка талановитих футболістів-волинян:

Василь Сторчак

Місце народження: Ковель; дата народження: 21.06.1965; позиція: захисник, нападник; виступав за команди: «СКА-Карпати» (1985, 1988), «Торпедо», Луцьк (1986), «Дніпро», Дніпропетровськ (1986-88), «Металург», Запоріжжя (1989-91, 1992-93), «Асмарал», Росія (1992, 1993, 1995), «Сокол-ПЖД», Росія (1995-96), «Торпедо», Запоріжжя (1996-98), «Конструкторул», Молдова (1998), СК «Миколаїв» (1998-2000), «СДЮШОР-Металург», Запоріжжя (2001), ЗАлК, Запоріжжя (2001)

Одна з легендарних постатей для запорізького «Металурга». Перші тренери Василя Сторчака, ковельчани Дмитро Номанчук, Ігор Царьов та Олександр Жук з гордістю згадують про свого вихованця. Ще б пак, не щодня твої юні футболісти перемагають на Спартакіаді народів СРСР. Славне діло трапилося далекого 1986 року.

Українські тренери Віктор Колотов, Євген Котельніков та Володимир Трошкін для турніру відібрали найталановитіших українських юнаків. Окрім ковельчанина, до складу збірної потрапили майбутні «зірки» українського чемпіонату Володимир Горілий, Андрій Сідельніков, Андрій Ковтун, Олександр Іванов, Сергій Шматоваленко. До слова, за Росію виступатиме майбутній «динамівець» Юрій Калитвинцев. Отож, вигравши свою підгрупу (Узбекистан, Білорусь, Азербайджан), українці перемогли в півфінальній групі (Молдова, РРФСР, Казахстан). У вирішальному двобої юнаки Віктора Колотова мінімально здолали узбецьких однолітків. За цей гучний тріумф українські хлопці були нагороджені званням майстра спорту СРСР.

Щодо Василя Сторчака, то чоловік чимало відіграв в Україні та Росії. Варто сказати, що на перших порах волинянин бігав у нападі, а згодом зайняв позицію захисника!

Олександр Чижевський

Місце народження: Луцьк; дата народження: 27.05.1971; позиція: захисник; виступав за команди: «Карпати-2», «Карпати», Львів (1989-99, 2002), ФК «Львів» (1999), «Металург-2», «Металург», Запоріжжя (2000, 2001), «Шахтар-2», «Шахтар», Донецьк (1999), «СДЮШОР-Металург», Запоріжжя (2000), «Таврія», Сімферополь (2002, 2003-06), «Волинь», Луцьк (2003), «Закарпаття», Ужгород (2006-10), «Кар’єр», Старий Самбір (чемпіонат Львівщини, 2011), одна гра за національну збірну (Україна – Польща – 1:2, 15.07.1998); досягнення: переможець чемпіонату СРСР другої ліги в буферній зоні (1991), срібний призер ЧУ (1999), фіналіст Кубку України (1993, 1999), чемпіон першої ліги України (2009)

Ветеранище українського футболу! Лучанин першим перетнув бар’єр у триста зіграних матчів в рамках вищої ліги України. Згодом Олександру підкориться позначка «400 поєдинків». Більше тільки у Олега Шелаєва та СаШо. Найпершими вчили Сашка бити по м’ячу Юрій Тимофеєв та Альберт Мікоян: викладачі луцької ДЮСШ. До слова, Юрій Васильович нині працює старшим тренером паралімпійської збірної. До чого це я згадав паралімпійців? 15 червня вони стартують на чемпіонаті світу. Турнір пройде в англійському Бірмінгемі.

Тепер знову повернемося до Чижевського. У липні 1998 року оборонця «Карпат» (бронзового призера ЧУ87/98, між іншим) на «товарняк» проти поляків викликав Йожеф Сабо. Лучанин відігравши перший тайм, був замінений на Владислава Ващука. Закінчивши професійну кар’єру, Олександр ще трохи побігав за аматорів. Після чого остаточно повісив бутси на цвях. Ох, скільки десятків пар цього взуття Чижевський «вбив» за своє довге гравецьке життя!

Сергій Драницький

Місце народження: Луцьк; дата народження: 01.06.1974; позиція: півзахисник; виступав за команди: невідомі нам другосортні польські колективи (1992-94), «Волинь», Луцьк (1994-2000), «Чорноморець-2», «Чорноморець», Одеса (2000-02), «Спартак-Горобина», Суми (2002-03), «Динамо», Хмельницький (2004), «Нафтовик», Долина (2004), «Полісся», Житомир (2004), «Спартак»,Суми (2005)

Фізично сильний гравець з потужними ногами-гарматами, майстер штрафних ударів. Як гравець, Сергій Драницький зробив собі ім’я у Луцьку. В другій половині сезону 1999/00 волинянина разом з Овіком Галстяном до своїх рук прибере тонучий «Чорноморець». Та вливання свіжої крові не допоможе «морякам». З 26 набраними очками вони спікірують до першої ліги. Ха, а нічого було в двох останніх турах програвати тернопільській «Ниві» і маріупольському «Металургу» (1:3, 3:4). Більше у вищій лізі лучанин не зіграє. Сьогодні Сергій Драницький вже в ролі тренера передає свій чималий досвід дітям.

В’ячеслав Шевчук

Місце народження: Луцьк; дата народження: 13.05.1979; позиція: захисник; виступав за команди: «Поділля», Хмельницький (1997), «Металург», Запоріжжя (1998-00), «Металург-2», «Металург», Донецьк (2002), «Шинник», Росія (2003-04), «Дніпро» (2005), «Шахтар-2», «Шахтар-3», «Шахтар», Донецьк (2000-наш час); досягнення: чемпіон України (2006, 2008, 2010, 2011, 2012, 2013, 2014), Володар Кубку України (2008, 20112012, 2013), володар КУЄФА (2009), 42 матчі за збірну України (дебют: Данія – Україна – 1:0, 30.04.2003)

Хто знає особисто В’ячеслава запевнить, що оборонець «Шахтаря» – строгий режимщик, і не вживає спиртного навіть у свята. Мабуть, тому до цього часу Шевчук перебуває у відмінній фізичній формі. Юнаком Шевчук бігатиме за луцьке «Енко» та команду з міста Ковеля. Вже звідти потрапить до першолігового «Поділля», де зарекомендує себе якнайкраще.

Як пам’ятаємо, були часи коли Містер в єврокубках довіряв позицію лівого захисника Развану Рацу. З відбуттям румуна до Лондону, лучанин все частіше став з’являтися у Лізі Чемпіонів та Лізі Європи. Так, в сезоні 2013/14 Шевчук відбігав сім євроматчів; в сезоні 2014/15 – шість. І це, зважте, на присутність в клубі досвідченого Ісмаїлі, а згодом й Азеведо.

Також без волинянина незвично уявити лівий фланг збірної України. Складається враження, що В’ячеслав здатний ефективно відіграти як мінімум кілька років.

Анатолій Тимощук

Місце народження: Луцьк; дата народження: 30.03.1979; позиція: півзахисник; виступав за команди: «Волинь», Луцьк (1995-97), «Шахтар-2», «Шахтар», Донецьк (1997-06), «Зеніт», Росія (2007-09, з 2013-ого), «Баварія», Німеччина (2009-13); досягнення: чемпіон України (2002, 2005, 2006), володар Кубку України (2001, 2002, 2004), володар Суперкубку України (2005), чемпіон Росії (2007, 2015), Суперкубок Росії (2008), чемпіон Німеччини (2010, 2013), кубок Німеччини (2010, 2013), Суперкубок Німеччини (2010, 2012), Кубок УЄФА (2008), Суперкубок УЄФА (2008), чвертьфіналіст чемпіонату світу, 139 матчів за збірну України (дебют: Болгарія – Україна – 0:1, 26.04.2000)

Про успіхи Анатолія Тимощука в «Шахтарі», «Баварії», «Зеніті» нам усім чудово відомо. А от про те, яким був Толик у юні роки думаю знає не кожен. Приміром ви чули, що хлопчиною нинішній капітан збірної перебував у групі підготовці київського «Динамо»? Варто віддати належне Віталієві Кварцяному – саме ВВК відкрив нам талант юного земляка. Хоча найпершою серйозною командою для Толика стало луцьке «Енко». За словами президента колективу Анатолія Войнаровського, в ті часи найперспективнішим «The best young player» Волинського краю вважався Володимир Гапон, однак піком Володиної кар’єри є «Волинь» та «Чорноморець». Можливо повністю розкритися завадила травма. Щодо Тимощука, він у 1998 році опиниться в Донецьку. Як виявиться всерйоз і надовго. Вже у першому своєму матчі за головних «гірників» волинянин результативно відзначиться за нову команду (трішки нижче – звіт того матчу).

Сьогодні в Луцьку можна зустріти батька футболіста – Олександра Тимощука. Частенько прогулюється у формі «Баварії», до слова. Олександр Іванович теж активно бігає у футбол, за ветеранську команду.

Тарас Кабанов

Місце народження: Луцьк; дата народження: 23.01.1981; позиція: нападник; виступав за команди: «Карпати-2», «Карпати», Львів (1998-2001, 2002-05), «Галичина-Карпати», Львів (2001-02), «Кривбас», Кривий Ріг (2005-06), «Металург», Запоріжжя (2006-08), ФК «Харків» (2009), «Волинь», Луцьк (2009), ФК «Львів» (2009), ПФК «Олександрія» (2010-11), «Белшина», Білорусь (2012), «Нива», Тернопіль (2012), одна гра за збірну України (Лівія – Україна – 1:1, 18.02.2004 )

Як і батько, Тарас вибрав позицію нападника. Кабанов-менший зарекомендував себе як форвард таранного типу. Пік кар’єри футболіста припав на «карпатівський» етап. Навіть ОВБ викликав лучанина на матч збірної проти Лівії. Після Львова нападник-гренадер побігав в командах вищої, першої та другої ліги. Сьогодні Кабанова можна зустріти на футбольних полях Волині, де він виступає у вищій лізі області.

Тарас Михалик

Місце народження: Любешів; дата народження: 28.10.1983; позиція: захисник, півзахисник; виступав за команди: ЦСКА-2, ЦСКА, Київ (2002-2005), «Закарпаття», Ужгород (2005), «Динамо», Київ (2006-2013), «Локомотив», Росія (з 2013-ого); досягнення: чемпіон України (2007, 2009), Кубок України (2006, 2007), Кубок Росії (2015), срібний призер молодіжного чемпіонату Європи (2006), 32 матчі за збірну України (дебют: Україна – Азербайджан – 6:0, 15.08.2006)

Дорогу у великий футбол Тарасу вказав його батько. Свого часу пан Володимир захищав кольори любешівської «Прип’яті». Якщо не помиляюся, стати на ноги Михалику в ЦСКА допомагав Сергій Матюк – так-так, це його на футбольному полі поб’є Олександр Рибка.

В «Закарпатті» тренер ужгородців Петро Кушлик ставив любешівця центральним та крайнім півзахисником. То вже Юрій Сьомін перекваліфікує Тараса на центрального захисника, давши йому в допомогу сенегальця Діакате. Як зізнався в розмові «Футболу 24» Темур Парцванія, у великій мірі саме через цю пару центрбеків грузин не пробився до «основки» киян. Нині Тарас Михалик виступає за московських «залізничників» з якими нещодавно здобув Кубок Росії.

Взимку гравця можна побачити не на Мальдівах-Багамах, а у невеликому і рідному йому Любешові. До слова, Тарас – великий любитель полювання. Також Михалик залюбки погоджується взяти участь в аматорських міні-футбольних турнірах.

Артем Федецький

Місце народження: Нововолинськ ; дата народження: 26.05.1985; позиція: захисник; виступав за команди: «Шахтар-3», «Шахтар-2», «Шахтар», Донецьк (2002-06, 2008-09), «Арсенал», Київ (2007), «Харків» (2007-08), «Карпати», Львів (2009-12), «Дніпро», Дніпропетровськ (з 2012-ого). 39 ігор за збірну (дебют: Україна – Литва – 4:0, 25.05.2010); досягнення: срібний призер чемпіонату України (2009, 2014), володар КУЄФА (2009), фіналіст Ліги Європи (2015)

Тато правого захисника «Дніпра» та збірної – бомбардир «Волині» – родом з Львівщини. Артем же народився у шахтарському Нововолинську. Хлопцем він потрапив до академії «Шахтаря». На щастя для лучанина, у побуті йому дуже допомагав земляк Анатолій Тимощук. Хлопець прагнув потрапити до основного складу «Шахтаря». Проте «засвітися» в Києві та Харкові. Повернувшись на нетривалий термін до «Шахтаря», футболіст вирушив до Львова. Разом із іншими гравцями «левів» волинянин напише «зелено-білу» історію клубу. Не забули, як саме Федецький втягнув «Карпати» до Ліги Європи, заштовхавши сферу у турецькі ворота? А як він у Парижі закинув за комір Грегорі Купе? А як він, вже будучи «дніпрянином», закрив Франка Рібері? Зіграй Артем на «Стад де Франсі», і цілком можливо ми, а не галли, пакували би речі до Бразилії. У складі дніпропетровського "Дніпра" Артем став срібним призером Ліги Європи, фінал якої відбувся нещодавно.

Федецький славиться своєю непоступливістю на полі, жорсткою манерою гри. За що частенько «нагороджується» жовтими картками. А ще, правого бека «Дніпра» можна кожної зими зустріти в Луцьку – гравець бігає в міні-футбол за місцевий «Вотранс».

Олег Герасим’юк

Місце народження: Володимир-Волинський; дата народження: 25.09.1986; позиція: півзахисник; виступав за команди: «Ковель-Волинь-2», Ковель (2003), «Волинь», Луцьк (2004, 2005-2006, 2010-12), «Іква», Млинів (2004), «Динамо-2», «Динамо», Київ (2005, 2007-09), «Арсенал», Київ (2006-07, 2013), «Нефтчі», Азербайджан (2008), «Говерла», Ужгород (з 2014-ого); досягнення: чемпіон України серед дублерів (2005, 2008), переможець Літньої Універсіади (2007)

Волинський Недвед. Саме так колись нарекли вболівальника Олега Герасим’юка. Ні, в «Ювентусі» Олег не виступав, «Золотого м’яча» він не вигравав та у фіналі Євро не грав, але волинянин теж славився своїми фланговими проходами (на українському рівні, звісно) та мав зачіску схожу з недведівською.

Курс молодого бійця Герасим’юк проходив у друголігових «Ікві» та «Ковель-Волинь-2». Після серії успішних матчів за «хрестоносців» футболіст перебрався до столиці. Не закріпившись в стані «Динамо», Олег спочатку спробував свої сили в «Арсеналі», а через трохи, завдяки старанням Анатолія Дем’яненка, був орендований «Нефтчі».

Дико не щастить Герасим’юку із вчасною виплатою чесно зароблених грошей: в «Арсеналі», «Волині», «Говерлі» його залишали з носом. Нагадувати про свіжі та гарячі стосунки Олега з керівництвом лучан і ужгородців не варто. Ви і самі все чудово знаєте.

Сергій Політило

Місце народження: Нововолинськ; дата народження: 09.01.1989; позиція: півзахисник; виступав за команди: «Чорноморець», Одеса (2006-13), «Дністер», Овідіополь (2008), «Дніпро», Дніпропетровськ (2013-2014), «Волинь», Луцьк (з 2015-ого); досягнення: фіналіст Кубку України (2013)

Вперше на власні очі, будучи «молодим і зеленим», побачив Сергія Політила в матчі першої ліги «Волинь» – «Дністер» (23.11.2008). Моторний і невисокий хав юніорської збірної на засніженому «Авангарді» вдало діяв протягом всієї зустрічі. І закономірну перемогу здобула команда Тимерлана Гусейнова, нехай і мінімальну.

В чемпіонаті ДЮФЛ волинянин так і не зіграв за команди рідного регіону жодного матчу. Після випуску з РВУФК Політило, не пройшовши огляд в «Дніпрі» (чи думав-гадав тоді Сергій, що повернеться до Дніпропетровська?), прийняв запрошення тренера «Чорноморця» Владислава Зубкова. А через трохи гру волинянина оцінить Семен Альтман. З тих пір і розпочнеться сходження Політила на вершини українського футболу. В Одесі Сергій навіть був капітаном «моряків», але після грубої гри проти «карпатівця» Ткачука тренер Роман Григорчук пов’язку відбере. До Дніпропетровська Політила запрошував Хуанде Рамос. Наступний тренер «біло-блакитних» Мирон Маркевич не надто вірив у мініатюрного хавбека, а після матчу з «Копенгагеном» взагалі відправив того на каторгу. Не на Сахалін, але думаю багато футболістів погодяться, що «Волинь» Віталія Кварцяного і є той футбольний Сахалін (хоча Віталій Володимирович, говорячи в емоціях гравцеві куди він його відішле, згадує острів Шмідта – вочевидь такі слова у ВВК через його армійську службу). Після одного з останніх матчів «хрестоносців» Кварцяний похвалив дії Політила, а це, погодьтеся, дорого вартує.

Кількома словами варто згадати інших волинян. Зокрема, ковельчанин Віктора Мацюка (виступав у «Поділлі», «Закарпатті»); Володимира Мельника (грав у складі «Сконто» проти «Інтера» в 2-ому кваліфікаційному раунді ЛЧ ), Романа Жерша (екс-хав «Волині» й «Закарпаття»), Віталія Кашубу (міні-футбольний «Кардинал»), Сергія Чапка (свого часу виступав за дубль донецького «Металурга» і юніорські збірні України), Тараса Романчука (нині захищає кольори польської «Ягеллонії»); нововолинця Вадима Панаса, який будучи гравцем скромного «Львова» "поховав" «Шахтар» (їм та згаданим Панасом свого часу цікавився московський «Спартак»); лучанина і плеймейкера «Говерли» Дмитра Трухіна; уродженця озерного Шацька Василя Штандера – фіналіста юнацької Ліги чемпіонів.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!