Танцювальний Луцьк: Вікторія Паршенко (колектив FLY). ФОТО.ВІДЕО

Танцювати я почала рано. Пам'ятаю перший день: вчителька танців у школі зайшла в клас і забрала всіх у коридор, де показала декілька рухів на ритміку. Таким чином вибрала кількох учнів в шкільний гурток початкових класів. Це не було примусово, але мені було цікаво і я пішла. Батьки мою ініціативу підтримали. Підтримка батьків зіграла і пізніше важливу роль.

Танцювала в шкільному колективі дуже довгий час, допоки не зрозуміла, що треба шукати щось більше і глобальніше. Хотілось навчатись новому, розвиватись. Саме тоді і почались кардинальні зміни в моєму танцювальному житті. Проводячи багато годин перед комп'ютером, я шукала оголошення про набори в танцювальні групи і знайшла. Однозначно хотіла танцювати щось сучасне, адже в школі танцювала лише в народному або естрадному стилях.

Я дуже вагалася: чи йти на тоді вже популярний в Луцьку хіп-хоп, чи обрати повністю протилежний по виконанню стиль- м'який, ніжний контемп, про який дізналась із популярного шоу "Танцюють всі". Вибір впав все ж на контемп. З першого заняття я зрозуміла - це моє.

30 травня 2011 року почалась нова сторінка в моєму житті. Того дня, йдучи з заняття не могла заспокоїтись, адже це саме те, що я шукала! Відтоді старанно відвідувала всі заняття, марила ними, хоча сказати, що заняття були легкими, не можу. Тренування умовно поділялися на розминку, розтяжки та вивчення рухів, тобто сама хореографія. Дуже швидко наш хореограф Тетяна Теслюк зробила нам випробування - перший виступ. Дівчата, які на той час займались лише приблизно два місяці, все ж справились з поставленим завданням. Тоді вперше ми заявили про себе як колектив "Fly", який стрімко розвивався і з'являлись все нові і нові люди.

Через певний час довелось перейти за тренером в іншу студію, яка радо нас прийняла. Деякі дівчата покинули колектив, але на заміну їх прийшли інші, ще з більшим бажанням та "вогником" в очах. Тоді почалася, так би мовити, нова ера "Fly".

Ми безперестанку працювали, почали виступати, щоб набиратися досвіду, спершу в Східноєвропейському Національному університеті імені Лесі Українки на різних концертах, де нас вже всі знали та неодноразово запрошували. Для мене це було просто "вау!", адже на той час я ще навчалася в школі.

Тренування подарували багато позитивних емоцій і навіть нових хороших друзів, які і зараз залишаються поруч. Можливо, саме тому, що ми стали не просто колективом, а сім'єю, ми здобували перемоги на різних конкурсах, які стали невід'ємною складовою нашого життя.

Стали чемпіонами на конкурсі у Володимирі-Волинському (Клуб спортивного танцю «Грейс»), в Харкові (П'ятий міжнародний фестиваль танцю «ART-BOMB»), в Луцьку (вокально-хореографічний конкурс «Шанс», відкритий чемпіонат Західної України із сучасної хореографії), в Києві (чемпіонат України).

Час поїздок – безцінний, там ми ще більше здружились, адже кожен виступ ще більше нас згрупував, а кожна перемога доводила, що це все не дарма. Саме під час от таких поїздок ми відвідали майстер-класи відомих танцівників: Тісато Ісікави, Петра Наку, Ольги Шаповалової, Катерини Бухтиярової, Владислава Ями, Валерія Михайловського.

Найбільше, напевно, запам'ятались наші нічні тренування – так, таке теж було. Напередодні якихось важливих виступів чи конкурсів ми могли на цілу ніч залишитись в студії, і працювати до четвертої ранку, там таки і лишались ночувати на матах.

Дійсно, ми стали сім'єю, проводили час разом не тільки на тренуваннях, але й пози ними. Їздили разом на відпочинок, гуляли. Взяли участь у конкурсі на телеканалі «Аверс» - «Шукаємо таланти», в якому стали фіналістами і яскраво виступили на гала-концерті.

В деякій мірі весна 2013 року для колективу була фатальною, тоді з команди пішло декілька дівчат. Саме в той момент дійсно щось змінилось, але ніхто не міг це прокоментувати. З першого складу колективу я залишилась одна. Проте намагалась не зважати на відсутність моїх «флаюшок» й продовжувала тренуватись, хоча було важко.

Свіжі сили подарували нові учасниці колективу, з якими ми швидко спрацювались, з ними ми й виграли чемпіонат України. В нас випрацювався хороший склад, який виступав не лише на класичних сценах, а й в нічних клубах, на різних корпоративах.

Того ж року Артем Шошин, який був другом і в деякій мірі другим наставником колективу, запросив мене в новостворений «Молодий балет Волині», я без роздумів погодилась і ні разу про це не пожалкувала. Це безцінний досвід для мене, я була найменшою учасницею балету, не навчалась на хореографічному, а тільки закінчувала школу. Тому я з великою відповідальністю віднеслась до можливості виступати на сцені поруч зі студентами-хореографами та кращими танцівниками країни, учасниками шоу «Танцюють Всі» - Артемом Шошиним та Тетяною Теслюк. Тоді я зрозуміла, що, певно, все ж чогось варта. Це змусило ще більше працювати і поповнило мій резерв ентузіазму. Ми провели спектаклі у Луцьку та Володимирі- Волинському. На жаль, проіснував балет не довго, тому що керівник переїхав до Києва у зв'язку з роботою.

Я закінчувала школу і переді мною стояв вибір: що далі, куди податись? Хореографія? А може щось інше? Через певні обставини я вирішила навчатись на редактора та журналіста, однак знала що в мене завжди буде куди піти і де танцювати – «Fly», як виявилось я помилилась. Я була на першому курсі, пані тренер – для нас просто Тася- часто їздила у Київ. Я розуміла, що може настати час, коли вона захоче туди переїхати. Так і сталось - влітку 2014 року вона повідомила, що буде залишати Луцьк і хоче передати керівництво колективом мені. Я була здивована і відчувала велику відповідальність.

Провівши зі мною не одну бесіду, вона переконала мене, що я можу керувати колективом і що я готова до цього.

Отож осінь 2014 я почала не як танцівниця, а як хореограф, хоча я і не є, в принципі, професійним хореографом. Вирішила для себе, що це доля, так мало бути і так є. Було незвично перелаштуватись із тієї кого вчили на ту, яка вчить. Після перших проведених занять помічала, що нові дівчата спробувавши хоч раз, продовжували займатись далі. В них "горіли очі", а в тих очах я помічала себе, колись таку ж дівчинку.

Наразі я навчаю як маленьких діток, так і старших за мене дівчат. Так мені лише 18, але аналізуючи ріст моїх дівчат, я бачу, що можу їх познайомити із contemporary. З таким складом плануємо їхати на конкурс, надіюсь в нас все вдасться. Інколи з дівчатами з попереднього складу ми ще виступаємо, коли запрошують, адже маємо деяку програму.

За пів року мого викладання помітила і свій ріст, і як змінюється сприйняття всього, напрацьовується свій стиль, який наростає на певну базу. Виражатись в такий спосіб - це частина мого життя, без якої я не уявляю себе. І багато людей знають мене як Віку Паршенко, яка танцює.

Одного разу допомагала в організації постановок на конкурсі "Містер факультету», опісля прочитала статтю, в який учасники ділились своїми враженнями. В цій статті один із містерів мене охарактеризував: «Віка Паршенко- людина-танцпол, зробила з нас «козаків», допомагала освоювати ази хореографії».

Не знаю як складеться далі, знаю одне – хочу танцювати. Всім, хто хоче, але боїться спробувати чи ще щось, раджу просто не боятись, робити те до чого прагне душа. Тільки так ми досягнемо щастя.

Танець допогамає виразити всі емоції, які ми переживаємо, починаючи від труднощів, переживань і закінчуючи невгамовною радістю.

Якщо ви любите творити, то творіть і даруйте свою творчість людям.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!