Після дев’яти місяців чекань він так і не повернувся живим. ФОТО

Коли у день жалоби жителі Володимира-Волинського поминали загиблих рік тому під Волновахою, до міста уже прямував черговий страшний вантаж 200. Шляхом проведення ДНК-експертизи було встановлено особу ще одного загиблого під Іловайськом у серпні минулого року нашого земляка – Сергія Смірнова із Володимира-Волинського.

Разом з багатьма іншими тоді тіло чоловіка було доставлене у Запоріжжя. Військові загинули під час обстрілу колони, коли намагались вирватись з оточення, яке згодом визнають «котлом». З дев’яти десятків тіл 50 було неопізнаних, їх разом захоронили на Кушугумському братському кладовищі.

Рідні ж до останнього шукали Сергія серед живих, адже розходились
свідчення солдатів, яким тоді вдалось повернутись з Іловайського котла. Дехто стверджував, що шанси на порятунок були, інші запевняли, що бачили Сергія серед полонених. За кілька місяців, користуючись усіма можливими каналами комунікації, родичі знайшли трьох однофамільців лише в 51-й бригаді, а загалом у АТО - п’ятьох. Кожна найдрібніша інформація, що доходила до сім’ї Смірнових, вселяла надію на його повернення, але, на жаль, дива не сталось.

Востаннє Ірина чула рідний голос чоловіка 28 серпня 2014 року, він попередив, що на наступний день оголосили «день тиші». Більше він не подзвонив. Запеклі бої на Донеччині, які забрали життя сотень українських військових. Згодом виявилось, що серед них – старшина механізованої роти механізованого батальйону ВЧ 0259 Сергій Смірнов, якому на той час було 39 років. Військовому залишався рік до пенсії.

Він присвятив себе служінню народу та державі, не уявляв навіть, що може займатись чимось відмінним від військової справи. Після школи – строкова служба у армії, далі – школа прапорщиків, і знову служба, яка уже стала професією.

З початком воєнних дій, іменованих АТО, Сергій ще довго перебував у ремонтному відділенні бригади, брав участь у відновленні та приведенні в робочий стан техніки. Згодом з Миколаївського полігону його перевели до Луганська, там на той час теж було дуже неспокійно.

На початку того серпня, який став для нього останнім, Сергій прибув додому у відпустку. Мав безліч можливостей залишитись тут, бо й здоров’я уже підводило – давалися взнаки колишні травми.

«Ну як я можу не повернутись на фронт? У мене ж там хлопці лишились…», - крив беззаперечним аргументом будь-які спроби рідних умовити його полікуватись в госпіталі. Після відпустки потрапив служити під Іловайськ, звідки повернувся уже в домовині після майже дев’яти місяців чекання, пошуків, слідства, проведення експертизи та інших надважких випробувань, що випали на долю його родини.

Коли генетичний тест та слідство підтвердили найгірші припущення, було розпочато процедуру перезахоронення тіла. Виконкоми Запорізької та Володимир-Волинської міськрад одночасно ухвалили відповідні рішення, крім того, в ході цього ж засідання нашою міською владою було виділено і 10 тисяч гривень родині на організацію поховання. Привезти тіло загиблого власним транспортом зголосився далекий родич Сергія Віталій Федорець, пальне для поїздки забезпечив керівник ПП «Укрпетроль» Сергій Ковальчук.

Забирати чоловіка у Запоріжжя вирушила дружина Ірина та її близька подруга. Допомагали зорієнтуватись у паперовій тяганині, а згодом провели мікроавтобус з домовиною за межі області дніпропетровські волонтери - Неля Князєва та її помічники, які вже більш як півроку займались справою Сергія. А крім того, протягом кількох останніх місяців, юридичний супровід справи з пошуку загиблого вела адвокат Ольга Таращук, вона ж, залишившись тут на місці, допомогла і у багатьох моментах організації похорону.

По завершенню майже 9 місяців з часу загибелі, труну з тілом Сергія Смірнова привезли до рідного міста. Попрощатись з ним рідні та знайомі мали змогу у соборі Різдва Христового протягом ночі.

На ранок суботи отець Євген Рябець відслужив панахиду, на яку прийшли родина і друзі, військовослужбовці колишньої 51-ї, а тепер 14-ї бригади, колеги дружини – педагоги, однокласники та одногрупники донечок, керівники міської та районної влади, жителі міста та села Охнівка, де проживає мама загиблого.

Знайомі та незнайомі люди підходили, щоб віддати останню шану загиблому, вклонитись, покласти квіти. Від імені усієї громади міський голова Петро Саганюк виголосив промову, у якій запевнив, що ім’я нашого Героя Сергія Смірнова, який не шкодуючи свого життя захищав Батьківщину, назавжди залишиться у пам’яті жителів міста.

Без батьківського міцного плеча зростатимуть та дорослішатимуть талановиті донечки Крістіна та Аліна. Вдовою залишилась дружина Ірина, яка, будучи педагогом за професією, відома далеко за межами Волині як майстриня-вишивальниця. Вони тримаються мужньо та стійко, не схиляються під тягарем важкої утрати, адже точно знають, що з небес за ними спостерігає хоробрий воїн, щирий патріот, вірний обов’язку і честі військовий, а крім того, найкращий у світі чоловік і тато Сергій Смірнов. І якщо уже йому долею судилось стати Янголом, то він обов’язково буде їхнім охоронцем.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!