На Волині мамі, яка поховала сина-героя, військові пишуть про те, що він живий

Вдруге за останні півроку звертається в редакцію за підтримкою лучанка Надія Юхимівна Іонова.

Перший раз – у жовтні минулого року з криком про допомогу знайти сина Вячеслава, який пропав безвісти 29 серпня 2014 року під час виходу з Іловайського котла, - повідомляє Наталка Слюсар, журналіст видання «Вісник+К».

У які тільки двері не стукала тоді мати! Кому тільки в ноги не падала, слізно молячи допомогти знайти сина! Крик про допомогу натикався на глуху стіну чиновницької байдужості. «Я його в АТО не посилав», – казали їй «мудрагелі», сидячи у теплих кріслах далеко від війни. Вячеслав Іонов повернувся в Луцьк 18 лютого 2015 року. У труні, накритій синьо-жовтим стягом.

І знову Надія Юхимівна постукала у двері редакції. Обережно ми випитали, як їй вдалося знайти Вячеслава.

– Виявляється, волонтери знайшли його ще 15 вересня, – з болем у голосі згадує матір. – Витягнули повністю обгоріле тіло з БМП. І весь цей час мій син лежав у рефрижераторі (машина-холодильник) у Запоріжжі під номером 41/51. Таких, як мій Слава, більше сотні. І їх же хтось шукає! 29 грудня повідомили, що ДНК зійшлося. Але довелося здавати повторне, щоб упевнитись. Казали, сина не віддадуть, поки всю процедуру не пройдемо. Більше місяця чекала на підтвердження! Подзвонили десь 13 лютого. Сказали: приїжджайте, ваш. А другий мій син, Валера, – миротворець, в Судані був. У п’ятницю йому сказала, що Славу вже можна забирати. У неділю він повернувся в Україну, привіз брата додому. Мені ще пощастило – залишилась кісточка, яку змогла поховати. Є матері, які й цього не отримують. Я сина віддала живим-здоровим, а мені повернули мішечок з попелом, – втирає сльози жінка.

Серце розривається від цієї розповіді. Це ж тільки уявити! А ще важче пережити те, що довелося Надії Юхимівні. Майже півроку вона шукала сина, сподівалася, що живий, у полоні. Потім довгі дні і ночі молилася за упокій душі, бо вже знала, що не побачить свою кровинку живою. Привезли, похоронили. Десять днів після похорону минуло, як прийшла відповідь за підписом першого заступника командувача військ оперативного командування «Північ» О.М. Кириленка. У ній він пише, що сержант Вячеслав Іонов «зарахований у розпорядження командувача військ оперативного командування «Північ» як такий, що потрапив у полон. Станом на 24 лютого 2015 року інформація про місцезнаходження військовослужбовця… відсутня».

Люди добрі, та вже два місяці було відомо про збіг ДНК! Уже хрест на могилі поставили! А військові пишуть, що не можуть встановити місцезнаходження?! На Алеї Героїв воно, на міському кладовищі Луцька!

Нешановані штабні майори, підполковники, полковники, які у зону АТО їздять для отримання «корочки» учасника бойових дій і далі Ізюма чи Краматорська не заїжджали! Голова дана не лише для того, щоб кашкет носити. Нею думати треба, хоч інколи. А ім’я кожного загиблого воїна, який «зарахований у ваше розпорядження», потрібно пам’ятати хоча б місяць. Щоб не писати подібних листів їхнім мамам. Це непоодинокий випадок. Подібний лист отримала і мама вбитого у полоні терористом Моторолою кіборга Ігоря Брановицького. Поки вся країна, зціпивши зуби, дивилася, як хоронять цього мужнього чоловіка, командування ВДВ готувало відповідь його мамі про те, що він «перебуває у полоні». Ганьба!

Мати вбитого солдата Надія Юхимівна Іонова через нашу газету звернулася до всіх чиновників – цивільних і військових – з проханням повернутися обличчям до родин загиблих в АТО воїнів. Адже після похорон своїх найдорожчих чоловіків їм доводиться оформляти безліч документів. Потрібно розуміти маму, яка поховала сина. І ретельно готувати кожну довідку. Навіть незначна помилка – це біль для батьків і витрачений час для повторних звернень. Все це дратує і викликає законне запитання: «За що загинув мій син?». Надія Юхимівна написала, як довго вона отримувала гроші сина, які були на рахунку у «ПриватБанку», як ходила у військкомат, як з військової частини у Володимирі-Волинському документи оформили на ім’я «В’ячеслав Іонов», а він «Вячеслав», і через апостроф довелося все переробляти… Чиновники кажуть: «Ми робимо все максимально від нас залежне і не порушуємо закон. Щоб видати довідку, ми маємо певний відведений час». Так от, якщо ви маєте право надати відповідь протягом двох тижнів, ніхто вас не осудить, коли ви це зробите за два дні. Загиблі воїни заслужили, щоб до їхніх рідних ставилися з повагою.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!