Як переселенка з Маріуполя прилаштувалась у лісгоспі на Волині

19-річна Ельміра Алтаєва приїхала із Донеччини до Любомльського району разом зі своєю багатодітною сім’єю у липні минулого року.

Молода дівчина має незвичну, як для жінки у нас, професію – машиніст мостового та козлового крану, - пише "БУГ".

Оселилась велика родина у селі Бережці. Мама із шістьма дітьми вимушена була покинути своє рідне село Кам’янку Тельманівського району та шукати місця проживання на безпечній території, коли почались бої на Сході. Наймолодшому з них – 7 років. Тато зі старшим братом та 18-річною сестрою, яка одружена, лишались у рідному краї, бо мали там роботу.

Ельміра – третя у сім’ї донька, за кілька днів після переїзду за порадою влаштувалась на роботу на нижньому складі держпідприємства «Любомльський лісгосп», де саме була вакансія кранівника. Вона – цілком самостійна і розважлива, адже уже пережила чимало, знає, що таке страх і тривога.

Звичайно, працівники лісгоспу дивувались, як невеличка за зростом, така юна дівчина підкорить цю залізну високу та велику машину. Еля у 2014 році закінчила Маріупольський професійно-технічний ліцей і розповідає, що у їхній групі машиністів дівчат було більше. Старша сестра Ельміри Марина – монтажниця. Маріуполь – місто промислове, і те, що дівчина має таких фах, сприймається зовсім нормально. Це перше робоче місце молодої кранівниці. Зізнається, що висоти не боїться з дитинства, а працювати їй цікаво, до неї нові колеги доброзичливі, але дуже сумно за своєю домівкою, за рідними, які там залишились.

Керувати потужним козловим краном, справлятись із навантаженням лісопродукції, вчасно виконуючи поставлені на зміну завдання, та ще й працювати у чоловічій компанії не просто. Але, як каже співрозмовниця, уже до цього встигла звикнути. Через невисокий зріст важко лишень було діставати до важелів, зразу не встигала так швидко переключатися, натискати то на один, то на інший.

Показово, що Ельміра старається розмовляти літературною українською мовою, хоча регіон, де зростала і навчалась, російськомовний. Слова російські вкрадаються, проте співрозмовниця одразу ж виправляється, пояснює: «Коли приїхала сюди і до мене усі говорять українською, я відчувала себе іноземкою, якщо розмовляла російською. На стільки було незручно, що почала старатись теж відповідати українською».

На обличчі завжди щира красива посмішка, в очах привітність і увага. Дівчина вірить, що прийде пора, коли можна буде просто і безпечно повернутися у свій рідний край з великою любов’ю у серці до любомльської землі, яка привітно і турботливо прийняла їх у час неспокійний і небезпечний. Цю тверду віру доповнює жовто-блакитний стяг, який гордо в’ється на кінці верхньої частини крана. Його почепили робочі, піднесені патріотичним духом і вірою в перемогу ще на початку Революції гідності Євромайдану.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!