Почесні громадяни Волині написали «лист у майбутнє»

Почесні громадяни Волині Володимир Лис та Ярослав Царук написали лист у 2025 рік, зробивши прогноз того, чим житиме наша країна через 10 років.

Листи двох видатних волинян публікує видання «Волинь-нова».

Нагадаємо, у 2014 році Волинська обласна рада присвоїла звання «Почесний громадянин Волині» письменнику Володимиру Лису та краєзнавцю Ярославу Царуку.

«ХТО БУЛИ ТІ ОЛІГАРХИ?»
Володимир ЛИС, письменник, журналіст, 64 роки

Я встав бадьорим і поглянув у вікно. Вночі землю притрусив сніжок і це була гарна прикмета — сніг у новорічну ніч обіцяє врожайне літо. Добре, що, зустрічаючи новий, 2025 рік, пив тільки апельсиновий сік. Та й назва «бренді», якою замінили звичну «коньяк» на вимогу Єврокомісії, мені не вельми подобається. Трохи ломило в попереку, нило в хребті. Що поробиш: старість — не радість. Та планів на цей рік багато.

Серед них — нарешті відвідати Республіку Сан–Марино і подивитися, як ото в них на території, що трохи більша за наш Луцьк, вміщається аж 11 міст. Треба тільки завчасно про шенгенську візу подбати.

— Яка віза, старий, — почув я свій внутрішній голос. — Ми ж в ЄС уже другий рік, як і в НАТО, хіба забув?

Точно забув, певно, сколіоз, як жартував колишній очільник області, земля йому пухом. Я ж тепер навіть на Фарерські острови можу без візи полетіти — благо пенсія в три тисячі євро, яку недавно встановила Центральна Рада, дозволяє.

Та–ак, пенсії тепер у нас, як каже сучасна молодь, класні, як і зарплати. Оно сусід півроку трохи повідкладав і купив шикарну іномарку.

Зробив сяку–таку зарядку і, за старою звичкою, увімкнув телевізор — треба довідатися, що у світі наприкінці старого, 2024 року, сталося.

— Напередодні Нового року, — почув із вуст молодої ведучої, симпатичної майже, як Ілона Довгань чи Олена Фроляк, — Україна підписала договір про встановлення дипломатичних стосунків і торговельну угоду з Далекосхідною Республікою.

Нагадаємо, що такі ж угоди вже було підписано з незалежними державами Татарстан, Башкортостан, Удмуртією, Приволзькою та Уральською республіками, Сибірською Федерацією, а також Московським князівством.

«Що ж, торгівлю треба розвивати», — подумав, і перемкнув на інший канал.

— Колишній президент колишньої Росії Путін, засуджений Гаазьким трибуналом за злочини проти людства до вічного ув’язнення, оголосив у в’язниці голодівку, — повідомив диктор. — Він вимагає, щоб на Новий рік його відвідала громадянка Республіки Сочі Аліна Кабаєва.

Інших цікавих новин не було. Отож, ми з дружиною після сніданку вирішили зробити першу новорічну прогулянку. У дворі я почув, як дівчинка із сусіднього під’їзду щебече по сотовому:

— Гаразд уже, підкажу, хто були ті олігархи… Це такі багаті люди, які хотіли колись захопити владу у Древній Греції.

«Ач, яка мала розумаха», — подумав я. В голові крутилося ще якесь іноземне слово. Сепаратор, сапка… Таки сколіоз чи то пак, як там його… Ат, нащо собі морочити голову. Краще на красуню–ялинку подивимося.

Ми вже підходили до Театрального майдану, як у мій віщий сон стрімко, мов на трибуну Верховної Ради, увірвався Олег Ляшко. І запитав іронічно, геть як ото чоловік у телерекламі горілки «Малинівка»:

— А пільги де?

— А пільги є, — почув я депутатський хор перш, ніж остаточно прокинувся. — Яка ж Європа без пільг?..
БЕЗ ВІРИ НІЧОГО ПУТНЬОГО НЕ БУДЕ
Ярослав ЦАРУК, краєзнавець із Володимира-Волинського, автор численних книг та публікацій, 80 років

Думаю, через десять років люди будуть значно щасливішими та заможнішими, ніж зараз. Їздитимуть дорогами європейської якості, хоча привести до ладу всі шляхи за цей час, мабуть, не вдасться. От якби я мав кілька мішків доларів крупними купюрами, то, не вагаючись, витратив би їх на будівництво доріг (усміхається). Не може бути економічної і життєвої активності без зручного сполучення між містами і селами!

Головна умова того, щоб життя стало нарешті таким, про яке мріємо, — люди повинні повірити у себе. Це актуально і зараз, після Революції гідності. Надзвичайно важливо не опустити рук, не зневіритись. Нас врятує тільки активна позиція і наполеглива праця.

Треба мріяти і вірити. Наприклад, про те, що через 10 років вступимо в Євросоюз. Не можна розвертатися назад, бо інакше всі зусилля, жертви виявляться марними. Я завжди був оптимістом, вірив в Україну. Наш теперішній гімн співав ще у 1977 році в армії. Але ніколи не закликав бити-руйнувати.

Просто робив справу, яку люблю. Так жив усе життя і зараз так дію, хоч майже втратив зір і часто підводить здоров'я. Без віри нічого путнього не буде. Її хочу всім нам побажати.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!