На Волині у жінки оновилися півдесятка ікон

Марію Гушинець в рідному селі сприймають по-різному.

Дехто дивується: хіба можна жити в наш час у такій маленькій шевченківській хатинці, як у неї, ще й виховати у таких умовах п’ятьох дітей. Інші, знаючи жіночу долю, щиро їй співчувають. Але є й такі, що не в силі зрозуміти,чому жінка стільки часу проводить у молитві, яку творить повсякчас, де б не була і чим би не займалась, - пише «Слово Волині».

Двадцять чотири року тому Марія Якимівна й не сподівалася, що отримає можливість відвідувати храм, поратись по господарству, одружити дітей. адже була прикута важкою хворобою до ліжка. Лікарі наполягали на операції, але на це великих надій не покладала, та й грошей на неї не було.

«Якщо не відважишся на операцію, то тобі залишиться жити чотири місяці», -- констатував нейрохірург в обласній клінічній лікарні. Привезли мене в Ковель, кинули у непримітну палату і три дні, як до безнадійної, ніхто не заглядав. А потім до іншої хворої прийшла лікарка Людмила Македонська. Побачила мене і очам своїм не повірила: «Маріє, це ти?», хоч таки впізнала, бо в цій лікарні я працювала санітаркою більше десяти років. «Я, Людмило Никифорівно. Та, якої скоро не стане». Невропатолог вислухала мою біду і попросила: «Ану повернись на бік, огляну!». «Не можу», -- відповідаю. Тоді Македонська як взялася до мого немічного тіла, то я від нестерпного болю зубами аж простирадло погризла. Так тривало по півтори години щодня більше місяця. Втрачати мені було нічого, зате з’явилася надія стати на ноги», - розповіла Марія Гушинець.

В той час жінка почала часто молитися і звертатися до Бога. Згодом стан її поліпшився. Марія Гушинець почала робити першісамостійні кроки Потім була перша сповідь у Милецькому Свято-Миколаївському чоловічому монастирі. Коли життя підкинуло їй чергову проблему, жінка поїхала паломницею в Чорторийський Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир. Після служби вирішила поговорити з батюшкою, який і сказав, що після повернення додому, вона побачить велике диво.

Коли ж Марія Гушинець повернулася додому, то побачила, що старі ікони виглядали по-новому. Тоді, і зрозуміла, про що говорив батюшка.

«То був мамин простенький Різдвяний образок. Придивились до інших: дві ікони Спасителя теж поміняли свій колір, посвітлішали. Одна належала також моїй матері, інша – чоловіковій. А ось третя ікона - Божої Матері – від прапрадіда. Боїмося й в руки брати її, щоб від давності не розсипалася, тому й не знаємо навіть назви образа.А вже потім ми помітили, що й старенька ікона великомучениці Варвари, яка висіла в сінях, теж поміняла свої кольори, тепер на ній стало багато білого та рожевого кольорів», - зауважила Гушинець.

«На образку не було навіть видно, яка це свята, -- продовжує свою розповідь жінка. – Ікона дісталась мені теж від матері. Тільки після оновлення розгледіли, що це свята Варвара, яку Православна Церква вшановує 17 грудня», - додала вона

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!