Якою Ви були, Груня Кац? Смачного Луцька!

Ви любите Луцьк? Його провінційність і приховані комплекси на фоні Львова і Києва, можливість знати всіх, ну, майже всіх, людей в обличчя, післябазарний бруд і студентів, які лузають насіння в центрі міста.

Ви любите лучан? Тих, які на вихідні їдуть додому, які ходять на каву в спортивних костюмах і завжди ганять владу, яка їм ніби щось завинила. Скажете: «Є інший Луцьк і інші лучани». Так, звісно, є. Луцьк такий різний і в очах і в серцях кожного мешканця.

Але попри всю свою провінційність він наш. Для мене рідний вже півжиття, а для моєї доці і дружини все життя. І коли я розпитую старожилів: «Який він, справжній Луцьк?», вони завжди розповідають про елегантних лучан, які виходили на променад в центр міста, а потім відвідували кав’ярні, харчевні та чайні. Цей час не повернути. Луцьк змінився. Більшість прізвищ і імен тодішніх лучан для нас стали екзотичними і далекими. Але все це наше місто і як його не любити?

В куточку за елітним житлово-офісним приміщенням та банківською установою, яку сучасні власники пофарбували так, що вже заробили собі естетичне пекло, і ніяке меценатство їх не спасе, заховався незвичний для Луцька будиночок, стилізований під середньовічну вежку з житловим приміщенням на 2-му і 3-му поверхах і кав’ярнею на першому. «Чоколядова» кав’ярня «Золотий дукат» (м. Луцьк, вул. Крилова, 11-а (колишня Ворошилова, колишня кн. К. Острозького, колишня Жеромського)).

Кав’ярня належить до мережі, яка представлена в Львові, Києві, Харкові, Маріуполі, Тернополі, Вінниці, Ялті (яка її доля там?), Сумах, Бучі. Франчайзинг зобов’язує, а тому більшість рішень типові, але сама концепція достатньо не типова. Коли я завітав туди вперше, подумки був переконаний: «Довго не витримають». Але витримали. Тому як про це не написати?

Добиратись до кав’ярні цікаво і навіть романтично. Краще пішки з Театрального майдану на вул. Лесі Українки, направо на Крилова, і коли вже майже вийшли до Б. Хмельницького, наліво перед банком. Або з Лесі Українки на Пушкіна, за житловим будинком направо, повз польське товариство на Крилова і за нотаріальною конторою наліво. Або з Б. Хмельницького, або дворами... Ну, варіантів – на всі смаки.

Та й пройти повз кав’ярню буде складно. Стільчик з чайником та лавки для посиденьок з кавою чи в обіймах Вас заінтригують.

Заходимо – прямокутне приміщення, яке впирається в барну стійку, де працюють бармени (вибачте, баристи). 3 столики на 4 місця і 2 на 2 місця. Зліва від входу на стіні технічний план будівлі і муніципальний акт на проведення реконструкції будівлі на ім’я власниці Груні Кац. Цікаво, яка вона була, ця Груня Кац?

Нелюдно, але пустка не відчувається. Грає спокійна музика. Хочеться залишитись. Замовляю міцну каву на вибір баристи (італ. barista, фахівець з приготування кави). Розгортаю меню, ніби древній стародрук.

Нас знайомлять із легендою про Естер.

Романтично, в стилі романів ХІХ століття. І, як на мене, дуже правдиво: і італієць в Луцьк міг приїхати, хоча б до відомого луцького кондитера Цезаре Розаліні. І Естер (з староєврейської «Зоря») – ім’я, яке могла б носити дочка луцького купця. І трагізм розв’язки зрозумілий. ... різні в очах суспільства закохані. Але я думаю, що Естер в побуті звали Груня, а в пам’ять про свого італійського коханця вона облюбувала це підсобне приміщення в справжній замочок, який нагадував їй рідне місто коханого - Геную.

Кав’ярня пропонує широкий вибір фрешкави. Хоча мене сам термін відлякує, якось не суміщається в мене «кава» і «фреш». Хоча..? До кожної фрешкави є пояснення назви. Ось таке: «Рутенія (Rutheniа) – офіційна назва Західної України в ХIV-XIX ст. Кава має одночасно багато непередбачуваних смаків і відтінків, що змінюються в часі. Спочатку ви відчуєте нотки какао-бобів, які плавно перейдуть в присмак молочного шоколаду, кислинку сиру Рокфор і нарешті неперевершений коньячний довгий післясмак!».

Фантазія авторів відмінна, але у мене є свій варіант. Пропоную:
Рутенія (Rutheniа) – назва колонії, яку в ХVII-XVIII ст. заснували в Західній Африці запорізькі козаки, що втекли з турецької неволі. Вони вперше завезли какао-боби на східноєвропейський ринок та запропонували пити каву з шоколадом та молоком. Сорт кави, який привозять з тих земель, називався «Рутенія».

Ціновий діапазон від 11 до 19 грн. Окремий розділ - «Світові бренди кави» - 18-52 грн.

Цікава задумка у вигляді кавової квітки, яка допоможе вам вибрати саме вашу каву.

Кавові напої – 12 видів. Ціни від 14 до 22 грн. Окрема колекція «Міні кавові напої» - 6 видів (20-28 грн). Колекція «Веселе мохіто» - 3 види (30-32 грн). Особливо круто – «Мохіто журавлине». (Я так і уявив поліську жінку, яка закохалась в кубинського офіцера в часи радянсько-кубинської дружби. Ранком попиваючи «Мохіто журавлине», вона згадує рідні ліси навколо с. Цир. А навколо плескіт затоки Свиней.)
А потім нам пропонують тістечка – 6 видів, десерти – 4 види. Все тут є, але от, згадуючи легенду про Естер, хочеться чогось суто луцького, ну наприклад, торт «Розаліні» (найвідоміший луцький десерт початку ХХ ст.).

Морозиво - 6 видів. Холодні напої, молочні коктейлі, львівська чоколяда, монетки (дукати) на згадку, чорно-біла гаряча чоколяда – 3 види. Серед назв «Любов та журба» (колись за часів Людовіка ХІV запрошення на каву – це було запрошення до близького спілкування), чоколядове фондю, цукерочки, колекція карпатських чаїв (знову забули наше рідне Полісся. І у нас трави є!) – 5 видів, заморські і іноземні чаї – 12 видів (по 15 грн.), кава на вагу. До кольору, до вибору.

Мене заінтригували сходи в підвал. Спускаюсь. Там зал, 4 столики на 6 осіб, 3 столики на 4 особи. Цегляні склепіння, дерев’яні балки (я ж не знаю, що це фальшбалки), натяжна французька стеля «не в тему», але на цьому не акцентую. Проте так спокійно і затишно. На столиках кнопка – «виклик бариста». Зручно. Тут теж треба посидіти. Замовлю ще щось.

- Чи є у вас якийсь десерт, але не дуже солодкий?
- Є сирник.
- Добре, тоді сирник і чорний чай. Але подайте мені там, де я сидів зверху.
- Добре.

Ще оглянувся навколо і піднявся наверх. Завітав в санвузол, нічого особливого. Чисто. Підійшов до стійки і провокую дівчат до розмови.

- А що ви знаєте про це приміщення?
- Це до господині. (і мила посмішка)
- А ви не розкажете?
- Просто господиня краще розкаже. (Зізнаюсь, рік тому я вже це все розпитував.)

Принесли чай і сирник. Сирник був ще теплий, і чесно по-луцьки признаюсь: куди там львівським сирникам. Наш кращий. З’їв із задоволенням. Прошу рахунок (за каву я розплатився раніше). Принесли 2 скріплених стікером чеки на 19,20 грн (сирник) і 15,00 грн (чай). Я заговорився по телефону і заплатив 21 грн (як за верхній рахунок 19,20). Подякував і чемно вийшов. Поки я робив фотки на вулиці, до мене підійшла офіціант Іра і повідомила, що я помилився.

- Вибачте (а соромно як!). Доплатив.
- Нічого, нічого – милою посмішкою, поставила крапку в незручній ситуації Іра.

Гарний, милий заклад. Підсумовую:

- Розташування – романтичний куточок в центрі, приміщення з легендою.
- Обслуговування – приємні і вправні дівчата.
- Ціни – відповідають якості.
- Асортимент – справді чоколядова кав’ярня.

Заклад сподобався. Чи прийду ще раз? Напевно, так.
Смачного Луцька!

P.S. Ви любите Луцьк? З його старовинними багатоконфесійними храмами; студентами, які з кожним роком стають все більш європейськими. З його кав’ярнями і рестораціями, власники яких щоденною своєю роботою стверджують «Це наше місто!»

Ви любите лучан? Які, незважаючи на всі фінансово-економічні труднощі, прикрашають свої будівлі, магазини і кафе, привозять із світів нові ідеї і втілюють їх. Які пам’ятають Груню Кац і Цезаре Розаліні і всіх тих лучан, які нам передали це гарне місто у спадок.

Петро ВЕРЗУН
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!