Печиво для доці. Смачного Луцька!

Не знаю, як ви проводите вихідні. А я традиційно, і, стараюсь, у колі сім’ї.

Минулої неділі доця до мене з дружиною: «А я хочу в кафе. Тато, вибирай: або «Рінг», або «Дядя Піца», або «Біля Планет», або «Льох у свата», або «Швейк».

- От, жінко, кого ми виховуємо. Дитя в п’ять років знає всі наші недільні маршрути і посиденьки.
- Ти сам завжди її питаєш, чи подобається, чи ні.
- Доць, а чому «Рінг»?
- Бо там є міст і печиво.
- Ну тоді йдемо в «Рінг»...

«DJ Cafe Ring» з’явилось достатньо недавно. Але вже має власну клієнтуру. Чому я про нього не писав раніше? Я знаю власників. А в таких випадках після написання люди реагують по-різному і не завжди читають між рядками.

Але зараз я втриматись не зміг. Все ж таки інші батьки теж повинні знати, де є смачне печиво для малечі.

Кажуть, в цьому місці, де зараз гарні сходи, каскад магазинчиків, дитяча площадка і «міст закоханих», колись були хащі і сміття. Значить, щось в нашому житті змінюється на краще. Бо, як на мене, тут зараз – просп. Волі, 49а («Сітіпарк») – справжня оаза чистоти і порядку. (А вночі така романтика!)

Заклад позиціонує себе як місце, де найкраща кухня, з музикою від найкращих ді-джеїв міста і не тільки. Амбітно. Щодо ді-джеїв - не берусь оцінювати. Це трохи не моє. А от атмосферу і кухню продегустую. (Деякі мої друзі кажуть, що заклад облюбували модні клабери. Але куди мені, ретрограду, до них. Хоча відверто: фото з вечірок на сайті кафе я переглянув із задоволенням. Були колоритні персонажі).

Під’їхали маршруткою і сходами спускаємось до кафе і річки. Сходи для нас теж атракція. Поруч із входом декілька дитячих ігрових автоматів. Як пройти повз? Але головне - на цьому відрізку маршруту підійти до річки і погодувати заздалегідь купленим хлібом качок. Діти і «зелені» в захваті. Мені завжди згадується тут епізод з «Сімнадцяти миттєвостей весни». Пам’ятаєте, як в Берні професор Плейшнер гуляв парком. Кругом війна, а там спокій. (Хіба не про нас?)

Птахи погодовані. Пора годувати людей. Вертаємось до входу, сходами піднімаємось на другий поверх.

Простора зала на 80 місць, барна стійка, місце для ді-джеїв, ніби імпровізований рінг, червоні дивани, дві тераси. Сучасно, стильно, ніби кафе в одному з районів Нью-Йорка.

Коли кафе відкрилось, я сумнівався, що таке позиціонування «DJ-кафе» знайде поціновувачів. Але, напевно, помилився. Вечірки людні, значить люди голосують «За».

Зараз зайнято лише 2 столики. Молоді пари. Воркують.
Доця мене сіпає: «Тато, тато, розмальовки!» До нас підійшла офіціантка і запропонувала меню, згадала про якісь акції і принесла розмальовки.
Насправді ми не дуже хотіли їсти, але меню переглядати цікаво. Кухня авторська, американська, європейська, мексиканська. Закуски, перші страви, салати, гарячі страви, паста, бургери, гарніри, снеки, десерти, суші. Але кого зараз здивуєш різноманіттям кухонь та суші. (Дві пари, які були в залі, вправно і смачно поїдали японське їдло).
Нас цікавило щось просте, але таке, чим заклад пишається (вважає своєю родзинкою).

«Порадьте нам щось особливе, недороге і дуже смачне». (Як ви розумієте, перелік був довгим).

Ми вибрали: я – бургер з пивом, дружина – куряче філе з цукіні, грибами та сиром з узваром. Доці – чай (бо до нього дають печиво) і сирники. В зал час від часу виглядав молодий хлопець в кухарській уніформі. Я підійшов до барної стійки, поцікавився, що за віскі за 15 грн (інформаційна дошка при вході в заклад закликала). Сказав своє «фе»: віскі без назви - це як звертання до офіціанта «Дєвушка».

Зауважив, що в куточку є дитяче крісельце (бо ж колись нас буде ж більше), підійшов до кондитерської вітрини-холодильника, підгледів, як бармен наливає пиво, і зачепив словом кухаря. Це був су-шеф Сергій. Він побачив моє зацікавлення кондитеркою і порекомендував: «Спробуйте наші десерти. Завжди з свіжих ягід та італійського сиру». Чемно подякував. «Ми не дуже полюбляємо солодке. Спробуємо при нагоді, ми фанати вашого печива до чаю». - «Так, це печиво, як пекла бабуся» - сказав Сергій. (Як влучно. Саме тому ми його дозволяємо доці. Воно по якості «як в бабусі».)

Зайшов в туалетну кімнату. Ідеально, але немає паперових рушників, хоча є потужна сушка. (А от дружина відмітила, що в жіночому туалеті є. От сексизм!)

Тим часом нам принесли замовлення. Мій бургер подавався з картоплею фрі і салатом. Булка свіженька, котлета з яловичо-свинного фаршу смачна. (Не дарма американці їдять бургери. Щось знають ті янкі.)

У дружини страва була шедевральна – куряче філе-гриль на подушці з морквяного пюре з копченим беконом і смаженими печерицями. Вищий клас. (Признаюсь, поки вона виходила мити руки з доцею, я вкрав два шматки філе і одну печерицю.) А от на узвар вона нарікала – засолодкий. «Кампот»! І що мені не сподобалось, що нам принесли морську сіль і перець у металічних ємкостях пляшкоподібної форми. Вони своїм виглядом домінували на столі. А головне на столі – приготовлені страви, а спеції це так – штрих. Але це я вже придираюсь. (Характер у мене такий.)

Сирники ми їли всі разом. Домашні сирники. Що більше скажеш. Смачно.
Час від часу хтось приходив, але було нелюдно. Та нам ця атмосфера імпонувала.

Розплатились. 128 грн. Як на наш недільний бюджет – нормально. Але варто відмітити, що ціни в кафе вище середнього.

Чому не згадав винну карту? Так візит сімейний!
Але так склалось, що наступного дня я мав ділову зустріч у «Рінгу» пізно ввечері. І от я побачив заклад іншими очима. Майже повний зал. Більшість столиків на терасі зайняті. Модна, гарно вдягнута публіка. Інше нічне життя. (Заклад цілодобовий, WiFi працює в радіусі 50 м навколо кафе.) Зустрів поглядом відому співачку, політичного діяча, кількох «світських левиць». О-го! Ніби зовсім інший заклад. Але люди теж бувають різні, якщо вони цікаві люди. Хіба не так?

Підсумовую:
- місце – цікаве: краєвид, міст, річка;
- ціни – непрості, але оправдані;
- кухня – рівень!
- атмосфера – сімейна – для сімейних, вечіркова – для тих, хто в пошуку.
Прийдемо ще! Смачного Луцька!

P.S. Останнім часом все більше і більше говорять про те, як можуть працювати дискотеки, кафе і ресторани під час війни. Пропонуються абсурдні акції на 1 вересня – відмовитись від квітів. А я згадую фільм, який дивився в дитинстві про композитора Імре Кальмана. Він вже старенький, його доглядає сестра милосердя, а йому під двері приносять афішу з його оперетти «Сільва», яку поставили в блокадному Ленінграді.
Життя триває, незважаючи на все. Повноцінне життя навіть в умовах війни.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!