«Маруся» у винограді. Смачного Луцька!

Давненько я вже не писав, аж перед читачами, редакцією і навіть собою соромно. Остання (крайня) стаття спричинила оскому деяким моїм друзям: «Коли напишеш щось нове?» Були спроби, але якось думається не про те. Але життя продовжується, і йду шукати щось цікаве вулицями Луцька.

Є один дуже маленький закапелок в центрі міста. Колись там була вишукана галерея «Крайня хата», потім щось було чи не було – не знаю. Гарний дворик, таких в Луцьку залишилось лише кілька. Аж проситься якась модна місцинка. Аж проситься...

І от в неділю традиційно гуляю з дружиною і доцею містом, і погляд привертає лаконічна вивіска «Виноград». Це що? Магазин вин – «Вино-град», кафешка чи храм Бахуса?

«Давайте зайдемо», − агітую я дівчат.
«Ні-ні, тато, йдемо на сік і розмальовки».
«Ну, гаразд. Іншого разу». (Цікаво ж, що це там таке)

Наступного дня з колегою пройшли повз звандалізовані ґрати, минули вхід до стоматкабінету (якась дивна символіка – стоматологія перед подразненням ротової порожнини.)
Гарненький дворик. Зелень. Кілька столиків. Молодь в гермафродитських одежинах. На мить здалося, що потрапив в якесь курортне місто, не вистачає лише музики, і дратують пляшки над головою (скажете, дизайнерське рішення, я б сказав – дизайнерська курсова студента ІІ курсу. Трієчника.)
Заходимо в середину. З часів галереї «Крайня хата» мало що змінилося. Додали барну стійку, за якою − бармен, кавовий апарат, декілька пляшок, поруч − два складних барних стільці і брудна діжка.

Стіни дивляться на нас порожніми рамами, в куточку справа − вхід у льох (кажуть, що винний погріб, але мене не пустили). Трохи порожніх пляшок з корками (!) і без, мольберт, самотній твір В. Дембицького і В.Короленка.

Столи-крісла дерев’яні, на столику меню з плямами. Заклад (до речі, працює з 08:30 до 22:00) іменується галерея-кафе-винарня «Виноград». У меню − кава від 10 до 18 грн, чай – 12 грн, води, соки, безалкогольні і алкогольні коктейлі, вина Італії (4 види), Франції (2 види), Чилі (4 види), України (3 види), десерти, тости, сири, м’ясо, брускети...

Є один серйозний плюс – «Cork-fee» − «плата за корок» − 50 грн. Це послуга з відкорковування вина, яке ви принесли з собою й подачі до нього бокалів.

Амбіції з позиціонуванням себе як винарні (винної крамниці, пивниці (погребу) з асортиментом в 13 позицій – те саме, якби я позиціонував свій холодильник як стратегічний запас продуктів Волинської області.

Замовили чилійське, прошутто, сир. Прошутто не було, запропонували шпек. Заміна гідна, але заклад тільки відкрився, а вже в меню діри. Що буде далі?

Мій колега змінив вибір з червоного на біле (напевно, задивився на дівчат в дворику). Принесли замовлення швидко – до 10 хв. Все добре, але слайс в господарстві не завадив би – нарізали так, як я нарізаю дома ковбасу, коли готую собі одному. А це ж шпек, а не «ліверна» ковбаса. Та й серветок не було.

Завітаю помити руки. Туалетна кімната сховалась в куточку. Чистенько, гарненько.

У заклад зайшли дві жінки віку мадам Боварі, оглянулись, відчули себе чужими в цьому хіпстерському закладі. Відчули погляд-чужинець бармена і вийшли. Я теж відчував себе, як не в своїй тарілці, пляшці, кріслі. Заклад нагадував нещодавно куплену квартиру, де багато що залишилось від стильних попередніх господарів, а нові власники свій фінансовий дефіцит прикрили рядном дизайнерських вправлянь. Гарно для друзів і однодумців. Але де тут перехід від приватного до публічного? Це квартирник, а не кафе.

Через декілька днів я завітав до «Винограду» з колегою о 10:10. Тобто заклад вже працював 1 год 40 хв. Бармен копошився, на полиці з винами самотненько лежала 100-доларова купюра (оце крутий дизайнерський хід). Купа порожніх, нещодавно випитих пляшок влежувалась під столиком за стійкою. Хотілось щось поїсти. Замовили 2 капучіно, 1 лимонад і сир «Брі» з медом. Сиру не було, лимонад виявився не власного виробництва, а купленим з додаванням лимону, капучіно, як тяжка доля чоловіка після 35-ти – кава є, а піна вже зникла. Такий собі ранок клабера. Сумно і одиноко.

Попросили рахунок. Шпек – 15 грн, сир – 20 грн, вино – 68 грн; 103 грн разом. Рахунок принесли в книжці. (Моя мама сказала б «несмак», а я тільки подумав). Це була збірка повістей Г.Квітки-Основ’яненка. Автор писав сентиментально-реалістичні повісті, акцент яких спрямовував на особисте, родинне, відмову від активної участі в суспільному житті(!) Ти ба? Як глибоко копнули... Це ж схованка. Я відразу і не зрозумів.

Ні, мені назад у вир Луцька!

Смачного Луцька Вам, любі читачі.
Смачного і мирного Луцька Вам!
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!