«Як не було що їсти – зловили вужа і жарили», - боєць з 51-ої бригади

23-річний лучанин Олег Адамчук (на фото) – військовий 51-ої Окремої механізованої бригади. На війні уже п’ятий місяць, щоправда, нині перебуває у Луцькому гарнізонному військовому госпіталі військової частини А-4554 – через травму.

На кургані Савур-Могила, що на Донеччині, його контузило. За 20 метрів від Олега розірвався снаряд. Як результат – в хлопця на нозі тріщина.

Олег розповідає, що коли приїхав у суботу, 16 серпня, до госпіталю, то першої ночі не міг заснути, адже за стільки часу уже відвік від тиші та спокою.

«Привезли нас афганці в суботу ввечері прямо з Савур-Могили. Забрали прямо з поля бою», - каже хлопець.

Олег розповідає, що на війні уже п’ятий місяць, а додому приїжджав лише один раз. Каже - воювати важко, бо місцеві жителі не допомагають, а навпаки; бойовики ж звідусіль обстрілюють.

«Ми як живі мішені – полігон. Бомблять нас. Ми на троє суток поїхали на дєжурство, щоб місто тримати, то троє суток не могли з окопа вилізти, голову підняти. З тої сторони Росія, з іншої 4 російські танки заїхали, а знизу підбираються ДНРівці і луплять з міномета», - розповідає військовий з 51-ої бригади.

За його словами, серед російських найманців є дівчата-снайпери, проте, що керує вчинками цих «персон» хлопець не розуміє.

«Росія перейшла кордон наш, звезла техніку, почала нас бомбити. Там немає вибору: або ти, або тебе. Скільки вони наших хлопців переклали?! І то – більшість дівчата, дівчата-снайпери. Зловили одну снайпершу, сама з Росії, 17 років дівчині. Вона біатлоністка, на лижах катається, а тут вона приїхала постріляли за гроші по хлопцях», - наголошує Олег.

Допомоги від місцевих не приймали, бо, за словами Адамчука, були випадки, коли вони труїли українських бійців.

«Самі люди, місцеві, здають нас. Тобі в очі усміхається, а в спину може ножа встромити. Був такий тиждень, що сильно почали «допомагати». А потім дійшло. Сказали нам: «Спочатку дайте котам-собакам їжу». Кіт тільки з’їв - брик і впав. Отак вони допомагали нам з їжею. Воду ми пили з ставка. В людей там краще воду не брати, бо сиплять туди щось», - пригадує хлопець.

«Пам’ятаєте, як блокпост під Волновахою розстріляли? Так само тоді місцеві, з села привезли їм їсти. Хлопці понаїдалися, а в їжі клофелін був. Вони позасинали, а їх розбомбили», - зазначає військовий з 51-ої бригади.

«НЕЗВИЧНО ТУТ: ВСІ ЦІЛІ, А ТАМ ВІЙНА»

Коли Олег Адамчук поранений чув звуки, схожі на постріли, то залізав під ліжко, гадаючи, що бомблять. Там, на війні, не було й ночі, аби бійці могли виспатися.

«Такої ночі не було, щоб лягли і поспали нормально. Спали в окопах на спальних мішках. Спиш, чуєш щось біля вуха шипить, а то гадюка метрова», - розповідає хлопець.

За його словами, «ДНРівцям» вдавалося блокувати підмогу для волинян, бо їх прослуховували.

«Попросили в селищі допомоги, а вони (ДНРівці – ред.) десь рації прослуховують. Почули по рації, що до нас їде підмога – і почали асфальт бомбити, щоб до нас не доїхали», - оповідає Олег.

З Донеччини до Луцька волинські бійці дісталися з допомогою афганців, які на Сході возять військовим посилки.

«Заїхали в селище Єлєновка Донецької області. Там наші афганці посилки возять хлопцям в лагер. І вони забрали. Бусом сюди привезли. Треба хлопців забирати звідти, бо я не знаю, що то буде», - каже Адамчук.

«ЯК НЕ БУЛО ЩО ЇСТИ – ЗЛОВИЛИ ВУЖА І ЖАРИЛИ»

З гуманітарною допомогою у 51-ої механізованої наразі проблем немає. Поміч приходить звідусіль: і від волинських волонтерів, і від тих же афганців. Однак, бували й такі дні, коли бійцям не було чого їсти й пити. Вихід зі скрутного становища знаходили приголомшливий – смажили вужа.

«Три дні жили без їжі, без води. Назад вернулися в село – воно вже спалене було. Всі речі погоріли. Добре, що хоч документи з собою були. А вибиралися з села як? На УРАЛі добралися, 8 чоловік нас було. І то їхали, виїжджали з села і вдогонку мінометами накривали нас. Скажу чесно. Як не було що їсти – зловили вужа і жарили. Чесне слово. Спеції там були. Відмочили в оцті і їли», - розповідає Олег.

«ВІЙНА ТРИВАТИМЕ, ПОКИ ПУТІНА НЕ ГРОХНУТЬ»

На кургані Савур-Могила бойовики сиділи близько місяця. За словами, Адамчука, вони облюбували 36-метрову башню, яка була їм корисна хорошим оглядовим майданчиком.

«Вони (бойовики – ред.) сиділи довго на Савур-Могилі через те, що там Януковича сина дача. Ми як зайшли в ту будівлю, то там і консерви їхні, і все там валялося. Довго там були. З місяць точно там сиділи. Багато позастрілювали їх, багато з них і втекло», - зазначає волинський вояка.

Серед російських найманців було чимало чеченців та «косооких», яким платили по 200 доларів.

«Зловили одного хлопця – 17 років. Зловили ще одного – 46 років. Питаємо: «Що ти тут робиш?». Він каже: «К бабушке приехал». Питаємося: «Стріляв?». Каже: «Нет, не стрелял». А як пушку до голови приставили, каже: «Да, стрелял». Спитали в нього, скільки получає в день, то сказав, що 200 доларів платять. Вивезли в поле, добили. От зараз його застрелили. І кому воно треба? Нікому. Найомнік!», - наголошує Олег Адамук.

На запитання, коли, на його думку, закінчиться війна говорить: «Скажу прямо. Поки Путіна не грохнуть разом з Януковичем».

«НЕМАЄ КРАЩИХ ДРУЗІВ, НІЖ В АРМІЇ»

Підтримували військові на Сході один одного як могли. Поранених хлопці тягнули на собі, а не кидали осторонь. На війні все інакше, ніж у цивільному житті.

«Тут, на гражданці не так, що один за одного, а в армії… Немає кращих друзів, ніж в армії. Там один за одного. Одного ранили – не втікаєш, а сунеш його за собою. Робиш перев’язку. Не вмієш, але робиш. Вколов укола, руки трусяться», - розповідає Адамчук.

Про місцян говорить, що живуть бідно, а Віктора Януковича та Рената Ахметова боготворять.

«Село теж розбомбили. Людям немає куди подітися, то ховаються в підвалах. Бідно живуть. В них там Янукович і Ахметов – цар і бог», - каже боєць з 51-ої ОМБР.


Спілкувалася Наталка ВОСКРЕСЕНСЬКА
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!