Два волинських підприємства 3 роки не платили за оренду землі

Оце масштаб!!!! Аж 9 гектарів!!! А те що в Москвіча в Боратині та прилеглих селах більше 500 гектар взято в оренду і неоформлено договори і плата 400 кг гнилого зерна то прокуратурі пофіг!

Надворі вже далеко не шалені дев’яності, але їх дух й досі заставляє сколихнутися багатьох. Розповіді про криміналітет «в законі», про корупційних запроданців та перевертнів у пагонах більше не здаються гострою загрозою для суспільства, але, як виявилося, сам факт їх наявності сьогодні все ще актуальний. Які тільки методи не використовуються багатіями у боротьбі за владу чи гроші, та те, як поводить себе місцеве «кримінальне панство» занадто віддає безкарним романтизмом давно прожитої перебудови.

Мова йде про продовження грабунку СГТзОВ «Україна», історія про яке вже довгий час залишається найгарячішою темою Волинського регіону. До недавнього моменту боротьба йшла в правовому полі та через особистий вплив діючих персон, але зараз були перетнуті всі можливі рамки допустимого. В ніч з 15 липня на 16 липня 2014 року на працівників СГТзОВ «Україна» суло скоєно збройний напад із застосуванням фізичної розправи!

Напередодні події, 15 липня 2014 року, близько 10 год. 30 хв. при під’їзді до поля села Сьомаки, автошлях було перекрито автомобілями та натовпом народу в кількості близько 30 осіб, що керувалися колишнім головою Луцької районної ради Волошенюком І.В., колишнім генеральним директором СГ ТзОВ «Україна» Павловичем І.І. та його заступником Яремою В.П. Метою даного зібрання було недопущення техніки та працівників СГТзОВ «Україна» до збирання урожаю ріпакових культур, що беззаперечно є власністю вказаного товариства. Згадувані можновладці є ніким іншим, як рейдерами, що ще в липні 2013 року захопили все майно та ресурси СГТзОВ «Україна», перевівши їх на баланс власної фірми-двійника «Україна-Баїв». Для встановлення порядку на місце суперечки прибули представники правоохоронних органів, але по факту ними не було вчинено жодних дій для розблокування ситуації. Поки міліція вела чемні розмови, працівниками ТОВ «Україна-Баїв», які не засіювали земельні ділянки проводився збір урожаю, який їм не належить. Керував ним голова Одерадівської сільської ради Ковальчук А.М., відносно якого СУ УМВС України у Волинській області розслідується кримінальне провадження щодо незаконного використання земель запасу (резерву) Одерадівської сільскої ради. Відтак, коли попри всі погрози та обіцянки розправи з боку кримінальних авторитетів області (і це в присутності представників міліції), робітникам СГТзОВ «Україна» все ж вдалося дістатися своєю технікою на своє поле, вирішено було встановити чергування для їх охорони.

16.07.2014 року з 00.00 по 03:00 год. в с. Сьомаки Луцького району поблизу ставка та польової дороги відповідальний за збереження схоронності комбайна CLAAS 320, разом із трьома хлопцями залишалися на ніч біля комбайну. Напередодні увечері, біля ставку у с. Сьомаки, Волошенюк І.В., який попередньо блокував проїзд комбайну на поле, відпочивав у компанії декількох людей, серед яких були правоохоронці з Луцького РВ УМВС України у Волинській області. Близько опівночі «польові вартові» здійснювали обхід ввірених їм угідь, під час якого двоє невідомих скрутили одного з чоловіків та опустили його обличчям донизу. За словами потерпілого, до них під’їхав службовий міліцейський автомобіль з якого вийшли троє правоохоронців та Волошенюк І.В. Усі перераховані особи почали розпитувати щодо того, які плани у Панчука І.П. – власника СГТзОВ «Україна» - щодо збору врожаю озимого ріпаку. Двоє свідків, що робили обхід території з іншої сторони, побачили жорстоке насилля над потерпілим та викликали Панчука І.П, та наряд міліції. Невідомим вдалося втекти ще до прибуття правоохоронців, але історія на цьому не закінчилася. Для забезпечення схоронності комбайну його було вирішено переставити, та проїхавши кілька метрів, рух перекрило авто Волошенюка І.В., з якого вискочило чотири озброєні чоловіки в масках. До них приєдналось ще 20-25 чоловік. Волошенюк І.В. вскочив до кабіни комбайну, та викинув з неї водія. Водія оточило 15 осіб, вони були в чорних масках, їхніми діями керував Волошенюк І.В. Вказані особи вимагали передати їм ключі від комбайну, при чому погрожували вбивством, каліцтвом його близьких родичів. До того ж Волошенюк І.В. неодноразово наносив потерпілому удари по обличчю долонями рук та ображав різними принизливими словами. Водієві довелося віддати ключі від комбайну нападникам та вдалося побігти до автомобіля своїх колег, зрушивши з місця, проїхати їм вдалося не багато – нападники наздогнали авто, витягнули чоловіків з машини та наставили рушниці їм в обличчя. Волошенюк І.В. попередив потерпілих, що вони повинні мовчати та забути, що сталося цієї ночі, а особливо про нього та його спільників, після чого залишили потерпілих. Через деякий час, незважаючи на шоковий стан, чоловіки змогли попросити допомоги у свого керівника.

Такий хід справи просто вражає! Для відстоювання прав працівники СГТзОВ «Україна» використовують всі можливі законні методи, навіть пікетування Генеральної прокуратури, але добитися справедливості коли усі інституції захисту корумповані та зацікавлені у результаті не на твою користь дуже тяжко. Вже рік тягнеться кримінальне провадження щодо рейдерського захоплення СГТзОВ «Україна», та вже рік правопорушники знаходять нові і нові методи впливу на слідство. Але описаний інцидент порушив рамки здорового глузду. Жодні банківські рахунки чи жага помсти не можуть бути важливішими за людські життя та здоров’я. Та красномовна поведінка рейдерів підтверджує, що вони з легкістю здатні повернутися до методів беззаконня та фізичного насилля, що були безапеляційними в 90-ті роки. Що ж, регрес очевидний – угрупування економічних злочинців на території Волинської області перетворилася на банду жорстоких насильників. Справа, закінчення якої в правовій державі можливе у мінімальні строки, переросла в ганьбу області. Спитаємо себе, наскільки якісними є зміни, що відбулися у нашій державі, якщо відлуння попереднього режиму й досі має не менший вплив, а модель «слабких силовиків» вже вкоренилася навіть у нашій свідомості? Та до якого краю повинен дійти наш терпець, щоб захист свого був мірою превентивною, а не військовою стратегією.