На шашлик і долму - за місто. Смачного Луцька!

Втома буває у кожного. Починають дратувати люди навколо, робота з рук валитися… Найкраще тоді – йти у відпустку.

А якщо відпустка не світить? От як у мене, чи, у багатьох моїх друзів. Проект тяжко йде, робота нагальна, часи тяжкі…

Тоді треба шукати інші варіанти зняття втоми. Рибалка, полювання… Чи хоча б книга чи фільм. Або старе, добре і обов’язкове: на шашлики!

Нашому товариству підходить останнє. Панує думка, що найкращий шашлик – власного приготування. Але буду відвертий: мені трохи ніяково буває в ситуації, коли автор шашлика питає у присутніх і всі дружньо відповідають – «Вдався, вдався. Смакота!». А насправді - спалений, сухий і т.д. Все ж таки професіоналізм він кругом професіоналізм. Тому ми вибираємо варіант – шашлик від професіоналів.

І в Луцьку, і навколо міста – достатньо місць, де готують гарний шашлик чи інші «страви з вогню». Колись ми облюбували простеньке кафе «Агдаш» на ковельській трасі. Але схоже, у власників справи пішли добре і кафе розрослося і «переїхало» трохи далі від Луцька. Тепер «Агдаш» на межі сіл Милуші і Маяки – це і магазин, і просторе приміщення на два зали, і територія з бесідками, штучна водойма з фонтанчиком. Все для відпочинку.

* * *

Кінець трудового дня. Дзвінок: «Петро, давай десь поїдемо, посидимо. Бо так вже сьогодні мізки «виїли». - «Давай, справді важкий день. Треба ще С. з собою захопити»

Зустрічаємось. Традиційно домовляємось «без фанатизму» (тобто, щоб алкоголю було в міру). Не повірите, але буває, що дотримуємося. Головне ж – атмосфера і розмова. .

По дорозі забираємо колегу і їдемо в «Агдаш». Кафе назване на честь азербайджанського міста. До речі, в Луцьку є ще одне географічно-азербайджанське кафе, але з пафосно-столичним ім’ям «Старий Баку».

По дорозі минаємо ряд достойних уваги закладів. Подмалося: не кожен ресторан змусить їхати до себе за місто через два села, мусить бути якийсь маркетинговий хіт – місце, кухня, атмосфера. Чим приваблює «Агдаш»? Дізнаємось.

* * *

Є парковка. Ми прибули на таксі, але для тих, хто на власному транспорті, це важливо.



Підходимо до приміщення, до нас відразу виходить офіціант Іванка, чорнява, але волинянка (як довідались – з Млинівщини).



Будень, вечір, близько 19:00 год. Кілька бесідок зайнято. Але вцілому порожньо, спокійно. Для нас – благодать, для закладу – певно, не дуже.

Чогось особливого тут ви не знайдете. Бесідки, доріжки, сільський вуличний туалет, ставок в центрі літнього майданчику, фонтанчик. Таких закладів десятки і на Волині, і в кожній українській області.



В цьому є свої плюси. По-перше, значить ціни будуть доступні; по-друге, тут не буде модних тусовок, які приїжджають «не їсти, пити, весело походити», а себе показати; по-третє, тут можна сховатись від гамору міста, зустрітись з коханкою (коханцем), вирішити якусь конфіденційну справу… ну і так далі, в міру власної фантазії (чи розбещеності).

Нам запропонували меню. Звичайне таке собі меню, з виправленими від руки цінами. На форму власники поскупились. Як зі змістом?

Меню складається з розділів – «Холодні закуски», «Салати», «М’ясні страви», «Напої».

В «Холодних закусках» і «Салатах» чогось особливого я не помітив. Кавказького, а тим більше азербайджанського не видно. Але хто ж їсть салати на природі?

А от в розділі «М’ясні страви» є пропозиції шашлика зі свинини (30,67 за 170 г), телятини (31,37/170г), баранини (22,50/100г), ребра свинні і баранячі, люля-кебаб, долма ( яку тут обізвали «голубцями з капусти» і «голубцями з виноградного листя». Згадався діалог з «Міміно»:

— Валик-джан, зачем тебе большая авиация? Поедем ко мне домой, мама долму готовит. Ты любишь долма?
— Нет.
— Потому что у вас не умеют готовить долма. Настоящий долма — ух.
— Рубик дорогой, только теперь не скажи, что у нас и сациви не умеют готовить!

Так захотілось долми...

* * *

Робимо замовлення. Овочі, зелень, тільки без кінзи (я не переношу запаху кінзи, але з цим борюсь).

– Яке є м’ясо на шашлики?
– Свинина.
– А баранина?
– Барани кінчились.
– Як кінчились?
– Так, з’їли. Вони тут паслись за парканом.
– Жаль, так хотілось баранини.
– Буде, скоро буде.

Та й долма виявилась дійсно голубцями, бо виноградне листя, як і баранина, закінчилося.



Замовляємо шашлик, ребра і овочі-гриль. Трошки горілки, лаваш, плов, узвар, йоданку. Поки розмовляємо, за 5-6 хв. приносять прибори, напої, свіжі овочі, зелень.



За півгодини, можливо трохи довше – м’ясо і овочі-гриль.

М’ясо, ребра і овочі-гриль подали на саджі. (Металевий конус, який стоїть на опорах (ніжках). Під конусом – посудина з вуглями).

Гарна подача, крім того страва не холоне. Це особливо добре для шашлика із баранини. Бо після охолодження баранина втрачає свої смакові якості.

І хоч в наших краях цей вид м’яса не поширений, рекомендую. Кажуть, що барани не їдять преміксів. Про інші переваги баранини навіть не говорю. Але в споживанні баранини є якийсь відгомін тих вільних степових часів, коли люди були мужніми і чесними.

Зовсім нічого не сказав про напої. Їх тут достатньо. Але демократичність місця не налаштовує на пиття чогось, крім горілки. Тут не треба віддалятись від народу, чи, як кажуть, випендрюватися.

(На останній сторінці меню є цікавий розділ «Прейскурант цін на посуд та на елементи інтер’єру» з переліком: «стопка» – 15 грн і так аж до «тарілки глибокої» - 25 грн.

Інформую: це фантазії власників. Заклад громадського харчування не продає посуд, а надає послуги харчування населення. І вартість посуду, який розбився, повинна включатись в загальні калькуляції. Якщо ж ваші аргументи будуть недостатніми, попросіть чек за розбиту стопку чи тарілку. І інцидент вирішиться. : - )

* * *

Але перейдемо до хорошого – смакування шашликом, ребрами і овочами.



Шашлик дійсно смачний, соковитий, не пересмажений. Ребра теж на рівні, кістки маленькі, м’ясо апетитне.



Окремо – за овочі-гриль. Тут вони подаються не порізаними, а цілими – цілий томат, цілий маленький баклажан, цілий болгарський перець. Незвично, але овочі в такий спосіб зберігають свій сік, що лише підсилює смакові якості м’яса і додає страві особливого неповторного смаку.

Плов теж смачний. Але трохи зажирний.

* * *

Їмо, розмовляємо, відпочиваємо. І ніби Луцьк, робота, проблеми – десь далеко-далеко. Людей навколо мало. Ми сиділи зо дві години, й за цей ча під’їхала лише одна компанія з чотирьох чоловіків.

Питаю друзів: «Чому ми приїхали саме сюди?» - «Шашлик смачний, недорого, гарно обслуговують (в бесідці є кнопка виклику офіціанта), просто».

А один мій знайомий полюбляє сюди приїжджати на перші страви. Теж пробував. Шурпа чудова. Рекомендую. Та й репутація у «Агдаша» вже є.

От, і дістався суті – репутація. Ти їдеш і знаєш, що може і не буде долми, але все, що буде – буде відмінне. (Але все ж таки хочеться і долми).

* * *

Про суму рахунку не буду – нашим дружинам кількість випитої горілки може не сподобатися : - ) Скажу лише, що ціна виправдана, нижче середньої по Луцьку.

Підсумовуємо:

- розташування – зручне, на початку села Маяки, 7 км від Луцька на трасі Луцьк-Ковель;
- обслуговування – на рівні;
- асортимент – хотілось, щоб барани не закінчувалися, а долма була долмою;
- кухня – смачно, дійсно кавказька, азербайджанська кухня;
- туалет – тут треба працювати;
- атмосфера – спокійно, просто.
-
Вибір місця і професійного шашлика вдався.

Смачного Луцька!


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!