Волинянин описав сутички з терористами на вулицях Маріуполя

Командир волинської чоти батальойну "Азов" написав свої враження від спецоперації, завдяки якій вдалося очистити від терористів Маріуполь.

Нагадаємо, спецоперація відбулася 13 червня. Завдяки цьому місто повністю перейшло під контроль українських сил.

Спогади командира Волинської чоти "Цезаря" розмістили у групі "Волиняни у чорній формі". Публікуємо їх повністю без змін та правок:

«Побратими. Плани змінилися і ви прямо звідси поїдете на війну…» ‒ так почав своє слово Білий Вождь і нам стало зрозуміло, що на базу ми повернемося не раніше завтрашнього дня. Хоча моєю першою думкою було те, що деякі елементи бронезахисту, а також додатковий боєкомплект залишилися там, і у бій доведеться йти майже по-олдскулу. Ну що ж, на все воля Божа.

Командири довели нам план атаки. Нічого надзвичайного, начебто. Хоча найпростіші плани мають властивість мінятися коли вилітає перша куля. Хоча до цього ще не дійшло. Підігнали машини – абсолютно антикварні КАМАЗи і шишиги, вийняті з кількадесятирічної консервації. Дякую рідному МВС, колік вам у печінки. Мене призначили командиром штурмової групи у складі 6 чоловік, всього у нас біля 10 таких груп + кулеметні та гранатометні розрахунки. Добре, що у мене стрільці усі адекватні, дисципліновані та сміливі. Чого ще бажати?

Місця у КАМАЗі обмаль, усі всілися притул один до одного – нехай розвивають бойове побратимство. Дорога до Маріуполя проминула непомітно за молитвами, прямо як на Майдані перед 18-м лютого. Тепер, як і тоді, йду у бій за Україну і єдина надія на Господа. Сонце тим часом почало хилитися на захід і було зрозуміло, що атаки з ходу сьогодні не буде. Натомість заїхали до маріупольського міжнародного (ну хто дав йому такий статус??? Які такі народи літають у Маріуполь?) аеропорту, де нас зустріли справжні хардкорні окопи, вкопані БМП, чимало ментів і трохи армійців, які весь час жалілися нам, що нічого не роблять. На вечерю видали армійські сухпайки – шкода не глянув на термін придатності – і завели до терміналу перекімарити кілька годин перед атакою. Постіллю слугували бронежилети, подушками – шоломи і гідратори.

Підняли біля 2 ранку. Пошикували на льотному полі, видали додатковий боєкомплект і гранати. Коротке слово сказав Білий Вождь. Сонце тільки почало освітлювати навколишній світ, а ми уже рухалися Маріуполем, вицілюючи невидимих терористів на дахах і у вікнах. Через хвилин 20 висадилися на перехресті, де скоро розвернуться усі головні події.

Швидко посипалися з вантажівок, розібрали сектори, зайняли мінімальні укриття по обидві сторони площі. Частина моєї групи виявилася не там, де мала бути. За 5 хвилин пролунала команда на збір і усі перейшли до будинку на протилежному боці площі. Пошикувалися і приготувалися перебігти вулиці. Ба-бах!! Ліворуч 2 хлопців підлетіли над землею, покотилася чиясь граната, зверху прилетів автомат і уламки бруківки. Що за нахрін? Ніхто не знає. Очевидно – міномет, тому усі полягали на землю біля вантажівки. Раптом чую: «у нас поранений!!!». Підняв голову над землею і побачив хлопця, у якого біцепс вирваний назовні і з під руки ллється кров, ніби вода з крану. На кілька секунд я просто зависаю і тупо втикаю на це. Потім ніби хтось привів мене до тями (напевно, ангел-охоронець) і я дістав джгут, перемотуючи рану прямо на рівні плеча і репетуючи: «ІПП сюди!». Прилетіли 2 бинти, які я заштовхав поглибше у рану. Крикнув у рацію: «перша група, у нас важко поранений, лікаря сюди!». Швидка виїхали з-за повороту секунд за 30. Медики-нацгвардійці мали вираз обличчя тотального шоку, але швидко принесли ноші і поклали Легіонера у машину. Згодом виявилося, що він підірвався на гранаті РПГ випадково, але тоді усі дивилися на дахи щоб звідти не прилетіла якась граната.

Команда на збір біля машини. Перебігатимемо на інший бік вулиці. Праворуч – вул. Грецька і барикада на ній десь за 100 метрів, по яким працюють наші кулемети. По двоє перебігли під свист куль. Хтось дорогою упав і загубив магазин. Поступила команда почати просування вверх по вулиці до барикади. Оскільки моя група перша, то й іти нам першими. Переді мною стає наш бунчужний Ч. і як справжній командир поведе в атаку. Запрацювали кулемети для нашого прикриття, вперед! Дорога іде трохи вверх, гупає кулемет. Раптом невідомий рух праворуч – і уся група відкриває вогонь. Відчув, як праворуч від мене В. стріляє і гарячі порохові гази б’ють у голову. Перший двір ліворуч – наш. Забігли туди. Розібрали сектори, чекаємо. Раптом на дорозі тьохнули 2 кулі. По звуку – СВД. Значить, по нам працює снайпер. Рух далі неможливий. Ч. дає запит на ЗУшку (ЗУ-23, яку ми поставили на вантажівку), щоб відпрацювала по барикаді і приблизному місцю розташування снайпера. Невдовзі ми почули звук мотора і громоподібні залпи, від яких закладає вуха навіть за 30 метрів. Вище по вулиці чути звуки влучання. Знову команда на пересування. Бігом по вулиці нагору. Знову СВД тьохкає праворуч від нас, у В. летить осколок асфальту, який вибила куля. Потім С. скаже мені, що праворуч на метр від мене теж пройшла куля. А поки що забігли у двір і допомагаємо вогнем кулеметам, які працюють по барикаді. Снайпер ще живий, і періодично чути злий свист куль над головою. З боку іншої вулиці працює батальйонна спецгрупа – там постійні залпи РПГ і НСВ. З іншого боку нашої вулиці пересуваються інші групи, зачищаючи двори. Снайпер наче не стріляє більше, тому поступила команда переміститися вище і з’єднатися з іншими групами, щоб разом наступати на барикаду. Наші паралельно штурмують якийсь університет. Горить БРДМ сепаратистів. Ми побігли вверх, тримаючи вулицю під прицілом. Зайшли у двір, знайшли там кілька саморобних вибухових пристроїв і фугасів. Смердючі виродки – терористи поставили їх просто перед входами до будинків.

Через деякий час, коли були взяті штурмом штаб терористів і банк, звідки вів вогонь снайпер, нам скомандували переміститися на початкову позицію. Там більшу частину нашої групи посадили на КАМАЗ і відправили шукати терористів, які сцикливо поховалися по підвалам і людським квартирам. Мою групу лишили як прикриття «зони висадки». Кілька годин ми тримали периметр, відлякуючи звичайних людей і шукаючи ватніків. Потім наші хлопці повернулися із зачистки, ми усі повантажилися на машини, зробивши коло пошани Маріуполем під вигуки «Слава Україні – Героям Слава» і співаючи гімн. Махали руками і посміхалися людям(а вони посміхалися нам), показували «фак» ватнікам, а потім усі повідключалися аж до розташування батальйону.

У підсумку маємо 4 поранених, крім найпершого, якому я надавав першу допомогу, усі з легкими пораненнями. Ватніків накришили пристойно + взяли багато полонених, найбільше за усю АТО. Ввечері, уже на базі, дізналися, що Тарута переїхав у Маріуполь і уся Донецька ОДА. Тому хороші відчуття повернення з першого серйозного бою трохи збільшилися усвідомленням факту написання кількох рядків шкільного підручника з історії.»

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!