«Кораблик» на луцьких хвилях. Смачного Луцька!

Як описати заклад, в якому бував сотні разів? В якому тебе знає весь персонал, і навіть рахунок підписують твоїм ім’ям?..

Опишу чесно: свої зрозуміють, чужим і так не сподобається.

Мову веду про місце, яке у Луцьку знають як «Кораблик». Він же пивний клуб «Оболонь».

Втім, «Кораблик», по-моєму, потребує не однієї статті, а серії матеріалів ;-) Тож, мушу вибирати вужчу тему. Зважаючи на традицію і календар, говоритимемо сьогодні про …піст. Звісно, не про його теологічні аспекти.

Якщо, можливо, хто не знає (наприклад, не любить вештатися по пивних клубах, пити пиво чи проводити час у гамірних товариствах), то інформую: пивний клуб займає майже весь перший поверх офісного приміщення за адресою Коперника, 8а. (Це там, де легендарна перукарня Гузаря, офіс Козюри, партія «Удар» і т.д.) Входи два: центральний – з боку проспекту Волі і літній, що з вулиці Коперника (інформація особливо важлива для необізнаних таксистів-новачків).



* * *

В обідню пору 24 березня ми з колежанкою, яка не проти потеревенити про світське життя Луцька, вирішили щось поїсти. Зізнаюсь, в обід я це роблю рідко, бо часу, як правило, завжди бракує.

Зустрілися на стоянці перед центральним входом в клуб. Паркомісць мало (хоча нещодавно поряд з’явилася невелика платна стоянка), та й асфальтне покриття бідненьке. В дощ – суцільні калюжі. Але це зовсім не заслуга «Оболоні», швидше її недбайливих сусідів.

Заходимо, минаємо гардеробну, кілька сходинок вниз – і опиняємось у великій залі. Майже порожньо, не те що по вечорах – і танці, і музика, і арт-програми…

Хто приходить вперше, буде шокований: посеред зали стоїть дерев’яний корабель з цицькастою сиреною на носі. Цей корабель і дав народну назву закладу, а ще є темою для численних розіграшів іноземців: вони часто купляються на те, що це справжній корабель.



Озирнувшись, на стінах помічаєш й інші елементи на морську тематику: канати і вузли, прикольні написи. Офіціанти – у тільняшках. Зараз це вже все «приїлось», стало звичним, а колись було незвичним і новим для Луцька.

* * *

Я, як правило, займаю місце в маленькій залі – колишній «для некурящих». По-перше, бо не курю сам, по-друге, мені там затишніше. Тому проходимо повз корабель, в череві якого розмістилось декілька столиків, повз стійку бару, яка дугою дивиться і на великий зал, і на зальчик, де є дартс, вхід на кухню, вихід до літніх столиків.



Вітаюсь із барменом, адміністратором, дівчатами-офіціантками, і входимо в малу залу. Тут вже гуде повним ходом обід. Але у мене за всі роки лише раз був випадок, коли не знайшли столик. Як вони це роблять? Не знаю!

Сідаємо в куточку. Просимо меню (для колеги – я його і так знаю, а що забув, офіціант Оля порадить).

І раптом моя співбесідниця демонстративно заявляє, що вона постить.

«У нас є пісне меню», ‒ не розгубилась Оля. (Цікаво, скільки я вже її знаю? В «Оболоні» люди працюють роками. І для мене було особистісною трагедією, коли звільнилися бармени Андрій і Льоша. Андрій зі своїм почуттям гумору і оптимізмом не раз виводив мене з посталкогольної депресії).

Нам принесли листок-вставку до меню: ціни дописані олівцем, та й назви деяких страв теж дописані від руки. Взагалі-то мене це мало б дратувати. Але чомусь тут це сприймається, як задумка – це ж клуб, а ти (клієнт) ‒ тут «свій хлопець».

Це спеціальне меню. «Страви до посту» є вибіркою з величезного меню «Оболоні» всіх страв, які можна класифікувати як пісні: салати – 13 позицій, рибні страви – 7 позицій, перші страви – 4 позиції, основні страви – 9 позицій, гарніри – 10 позицій і навіть один десерт. Така собі уніфікація розуміння посту.

(Щодо загального меню, то, як на мене, воно потребує реформування. Вже ж відомо, що їдять, а що ні. Для чого «грузити» клієнта кількістю страв ‒ залиште якість!)

* * *

Замовили капусняк, рагу «Музикальне» з грибами, суп імбирно-лимонний з овочами, горщик по-армійськи. Пити не будемо. Кава в «Оболоні» така собі, а інших напоїв не хочеться.

Зайняті всі столики: Оля і її новий напарник міцної статури спецназівця в юності вправно і без зайвих рухів годують і поять народ.

Я огляну санвузол, а моя колежанка читає пресу. (На столі лежало декілька газет, серед яких ‒ «ВолиньPost»).

Туалет в цій частині закладу сховався за основною стійкою бару – дві кабінки, один умивальник. І на стіні – черговий анекдот. Прочитав, усміхнувся і в хорошому настрої – в кабінку. Сміх тут застосовується як профілактика неакуратності і захворювань сечостатевої системи.



В кабінках є цікавинка – наклейки-агітки, які продовжують ту ж профілактичну роботу. В цілому чисто. Прибирають регулярно. Традиційних для луцьких пивбарів перебоїв з рідким милом немає.

Вертаюсь. Подруга радісно ділиться, що прочитала у газеті чергову публікацію рубрики «Смачного Луцька!». Приємно!

Принесли перші страви. Я їм капусняк, колега смакує імбирним супом. Капусняк на вигляд трохи страхітливий – гриби і пшоно дають чудернацьку картинку. Але смачно, поживно і патріотично.

Капусняк це ж по-нашому, а імбирний суп – це щось буржуйське. Хоча подруга суп хвалила. (Я його теж люблю, імбир дає відчуття гостроти страви. Цей смак не дає притоку післяобідньої дрімоти. Рекомендую!)

Принесли другі страви. (Оперативно!) А у нас точилась розмова, чи це правильно під час посту їсти в барі.

Мій аргумент: «Тут п’ють, і музика з телевізора». (Дійсно, з екрану виспівували західні хіти).

– Так, але ж музику ти не замовляєш. Та й не всі люди постять. Ми ж живемо в демократичній державі! (Дружно сміємося).

– Це взагалі не піст, а дієта, ‒ відповідаю я.

– Так, але все починається з першого кроку. І розуміння посту теж.

– А чи ти знаєш, що сьогодні (понеділок) взагалі треба їсти сиру їжу без олії за канонами?

(Пауза.)

– Знаю, але ми ж не в Середньовіччі живемо.

– Так, тому уникаємо теми і говоримо про політику. Гаразд?

– Зануда!

Я їв горщик по-армійськи. Мілітарна назва пояснювалася тим, що це була перлова каша з грибами. А перлова каша у багатьох асоціюється з армією. А мені, пацифісту, каша сподобалась. А от рагу моя колега забракувала. Картопля з квасолею і грибами. (Зловили асоціативний ряд з назвою? Рагу «Музикальне»?! Як для мене, якийсь американський підлітковий гумор.) Картопля порізана завеликими шматочками і перебиває смак квасолі. Ніби одну прісну бульбу їси.

Вклалися в 46 хв., попросили рахунок: капусняк – 7,21 грн, рагу – 15,26 грн, імбирний суп – 5,37 грн, горщик – 14,90 грн. Разом – 42,74 грн. Нормально.

Дякую Олі, виходимо через «літник». Вже зайнято декілька столиків. Починається сезон. Літом тут дуже гамірно і людно. Жива музика. Клюб, одним словом.

Подякував колезі, що витягнула на обід. Домовились через тижні два зустрітися.

Виходимо з літнього входу, який майже впритул перегородили кілька елітних авто. Це тут зазвичай так клієнти паркуються.(Нема на них «Автомайдану».)

Підсумовую:
розташування – зручне, місце «набите»;
меню – величезне (я би трошки почистив);
обслуговування – вправне, професійне;
чистота – норма пивбару;
ціни – доступні.

Побажання – «не застоюватись!»

Із «Кораблика» з привітом, смачного (чит. пісного) Луцька!

Петро ВЕРЗУН
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!