Складно сказати, скільки їх, - активістка про біженців з Криму на Волині

Нині біженці з Криму, достеменну кількість яких не розголошують, облаштовуються і на Волині.

Волонтери кажуть: не тому, що цифра секретна, а тому, що більшість із гостей приїздять в область, не афішуючи цього, - пише Слово Волині.

Це ті люди, які мають тут давніх друзів, тож не обтяжені клопотом підшукувати дах над головою. Але є одна особливість: фотографуватися, зніматися на відеокамеру чи спілкуватися із журналістами вони не хочуть.

Бояться. Гіпотетично, кримчан на Волині є до півсотні осіб і живуть вони в обласному центрі. Так, зізнаються громадські активісти, легше здійснювати з ними співпрацю, тримати у полі зору. Втім, не виключено, що незабаром, якщо події на Півдні та Сході країни наберуть більш загрозливих обертів, число переселенців збільшиться у рази.

Відтак розселяти їх треба буде по усіх районах. Цікаво, що вже тепер найбільше охочих прийняти людей, котрі втікають від війни, є у Ратнівському районі. І це не завжди підприємці.

Прості селянські родини, які мають вільну кімнату, залишають інформацію про себе на спеціальному сайті. Мешканці міст обіцяють приїжджих працевлаштувати, якщо їхнє перебування на Волині затягнеться.

Журналісти поспілкувалися із громадською активісткою Оленою Семенюк, котра є волонтером у цій справі.

Про ситуацію

"Телефонують до мене і розповідають про свою ситуацію. Я намагаюся дізнатися: чому вони виїжджають, який склад родини, чим займаються. Тоді, переглядаючи нашу базу контактів (а охочих поселити кримчан чимало, тож база доволі велика) кажу, що є можливість. Потім отримую згоду, зустрічаємо на вокзалі, селимо... І, до речі, за кожною родиною закріплено волонтера. Він відвідує, допомагає адаптуватися, якщо треба, знайти дитині школу — такі собі організаційні моменти. Є відповідальні за процес також і від влади. З ними ми контактуємо, коли виникають більш серйозні проблеми. Поки все вирішуємо силами волонтерів”.

Про потребу в неанонімності

“Заходи безпеки — це забезпечити неанонімність людей, які у вас перебувають. Звісно, з ними потрібно поводитися обережно — вони налякані. Тож при першій зустрічі не треба вимагати у них паспорт, але при подальшому знайомстві можна зробити базові речі: ненав’язливе фото у колі нової родини, подружитися у соціальних мережах. Там буде коло знайомих, місце роботи, адреса. Словом, цю людину можна буде в подальшому (в разі потреби) ідентифікувати. Адже буває що тільки: от, приміром, хлопець, котрий проживав у львівській родині, поцупив майно своїх добродіїв і втік. Я це розумію, бо це — певний синдром, те що він пережив, бачив, будучи на київських барикадах. Але, разом з тим, запахло криміналом. Тому, звісно, краще на день четвертий після знайомства таки попросити паспорт гостя й переписати його дані. Після таких застережень спокуса щось красти відпаде сама собою”.

Тож скільки їх?

“Складно сказати, скільки їх. Вони не хочуть поширювати інформацію про себе. Не хочуть, щоби про них знали у Криму їхні земляки, котрі мають іншу думку на те, що відбувається в країні. В основному — це жіночий склад родини з дітьми. Дуже рідко їдуть чоловіки, тільки в крайніх обставинах — якщо родина має немовлят, щоби допомагати дружині. Приїздять і кримські татари, і українські сім’ї, і змішані. От мене вразила одна жіночка з російським корінням. Вона була дуже захоплена Луцьком, дуже. Перше, що вона мені сказала: “Нет промышленности, а люди так хорошо живут!». Тобто їй це не вкладалося у голові. Люди будуть їхати, а ми будемо приймати. Втікають же не від хорошого життя. Просто відчувають тиск, відчувають загрозу...”.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!