Кафе, у якого вже все було. Смачного Луцька!

Є в Луцьку кафе, яке знають всі. Ну, чи майже всі. Це заклад «У Миколи», що на вулиці Крилова, 1. Не повірите: йому вже 15 років! Певно, якщо переводити на строк життя людини – то вже дідусь.

Колись «Оболонь на Крилова» (саме так його ще досі називають) тулилося всього лиш у кількох залах. Але це тоді був шик! Там я вперше спробував піцу з мідіями, вперше залишив чайові. Вже потім з’явився відкритий майданчик з пластмасовими столиками. Від людей усе гуло. Всі столики зайняті, мало в черзі не стояли.

Нова віха: ремонт. Щось незвичне на той час. Адміністратор умудрялася підсаджувати дівчат до хлопців, і навпаки. Зізнаюсь, не раз в такий спосіб знайомився.

Але все це – в минулому. Зараз кафе має одну беззмінну прикмету: тут завжди вдосталь вільних столиків.

Тож пішли?

З Театрального майдану на вулицю Лесі Українки, і направо, в затишну вуличку. Проходите повз колишній «собез» ліворуч, дивитеся на потворисько, схоже на лева, яке хтось поставив на сходах будинку праворуч.



Відвертаєтеся від цього вияву кричущої неповаги до царя звірів і взагалі естетичного злочину, звертаєте наліво за грати – і заходите в масивні дерев’яно-металеві двері (поруч намет, брендований «Чернігівським», але його краще не помітьте).



Вечір, половина сьомої. Малолюдно. За столиками – найчастіше по двоє. Офіціантки – ще з «тих» часів, деяких знаєш вже десяток років.



Вибираємо місце, щоб було видно екран телевізора. У залі три телевізори. Якщо вас дратують новини, без проблем перемикають на музичний канал.



Озираємося. Все добротне, якісне. Але ці глиняні «баранці», які колись сприймались як витвір мистецтва, уже не такі й помітні. І штучні дерева, які раніше надто дисонували з інтер’єром, якось не так кидаються в очі...



Людей мало, зовсім мало.

До нас відразу (за кілька хвилин) підходить офіціант. Залишає меню і карту напоїв в обкладинці від торгової марки «Столєтов». Гортаю меню. Неймовірно: гублюсь, забуваю, що хотів замовити. В голові думка: «Для чого так багато всього?». Добре, пораджусь з офіціантом.

Є розділ бізнес-ланчів: 4 пропозиції. Ціна прийнятна – 26 грн. Але з досвіду раджу завітати в їдальню «Берізка» поряд – за ті ж гроші буде смачніше. І не беріть бізнес-ланч №4 – суп овочевий. Це найгірша страва, яку я їв у житті.

Далі розділи «Бутерброди», «Салати» – 25 пропозицій (!). Уявляєте, кухарям треба постійно мати під рукою свіжі яйця, шинку, печериці, червону рибу, норвезький оселедець, кальмари, ананаси, крабові палички, перепелині яйця, куряче філе, чорнослив, сир твердий і плавлений, овочі... Це нагадує бенкет 90-х років – купа салатів, продукти діставали довго і нудно... а закусити нічим.

Далі – «Холодні закуски» (13 позицій), «Гарячі закуски» (13 позицій), піца (18 позицій), картопля запечена (4 позиції), деруни картопляні (4 позиції), піта, хачапурі, чебуреки, піца дитяча «Веселий Роджер» (класна фантазія у кухаря), «Перші страви» (12 позицій, кажуть, все є), «Другі страви» (з риби – 7 позицій, зі свинини – 10 позицій, з телятини – 6 позицій, з курки – 6 позицій, гарніри – 5 позицій, пельмені, вареники, млинці, десерти – 26 позицій. Є все!).

Хіба таке меню може допомогти у виборі? Воно ж лякає! Це просто якийсь кулінарний словник. Починаєш читати – і до кінця тексту ти вже забув, що хотів замовити.

Та й не зрозуміло, на чому кафе спеціалізується, що є «родзинкою», чим приваблює клієнта. Піцою? Чебуреками? М’ясними стравами? Рибними стравами? Салатами? Млинцями? Усім?! Так не буває.

Карта напоїв – клон меню. Є все, але нічого особливого не знайшов. Пропозиція горілки застаріла. «Неміров Преміум»? Але «Неміров» – давно не окраса столу. «Елітка» стандартна: ром, джин, текіла, віскі, вино.А от снеків пропозиція велика і виправдана – 17 позицій.

Пиво пляшкове – 17 позицій, розливне – 14 (все ж таки заклад насамперед позиціонують як пивбар). Звичайно є води, соки, енергетичні, гарячі напої.

* * *

Принесли пиво. Сьорбаємо. Оглядаю клієнтів – різні. Мама з синочком, пару хлопчачих столиків з пивом, чоловіча компанія «після роботи», побачення, дівчата, «які-вчилися-разом». Одне слово, соціальний портрет клієнта – строкатий.



Атмосфера затишна, але чогось бракує. Колись тут була гарна жива музика і приємний людський гамір. Зараз спокій, телевізор з кримськими подіями, голі кришки лакованих столів.

Йду мити руки. Треба вийти в коридор і повернути направо. Кам’яні, декоровані мозаїкою стіни могли б стати окрасою не одного закладу. Витвір мистецтва.

У чоловічому туалеті тісненько: два пісуари і одна кабінка.



У жіночому, розповіла колега, дві кабінки: одна вузька, інша широка. Ніби для дюймовочки і для жінки поширеного в наших краях розміру.



Аби витиснути «плювок» рідкого мила, треба докласти зусиль. Економлять. Цікаво, чи не стане проблемою такий маленький туалет, якщо всі столики будуть зайняті?

* * *

Вертаюсь за стіл. Принесли перші страви. Вас це здивує, але я люблю супи на вечерю, а не на обід. Колезі порадив мисливський суп з грибами і беконом. Колись куштував – сподобалось. Не помилився: колега запевнила, що дуже смачно.



Собі взяв грибну юшку з вушками. Зізнаюся, другий раз брати не буду: супчик, у який кинули пельмені.

А от на основну страву ми взяли велику піцу «Повний дім» (соус томатний, фарш, ковбаса двох видів, кукурудза, оливки, гриби, цибуля, ананаси). Колись заклад славився в тому числі і цією піцою.



Не обманули себе: смак той же, не перепалений пляцок, свіженька і добре припечена начинка. Солодкий ананас, який колись сприймався, як щось буржуйське і екзотичне. Під неї не гріх і 50 грам...



Колега ще замовила курячі крильця. Приготували швидко. І крильця були апетитні: не пересмажені і не сирі, якраз.



Підсів знайомий. Пощастило: колега саме вела якусь нудну політичну розмову і не пила горілки.

Швидко принесли прибори. Закуска в нас ще була, дозамовили горілки і два квашених помідори. Перекинулись кількома словами.

Питаю в товариша: як думаєш, чому тут так мало людей? Каже, бо багато інших закладів з’явилося. «А чому ти сам сюди зайшов?» – «Недорого, місця є». – «А що будеш замовляти?». – «Пиво!» – «А до пива?» – «От тебе зустрів. До пива – 50 грам».

Принесли помідори. Салатовенькі, тверді, великі. Такі колись в гастрономах у банках продавались. Задушили авторитетом всю попередню закуску.



Попросили рахунок. Трохи є:

Пиво «Князь Сангушко» – 2 бокали по 0,5 л і 1 – 0,3 л – 31,92 грн.
Мисливський суп з грибами і беконом – 19,00 грн.
Юшка грибна з вушками – 14,00 грн.
Хліб – 2 шматки – 0,70 грн.
Піца велика «Повний дім» – 70,00 грн.
Курячі крильця смажені – 44,20 грн.
Nemiroff «Особлива» – 300 гр – 42,00 грн.
Помідори квашені – 8,25 грн.
Разом: 230,07 грн.

* * *

Ідучи додому, подумки підсумовував:

Місце розташування – краще не буває. Центр міста.
Інтер’єр, кількість місць – зручно, гарно, добротно.
Пропозиція страв і напоїв – перестарались, нема чогось
особливого, смаки не запам’ятовуються.
Обслуговування – непогане, хоча занадто вже спокійне, роз-
важливе. Сумніваюсь, що справляться, коли все буде замовлене.
Ціни – прийнятні.
Атмосфера – скучно, не треба було відмовлятись від живої музики.



А все разом – сіреньке таке кафе в центрі. Жодної конкурентної переваги. Сусіди випереджають.

Та, ні! Забув. Баранці гарні, народні такі...

Мені це кафе щось нагадало. А вам? (Але про політику не буду).

Смачного Луцька!

Петро ВЕРЗУН

Інформація від партнера рубрики*

Партнер рубрики «Смачного Луцька» - пиво «Верховина».
«Верховина» - пиво, що вариться за чеською технологією OSTERBRAU із джерельної води Карпатських гір, баварського солоду та справжнього жатецького хмелю.
«Верховину» виготовляють на пивоварні, заснованій у 1998 році в самому серці Карпатських гір - селищі Верховина Івано-Франківської області.
«Верховина» - живе, світле нефільтроване пиво з терміном придатності 5 діб. Масова частка сухих речовин у початковому суслі 12%, об’ємна частка спирту не менше 4,2 об.
Контактні телефони: 050 378 60 92, 096 184 44 88
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!