Трагічна любов волинянки, або Як судили дівчат у ХІХ столітті

«Любов – страшна сила» – всі знають давно. Інколи – підносить до небес, інколи – приносить справжню біду.

Історія молодої мешканки села Луцького повіту – банальна й шокуюча водночас. Наші далекі предки так само закохувалися, «втрачали голову», і розплачувалися за свої необачні вчинки…

* * *

У фондах державного архіву Волинської області є справа сільської дівчини Олександи Ненкової, «дочери Иванова». Справа датована 1823 роком.

То були «темні» часи Російської імперії, до скасування кріпацтва лишалося 38 років.

Родина мешкала у селі Лучиця Луцького повіту. Сьогодні це село Лучиці Луцького району. Родина Саші Ненкової підпорядковувалася поміщику Липському, якому відробляла панщину. Віру мала «греко-російську» (тоді так називали православ’я).

Олександрі йшов 16-й рік, коли вона раптом захотіла трохи пожити у свого брата Якова Ненки на Гнідаві (тоді – селі поблизу Луцька). Проживаючи там, очевидно, часто бувала в Луцьку. Воно й зрозуміло – шинки, розваги, міське життя. Чого ще треба 15-річній дівчині, до того ж неписьменній...

* * *

Десь на вулицях Луцька дівчина познайомилася з 22-річним Захарієм Ситчуком, кухарем домініканського монастиря.

У протоколі допиту йдеться: Олександра та Захар мали «первоначально плотское сношеніе въ коморѣ». Більше того, це продовжувалося 3 місяці, як потім зізнався монастирський кухар.

Воно б і нічого, якби пара була більш обережною і розважливою. Однак Олександра, «будучи увѣренна на словахъ даннихъ Захаріемъ Ситчукомъ что он возьметъ еѣ въ супругу продолжала таковое блудодѣяніе съ нимъ».

Коли дівчина зрозуміла, що вагітна, хлопцю про це не зізналася…

* * *

Наближався новий 1824 рік. Виявляється, вже тоді зустріч Нового року була святом для українців. Захар і Саша вирішили відсвяткувати його в одній луцькій корчмі. Після святкування, 1 січня Олександра повернулася до свого брата на Гнідаву.

А 2 січня їй стало погано. Доки рідня бігала по лікарях, як ідеться в протоколі, дівчина «выротила изъ себя немало запеченной крови и взявши таковую в тряпку, опасаясь, чтобы собаки сего не съѣли, поутру пошла къ рѣкѣ и убросила в воду».

Коли прийшла лікарка, Олександра вже лежала в ліжку. Медик дала дівчині якісь ліки. Очевидно, снодійне, бо невдовзі дівчина заснула, і лікар пішла.

* * *

4 дні після цього дівчина не з’являлася на кріпацькі роботи. З маєтку поміщика Липського приїхали слуги, забрали дівчину. Бідолашна спочатку казала, що просто захворіла, але зрештою зізналася у вчиненому.

Поміщик наказав арештувати Олександру. На неї одягли кайдани і доправили в Луцьку городську тюрму.

Почалося слідство і допити. Справу вів Земський нижній суд. Слідчий на прізвище Ейсмонт допитував саму Олександру, Захара, батька дівчини Івана Ненка, матір Матрону, брата Якова, мешканців села Гнідава та Лучиці і навіть гнідавського священика Федора. Усі свідчили про порядність Олександри.

Слідчий Ейсмонт попросив луцького повітового штаблікаря Марнміллера оглянути дівчину. Лікар зробив висновок, у якому підтвердив, що в Олександри були передчасні пологи. Але він не зміг сказати, чи живим народився плід чи мертвим. Та й строк вагітності був надто малим.

Чим завершилася справа, невідомо. Імовірно, нещасна сиділа ще якийсь час у в’язниці. В Російській імперії аборти були заборонені і каралися позбавленням волі терміном на кілька років.

Олександр КОТИС (ВолиньPost)

Ілюстрація: елемент картини Костянтина Маковського "Волинянка"
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!