Без емоцій. НОТАТКИ ОЧЕВИДЦЯ. ФОТО

Суглоби крутять, м'язи болять, нога пече, бо щось таки поцілило в ногу, - прийшла ввечері додому, сиджу на дивані, думаю, як сказати, що на роботі мене завтра не буде. Взяла телефон, а там - Ричук: як там, що там, чи на роботу прийдеш, дякую, що попередила півдругої ночі. Пиши щось емоційно!

Я, звичайно, заснула. З нетбуком і телефоном в руках. Десь надранок прокинулася, прочитала про обстріляних будівельників і точно усвідомила: мої емоції скінчилися.

Можна довго аналізувати, що правильно, як правильно: танцювати цілодобово, мирно протестувати, всім усміхатися, їсти макарони про народний уряд і народну раду (а ті де подінуться?) чи кидати коктейлі молотова в правоохоронців, палити їхні автобуси, позбуватися в бою кінцівок.

Мені здається правильної відповіді тут немає.

Це не була провокація кількох людей, як хоче виставити це опозиція (тільки не треба починати тут писати анонімні коменти на захист). Випадково стала свідком суперечки майданівця, який тримав плакат з написом: "Або дайте план дій, або йдіть звідси" з чоловіком, який намагався переконати, що не треба гнати опозицію. У відповідь почув: "Тобі добре приїхати сюди раз в тиждень, постояти дві години. Ти спиш вдома, в ліжку, а я вже другий місяць тут живу і не маю сили вислуховувати цю маячню".

Просто терпіння людей досягло точки кипіння, закипіло і, як молоко, збігло.

Хтось в мережі писав: "Приходьте, там зовсім не страшно, як це показують по телевізору".

Брехня. Страшно.

Страшно від того, що люди по той бік щитів - панічно бояться, а по цей бік - втратили будь-який страх. Страшно бачити, як у хлопця півноги перетворилося на криваве місиво (і усвідомлювати при цьому, що мене навіть не нудить від побаченого. Думаю, пізніше знудить. Комплексно.) Страшно бачити голову молодої людини обстріляну гумовими кулями (і його при цьому теж не нудить. Він дається, щоб йому перемотали рани і знову йде в бій). Страшно бачити, як палає автобус, який будь-якої миті може вибухнути, а біля нього теж стоять люди. І мені байдуже, що вони зі щитами (тільки не треба починати тут писати анонімні коменти проти).

Страшно від того, що там іде бійня, а за кількасот метрів на сцені виконавці гімну "Брат за брата" виспівують "Шабля". Так хто за кого і де ж та шабля?

"Шабля" - вибух гранати - "Шабля" - ще два вибухи.

Страшно від кількості людей "на горбочку" (якраз там, де точно не зачепить і де дуже зручно можна кричати: "Разом сила!") і користувачів, які переглядали це все онлайн на Громадському - 115 тисяч.

У мене вже немає емоцій. Я випотрошена, як курка перед бульйоном. Я бачу людей з усіх боків барикад. І я бачу єдину НЕлюдину, відповідальну і винну у всьому, що зараз відбувається. І не можу зрозуміти, як, як так трапилося і до такого дійшло? І задаюся питанням, як батьки дітей-наркоманів: "Як ми змогли пропустити той момент?"
***
Боже,
бачиш дим і вибухи в моїй країні?
Чуєш багатоголосу молитву матерів тих, хто зі щитами, і матерів тих, хто без них?
Ти стежиш за нашими рухами, Ти підписаний на наші оновлення?
Якщо я зараз правильно сформулюю свою молитву,
Ти можеш нам допомогти?
Боже,
чи вмієш Ти допомагати містам, країнам та іншим територіальним одиницям,
чи лиш маленькій людині,
комашці,
всередині якої — всесвіт?
Не Ти допомагав вояку хрестових походів убивати невірного іменем Сина Твого.
Не Ти допомагав людині з іменем татарин різати людину з іменем козак, а людині з іменем козак стинати голову людині з іменем татарин.
Не Ти допомагав одній дитині своїй лити кров іншої дитини своєї. Винну чи безневинну.
Лиш давав Ти людям мудрість і гідність.
Силу не впадати у відчай.
Силу любити ближнього як самого себе
і пам’ятати, що Ти — набагато ближче, ніж на небі.
Боже,
бачиш нас, мурашок моєї країни?
Просто поглянь на нас. І хай буде воля Твоя (Віта Литвак)


Оля Дацюк (ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!