18-річного лучанина засудили до 18 років російського полону: мама бореться за те, щоб повернути сина в Україну

У 18 років Владислав Плахотнік залишив рідний дім у Луцьку, не сказавши мамі про те, що вирушає вступати до полку "Азов". Хлопець служив медиком у підрозділі з літа 2023 року. Наприкінці грудня він потрапив до російського полону, а 2024 року його у РФ засудили за тероризм та позбавили волі строком на 18 років.

Мама військовополоненого Ірина Плахотнік розповіла Суспільному, як вона бореться за те, щоб витягнути сина з російської тюрми та повернути в Україну.

З дитинства мріяв бути військовим

Зі слів мами, син мріяв стати військовим з самого дитинства, постійно ходив в камуфляжі, збирав дітей у дворі, щоб грати у "войнушки".

Навіть на віньєтку у дев'ятому класі фотографувався у військовій формі. Мабуть, каже Ірина Плахотнік, Владиславу від дідуся передалася любов до військової служби, бо він був військовий.

"В нас була класна керівничка — соціальний педагог та психолог. Вона казала, якщо Владу психологічно зручно ходити у військовій формі в школу, то нехай ходить", — розповідає мама.

Коли розпочалось повномасштабне вторгнення Владислав закінчував третій курс коледжу. 22 червня 2023 йому виповнилось 18 років, він одразу пішов до територіального центру комплектування та соціальної підтримки потайки від мами, каже Ірина Плахотнік.

"Я вже про це потім дізналась. Потім він сказав, поїде в Одесу, машини ремонтувати. Фото мені з гуртожитку скидав. А потім кілька днів не виходив на зв'язок, сказав, що телефон розбив. Моє серце почало тривожитись. Я збиралась їхати в Одесу і зрозуміла, що ті фото всі були не його, а з Інтернету", — розповідає мама.
Тоді чоловік розповів дружині, що син вирішив вступити до полку "Азов".

Військовий вишкіл та служба в "Азові"

Ірина Плахотнік розповідає, що шлях сина до того, щоб потрапити в полк "Азов" був нелегким. З її слів, не кожен охочий, вмотивований та молодий хлопець, може пройти всі фізичні та психологічні випробування.

"Після вишколу пройшло два місяці, їх відпустили на неповних три дні додому. Він казав, що він до всього був готовий. Казав, що в полон не здасться, підірве себе гранатою. Я плакала і просила такого не робити", — пригадує розмови з сином Ірина.

Владислав в Азові служив медиком підрозділу, допомагав виносити поранених, надавав першу допомогу та евакуацію. 19 грудня 2023 року він пішов на завдання, а 23 грудня колега показала Ірині відео з російських Telegram-каналів, де її сина з мішком на голові допитували у Серебрянському лісі. Він потрапив у полон.

"Його судили дуже швидко. 3 травня вже був вирок російського суду — 18 років позбавлення волі. У серпні була апеляція, але вирок залишився без змін. Я знаю, що він був в луганському СІЗО, потім був в Ростові, потім в Новочеркаську, а зараз вже в тюрму первели", — розповідає Ірина Плахотнік.

Владиславу вдалося кілька зателефонувати мамі з ув'язнення. Також він пише листи.

Про полон та ув'язнення

Зі слів Ірини, у Ростовському СІЗО син сидів у камері, де було 30 чоловіків. Не вистачало усім місця, щоб сісти чи лягти, спали по черзі. У Новочеркаському СІЗО, Владислава посадили в камеру до російських ув'язнених, він був один українець серед 15 росіян. Нині сина перевели до тюрми, каже Ірина.

Із телефонних розмов жінка знає, що в сина з'явилися проблеми зі здоров'ям. Потріскали губи та шкіра на руках через те, що не вистачає вітамінів. Гуляти, каже жінка, не виводять.

"В нього були проблеми зі здоров'ям, він хворобливий, був в дитинстві. Плоскостопія була, вроджені вальгусні стопи. В першому класі виявили, що в нього астма інтермітуюча. Він кашляє багато зараз, бо сиро в тюрмі дуже, пліснява скрізь", — розповідає Ірина.

Під час одного із дзвінків Владислав розповів мамі, як потрапив у полон. Сина разом з побратимом контузило і вони втратили орієнтацію та вийшли не на українські позиції, а на позиції ворога.

"Росіяни відкрили вогонь, побратима вбили зразу, а Владу попали в плитоноску, ну і він якби за дерево якесь заховався, а потім в окоп. До нього підійшли наставили на нього автомат і забрали в полон", — говорить мама.

Окрім дзвінків, Ірина Плахотнік також листується з сином. А ще звертається до багатьох міжнародних організації, які можуть допомогти звільнити сина.

Боротьба за звільнення сина з полону триває

Ірина Плахотнік неодноразово писала листи-звернення в різні інстанції: в "Червоний Хрест", в Координаційний штаб, Зеленському, Буданову, до Папи Римського, в Катар, в Арабські Емірати, Ердогану, в Америку та до лідерів Європи.

"Я себе погано відчуваю, якщо я щось не роблю для того, щоб його звідти забрати. Хоча б якусь допомогу надати, ліки навіть ті самі, чи вітаміни через якихось посередників", — говорить жінка.

Чоловік Ірини також служив від початку повномасштабного вторгнення в 110 бригаді, разом виховують меншого сина Станіслава та працюють заради того, щоб війна швидше закінчилась, а їхній старший син опинився вдома.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!