Воїн-волинянин майже три роки приховував від матері, що знаходиться на фронті. ФОТО

Учасник бойових дій, старший солдат Віктор Григорович родом із Волині. Каже, що закоханий у рідний край, де минало його безтурботне дитинство та юність. Любов до Батьківщини прищепили батьки. Саме через небажання хвилювати матір чоловік приховував, що знаходиться на фронті.

Про це повідомляють на сторінці 23 інженерно-позиційного полку.

Віктору 26 років, з яких три - служить в лавах ЗСУ. Його рідні брати теж боронили Україну: Сергій – учасник АТО, а Іван – з перших днів повномасштабного вторгнення вступив у добровольче формування...

"24 лютого 2022 року життя поділилось на «до» і «після». Моє «до» - відносно безтурботне. Служив строкову службу у Нацгвардії. Навчався. Працював. Все, як у всіх. А «після» - виклик і випробування. Тоді кожен мав зробити вибір, як і що має робити. Нас в сім’ї троє синів. На плечі старшого брата Сергія впала охорона і безпека дітей, оскільки є багатодітним батьком. Іван, наш середній брат, вступив у місцеве добровольче формування, але ненадовго, бо пішов у ЗСУ. А потому, у березні, я теж був мобілізований. Й з цього часу почалась моя служба у складі 23 інженерно-позиційного полку Командування Сил підтримки Збройних Сил України", - розповідає старший солдат, водій одного із підрозділів полку.

А далі була адаптація і перша ротація на Схід.

"Ми з побратимами були направлені на Харківський напрямок. Копали там окопи та траншеї, будували фортифікації. Це був не простий, виснажливий період, але ілюзій про те, що ця війна триватиме два-три місяці у нас не було. Хоча ми надіялись, що до кінця року нам все-таки вдасться звільнити Україну від загарбників", - згадує військовий.

Оптимізм, весела вдача та щира посмішка - візитівка Віктора. Не раз йому вдавалось надихати тих, хто перебуває поруч.

"Завжди потрібно підтримувати позитивну атмосферу: вдома, коли телефоную рідним, і серед побратимів. Тож не раз приходилось створювати гарний настрій, жартувати та підтримувати бойовий дух, коли бачив, що довкола хтось біля мене «тухне». Бо сумних і так тут хватає", - говорить воїн-інженер.

Філософське мислення увесь час допомагає Віктору долати виклики, які ставить перед ним життя.

Трішки паузи в розмові й Віктор знову згадує, як ротація за ротацією змінювали одна одну: Запоріжжя, Харків, Донецьк… Кожен день був наповнений важкою працею, постійними обстрілами та невизначеністю. Під час обстрілів, кожен момент приносив хвилювання. Віктор жартує, що найбільше боявся не самого обстрілу, а реакції матері.

"Моя мама думала, що весь цей час я знаходжусь в ППД (авт. прим., пункт постійної дислокації). Бо я їй так розказував і братів просив мене не видавати. І навіть, коли у рідному селі у мами запитували як я і де, то вона всім розповідала, що далеко від фронту.
А сам в той час переживав, щоб під час обстрілів нічого не сталось, бо що тоді мамі скажу? Не так страшна війна, як гнів мами", - жартуючи, із посмішкою каже Віктор.

Однак насправді, військовий таким чином оберігав серце матері від правди, намагаючись не турбувати її хвилюваннями. Він розумів, що мама і так переживала за його брата-«штурмовика», який дуже часто перебував у «гарячих точках».

Минав час і таємниця про ротації не могла тривати вічно. У грудні 2024 року життя Віктора змінилось назавжди. На жаль, під час виконання бойових завдань, брат Іван загинув на війні. Ворожа армія забрала його життя. Це була величезна втрата для родини і для цілої країни.

"Я тоді також був на виконанні бойових завдань. І хоч завжди намагаюсь триматись, але я не був морально готовий до цієї звістки. Здавалось, зупинився світ. Це був великий удар для нас всіх. З того часу я перестав приховувати від мами своє місце перебування", - глянувши на небо, сказав військовий.

Рана, яку утворила російська армія у родині Віктора болітиме вічно, бо таке не гоїться. Також Віктор не раз втрачав на війні побратимів, а тому понад усе хоче, справедливого закінчення війни. Бо ціна за це заплачена безцінна.

Військовий понад усе мріє про Перемогу і життя без тривоги та страху, які принесли нам загарбники. Він хоче повернутися до нормального життя, створити сім’ю і будувати майбутнє в мирній Україні.

Що стосується дружби з побратимами, то це окрема тема, яка для Віктора має велике значення. Вони пережили разом чимало складних моментів. Віктор зізнається, що навіть після закінчення війни йому хочеться підтримувати з ними зв’язок, адже це ті люди, які розуміють його навіть без слів.

За мужність та героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові, а також за зразкове виконання військового обов'язку та високий професіоналізм, проявлені в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Віктор нагороджений президентською відзнакою «За оборону України», нагрудним знаком «Захиснику України» та «За зразкову службу» від МОУ, а також відзнакою 23 інженерно-позиційного полку – «Надійний захист у бою».
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!