У волинський музей передали особисті речі генерала-хорунжого армії УНР. ФОТО

У Волинському краєзнавчому музеї презентували особисті речі генерал-хорунжого Армії Української Народної Республіки (УНР) Олексія Алмазова. Експозицію й тематичний захід, присвячений військовому і громадському діячу провели у День Соборності України 22 січня.

Про це повідомляє Район.Історія.

Музей отримав у свою колекцію два заварники, які раніше належали сім’ї Алмазових. Їх у колекцію музею передала Наталія Завальна. Предмети сервізу зберігалися у її рідному домі.

У 1930 році Олексій разом з дружиною Терезою переїхав до Луцька, що тоді перебував у складі Польщі. Тут він і помер, а Тереза залишилася без засобів для життя. Тому її до себе прийняла родина полковника Михайла Савицького – діда Наталії Завальної. Ймовірно, Михайло воював разом з Олексієм, проте точних підтверджень цієї гіпотези немає.

У господу Савицьких Тереза принесла заварники. Згодом, коли ставало очевидно, що радянські війська можуть зайти до Луцька і почати розправу над сім’ями колишніх борців за незалежність України, мусила їхати за кордон, а посуд залишився в домі Савицького.

«Скільки себе пам'ятаю, у нас завжди на старому серванті стояли ці речі. Із самого дитинства моїм обов'язком було доглядати за ними, протирати від пилу. Ніхто їх не використовував, навіть в голову не могло прийти налити в них воду чи закип’ятити каву. Це була реліквія», – розповіла Наталія Завальна.

Заварники зберігали, сподівалися, що Тереза повернеться ще в Україну, проте цього не сталося. Наталія її не застала, чула про дружину Алмазова з розповідей від мами.

«Мама казала, що Тереза була гарною жінкою, з пишним волоссям. І дуже любила, коли мама її причісувала. На жаль, це все, що я можу розповісти. Не знаю я нічого і про свого діда, бо як у 1986 році помирала моя бабуся, вона не захотіла розповідати ні про нього, ні про знайому місцеву інтелігенцію. Бабуся сказала: «Ні, живи спокійно, краще нічого не знати»», – додала Наталія.

Савицькі не отримували від Терези листів, хоч підозрювали, що вона могла їм писати, але цю кореспонденцію не передавали адресатам.

«Мій дід був паралізований, коли у 1939 році радянська влада почала щотижня приходити до нього й питати: «Вы лежите?», «Лежу». Якби вінне був паралізований, то одразу ж загинув би, як і більшість української інтелігенції», – зазначила вона.

За словами завідувача відділу історії Волині Богдана Зека, дані заварники пов’язані з історією Луцька, адже на чаювання до Алмазових приходила уся тодішня інтелігенція.

Наукові співробітники музею дослідили де створили цей посуд. Один з них виготовили на порцеляновому заводі в Цмєлюві, на південно-західній Польщі. Такий висновок зробили з клейма, який зберігся на денці чайника. На ньому є напис «Цмєлів», а тип і його форма свідчить про те, що заварник виготовили після 1930 року.

Складніша ситуація була зі встановленням заварника з темної порцеляни. На виробі не було клейм чи характерних знаків фірм. Методом історичного порівняння знайшли такий ж набір посуду і дізналися, що, його виготовила англійська фірма Gibson & Sons з 1900-1920 років. Розпис робили вручну.

«Підприємство Gibson & Sons було дуже відомим і спеціалізувалося на виготовленні порцелянового посуду. Цікавий факт про історію цієї фірми: у 1907-1910 роках компанія створила найбільший на той час чайник у світі, який вмістив у собі 1 024 чашки», – розповів Богдан Зек.

Історик припускає, що цей чайник був більш цінним через його оздобу, тому його могли подарувати Алмазовим з нагоди їхнього весілля, яке відбулося 12 квітня 1923 року у Кракові в церкві Святого Спаса.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!