Жінкам — червоні, чоловікам — сині: як у Луцьку виготовляють труни
Іван Кацепула та Олександр Юганюк — столяри комунального підприємства "Луцький Спецкомбінат", що надає ритуальні послуги. Чоловіки виготовляють домовини, дерев'яні рамки та хрести для могил.
Суспільному розповіли про особливості своєї роботи й про те, коли мають найбільшу кількість замовлень.
Іван Кацепула — столяр із 40-річним стажем. Каже: 24 роки пропрацював на комунальному підприємстві "Луцьктепло", де виготовляв вікна та двері.
А майже 5 років тому його скоротили й пішов працювати на "Спецкомбінат комунально-побутового обслуговування". Зі слів чоловіка, робота одразу сподобалася.
"Один колишній напарник казав: я б ніколи не пішов на таку роботу! Але я не з лякливих людей. Робота є робота. Столярний цех мій біля кладовища, за пару метрів. Я сам працюю і ніхто не приходить не лякає мене", — говорить столяр.
За два тижні роботи на новому місці, розповідає Іван, він вже міг зробити "бочку". Пояснює: це найскладніший вид домовини.
Робоче місце, каже, облаштував так, щоб процес був простішим та швидшим. Зокрема, виготовив шаблони, по яких обрізає дошки для домовини.
"Усе зробив, щоб мені відпочивати й насолоджуватися. Здебільшого робимо із соснових дощок. Часу на одну домовину витрачаю від 50 хвилин до півтори години. Якщо це широка дошка, нормальна, то воно скоріше йде", — розповідає Іван Кацепула.
Чоловік пригадує, що перший рік, коли прийшов, то було замовлень по 7-8 домовин на день. З його слів, йому було дуже складно.
Але згодом, розповідає, до Луцька почали завозити домовини з інших міст і попит на продукцію Спецкомбінату знизився. Скільки за день виготовляє продукції, ніколи не рахував. Каже: головне, аби в магазині завжди була певна кількість товару.
"Розрахувати скільки замовлень буде — неможливо. Коли більше, коли менше. Моя робота — це заготовка. Далі домовину забирає столяр із цеху драпування. Він ще годину-дві з нею "грається"", — каже Іван.
Оздоблює готові домовини тканинами Олександр Юганюк. Він теж столяр зі стажем, який раніше працював на меблевій фабриці у Луцьку та на фірмах із виготовлення дверей.
А понад 10 років тому влаштувався на "Спецкомбінат". Розповідає: колега, яка працювала у цеху драпірування, пішла на пенсію і він спробував її замінити.
"Вона мені показала і я почав оббивати. Мені подобається ця робота, вона творча. Я навіть як іду у відпустку, то буває приходжу, бо треба щось терміново зробити. Бо замінити мене немає ким, ніхто не хоче цьому вчитися", — розповідає Олександр Юганюк.
Каже, що у них на підприємстві не роблять лакованих домовин, а усі оздоблюють атласом, велюром, рідше — шовком. З його слів, така продукція вважається дешевшою.
Залежно від виду драпування домовини поділяють на види.
"Є труна "Сонечко", "Складка", "Аплікація". Жінкам червоні більше беруть, рожеві, жовті. Чоловікам темніші кольори — синій, коричневий", — говорить Олександр Юганюк.
Зі слів Олександра Юганюка, домовин для поховання загиблих військовослужбовців у них не купують. Місто замовляє дорожчі лаковані труни в іншого виробника.
Говорить, що найдешевший варіант трун роблять для померлих, які не мають родичів й, похованням яких, займається місто.
"Саме дерево йде однакове, а тканина береться дешевша. Це для безхатьків, для тих, хто із геріатричного пансіонату. Одну домовину оздоблюю від 45 хвилин до двох годин часу", — каже столяр.
Зі слів Олександра Юганюка, він та його колега Іван Кацепула не вірять у жодні забобони, а свою роботу не вважають чимось особливою.
За його спостереженнями, більше замовлень на їхню продукцію надходить навесні та восени.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!
Суспільному розповіли про особливості своєї роботи й про те, коли мають найбільшу кількість замовлень.
Іван Кацепула — столяр із 40-річним стажем. Каже: 24 роки пропрацював на комунальному підприємстві "Луцьктепло", де виготовляв вікна та двері.
А майже 5 років тому його скоротили й пішов працювати на "Спецкомбінат комунально-побутового обслуговування". Зі слів чоловіка, робота одразу сподобалася.
"Один колишній напарник казав: я б ніколи не пішов на таку роботу! Але я не з лякливих людей. Робота є робота. Столярний цех мій біля кладовища, за пару метрів. Я сам працюю і ніхто не приходить не лякає мене", — говорить столяр.
За два тижні роботи на новому місці, розповідає Іван, він вже міг зробити "бочку". Пояснює: це найскладніший вид домовини.
Робоче місце, каже, облаштував так, щоб процес був простішим та швидшим. Зокрема, виготовив шаблони, по яких обрізає дошки для домовини.
"Усе зробив, щоб мені відпочивати й насолоджуватися. Здебільшого робимо із соснових дощок. Часу на одну домовину витрачаю від 50 хвилин до півтори години. Якщо це широка дошка, нормальна, то воно скоріше йде", — розповідає Іван Кацепула.
Чоловік пригадує, що перший рік, коли прийшов, то було замовлень по 7-8 домовин на день. З його слів, йому було дуже складно.
Але згодом, розповідає, до Луцька почали завозити домовини з інших міст і попит на продукцію Спецкомбінату знизився. Скільки за день виготовляє продукції, ніколи не рахував. Каже: головне, аби в магазині завжди була певна кількість товару.
"Розрахувати скільки замовлень буде — неможливо. Коли більше, коли менше. Моя робота — це заготовка. Далі домовину забирає столяр із цеху драпування. Він ще годину-дві з нею "грається"", — каже Іван.
Оздоблює готові домовини тканинами Олександр Юганюк. Він теж столяр зі стажем, який раніше працював на меблевій фабриці у Луцьку та на фірмах із виготовлення дверей.
А понад 10 років тому влаштувався на "Спецкомбінат". Розповідає: колега, яка працювала у цеху драпірування, пішла на пенсію і він спробував її замінити.
"Вона мені показала і я почав оббивати. Мені подобається ця робота, вона творча. Я навіть як іду у відпустку, то буває приходжу, бо треба щось терміново зробити. Бо замінити мене немає ким, ніхто не хоче цьому вчитися", — розповідає Олександр Юганюк.
Каже, що у них на підприємстві не роблять лакованих домовин, а усі оздоблюють атласом, велюром, рідше — шовком. З його слів, така продукція вважається дешевшою.
Залежно від виду драпування домовини поділяють на види.
"Є труна "Сонечко", "Складка", "Аплікація". Жінкам червоні більше беруть, рожеві, жовті. Чоловікам темніші кольори — синій, коричневий", — говорить Олександр Юганюк.
Зі слів Олександра Юганюка, домовин для поховання загиблих військовослужбовців у них не купують. Місто замовляє дорожчі лаковані труни в іншого виробника.
Говорить, що найдешевший варіант трун роблять для померлих, які не мають родичів й, похованням яких, займається місто.
"Саме дерево йде однакове, а тканина береться дешевша. Це для безхатьків, для тих, хто із геріатричного пансіонату. Одну домовину оздоблюю від 45 хвилин до двох годин часу", — каже столяр.
Зі слів Олександра Юганюка, він та його колега Іван Кацепула не вірять у жодні забобони, а свою роботу не вважають чимось особливою.
За його спостереженнями, більше замовлень на їхню продукцію надходить навесні та восени.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 0
Останні новини
Уночі росія атакувала Україну 110 дронами
02 грудень, 09:46
У Тернополі російський «шахед» влучив у багатоповерхівку: є загиблий
02 грудень, 09:14
Жінкам — червоні, чоловікам — сині: як у Луцьку виготовляють труни
02 грудень, 08:20
Трагічно обірвалося життя депутата селищної ради з Волині
02 грудень, 05:14