У Ковелі попрощалися з двома Героями Олександром Подліпінським та Романом Рибчуком

Спільний біль непоправної втрати вкотре зібрав людей на центральній площі Ковеля, які віддали останню шану незламним землякам, воїнам духу – офіцерові та солдату – заступнику командира 3-ої механізованої роти в/ч А 0296, старшому лейтенантові Олегу Олександровичу Подліпінському та стрільцеві-санітару, солдатові в/ч А 4053 Роману Олександровичу Рибчуку.

Про це повідомив міський голова Ковеля Ігор Чайка.

Вони заплатили найвищу ціну за майбутнє своєї країни, своїх родин, свого міста. Пам’ять про них житиме вічно...

Олег ПОДЛІПІНСЬКИЙ народився 18 листопада 1971 року в Ковелі. Навчався в загальноосвітній школі №8. Здобувати фах інженера-механіка у Львівському сільськогосподарському інституті. Як один із кращих студентів Олег поїхав на стажування до Чехії, де міг лишитися жити, та вибрав Україну, рідний Ковель.

Разом із дружиною – Оксаною виховали двох синів – Вадима та Романа, для яких тато був прикладом у всьому. Родина була його Всесвітом: Олег багато читав і привчав до книги дітей. Любив музику. Тримав себе у відмінній спортивній формі: навіть на фронті, після трьох своїх поранень і перелому хребта, щоденні 100 віджимань від підлоги були для нього нормою. На війні старший лейтенант (офіцерське звання отримав на військовій кафедрі в інституті) Олег Подліпінський – з березня 2022-го.

Пішов до військкомату в перший день повномасштабного вторгнення зі словами: «Як офіцер, я маю захищати свою країну...».

Відкритий до спілкування. Чесний і справедливий, швидко здобув авторитет у солдатів. Для них він був не просто командиром, а справжнім наставником, другом і побратимом.

Життя простого солдата було для старшого лейтенанта Олега Подліпінського найвищою цінністю.

Його хлопці три місяці тривали оборону під Бахмутом – і він був поруч, а не просто командував на відстані. За мужність та героїзм отримав почесний хрест «Честь і слава». Саме ці слова найкраще характеризують бойовий шлях Олега Подліпінського. Після трьох поранень і перелому хребта він пішов на перекомісію, аби полишити службу за станом здоров’я. Але коли побачив у черзі до лікаря хлопця без ніг – повернувся на фронт.

«Я мушу воювати, щоб мої сини не бачили війни», – казав Олег рідним.

Свій останній бій офіцер Олег Подліпінський прийняв 29 жовтня поблизу села Діброва Сєвєродонецького району Луганської області. Тепер йому навіки 52.

Солдат Роман РИБЧУК народився 17 липня 1988 року в Ковелі. Його батьки – Світлана та Олександр Рибчуки – виховували троє дітей. Роман був середнім сином. Вчився у ЗОШ №11, а після 9 класу пішов здобувати фах автослюсаря в Ковельському СПТУ №7. Відслужив строкову службу в армії та повернувся в рідне місто.

Працював майстром по ремонту машин. Техніка була його стихією. Коли хтось просив Романа допомогти – ніколи не відмовляв. Своєї родини чоловік не мав, тому всю любов і сердечне тепло віддавав племінникам.

Роман був учасником АТО, мав бойовий досвід. Тож, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, одразу пішов у військкомат і в червні 2022-го його мобілізували.

Воював на різних ділянках фронту. Торік у жовтні під Куп’янськом був поранений, але навіть тоді рідні не чули від нього жодних нарікань на долю. «У мене все добре!, – звучало в телефоні завжди, коли Роман дзвонив із фронту. – Краще розкажіть як ви там, вдома?».
В жовтні Роман приїжджав до Ковеля у короткотермінову відпустку. Привіз подяку від командування і розповів, як із хлопцями тримали оборону на Лиманському напрямку, як йому тиснув руку високопоставлений генерал...

Рідні помітили: Роман став спокійним та впевненим у собі. 25 жовтня він повернувся на фронт, а через 5 днів – 30 жовтня, солдат Роман Рибчук загинув у бою з ворогом біля села Серебрянка Донецької області.

Йому навіки 36.

Щирі співчуття родинам загиблих Воїнів, усім, хто знав і любив Олега Подліпінського та Романа Рибчука.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!