Михаїл написав відкритий лист Ніфонту
Митрополит Луцький і Волинський Михаїл закликає керуючих єпархіями УПЦ (МП) на Волині висловити свою чітку позицію незгоди з неканонічними діями, спровокованими у лоні УПЦ.
Про це йдеться у відкритому листі митрополита Михаїла митрополитові Ніфонту, єпископові Володимиру, керуючим Волинської та Володимир-Волинської єпархій УПЦ (МП), інформує прес-служба Волинської єпархії УПЦ КП.
Нагадаємо, свою точку зору з приводу останніх подій в УПЦ (МП), які ЗМІ назвали розколом, митрополит Михаїл висловлював під час прес-конференції 28 лютого.
В діях митрополита Агафангела, зокрема його закликах об’єднуватися навколо Путіна як єдиного гаранта неподільності й непорушності російського Православ’я Михаїл вбачає загрозу не лише для Української Церкви, а й для державної незалежності.
Керуючих єпархіями УПЦ на Волині митрополит Михаїл закликає «не піддаватися тиску, провокаціям та залякуванням на зразок отримання анафеми й відлучення від Церкви». На його думку, це може призвести до того, що й і самі керівники єпархій, і багато священиків «будуть вислані на парафії далеко за межі України, а сюди пришлють утверджувати «русскій мір» відвертих україноненависників».
Нагадаємо, на Священному Синоді УПЦ (МП), який відбувся 21 лютого, прихильник РПЦ митрополит Агафангел відкрито висловив підтримку кандидату на пост Президента РФ Володимиру Путіну. Сам Синод відбувся, хоч його напередодні скасував своїм листом предстоятель УПЦ (МП) митрополит Володимир. На Синоді прийняли рішення про створення Комісії для підготовки змін до статуту, внаслідок яких архієреїв будуть призначати тільки з благословення Патріарха Московського.
Наводимо текст відкритого листа митрополита Михаїла повністю.
«Ваше Високопреосвященство, Ваше Преосвященство!
Звернутися до вас нас спонукала непроста ситуація, яка склалася в Українській Православній Церкві, очолюваній митрополитом Володимиром (Сабоданом). Його відсторонення від керівництва Церквою, вилучення печатки й відібрання повноважень, яке вчинили деякі єпископи, зокрема митрополити Агафангел, Іларіон і Павло та архієпископ Митрофан, ми розцінюємо не інакше як спробу церковного перевороту, рейдерського захоплення й перетворення УПЦ на південну частину Російської Православної Церкви. Ми стурбовані закликами митрополита Агафангела об’єднуватися навколо Путіна як єдиного гаранта неподільності й непорушності російського Православ’я. Такі кроки свідчать про цілеспрямований наступ не лише на самобутність Української Церкви, а й на знищення національної ідентифікації й державної незалежності. І це при тому, що Православ’я в сучасну Росію поширилося з Києва – досить розвинутого на той час міста зі сформованою культурою і мовою.
Відсторонення митрополита Володимира і його помічника Олександра (Драбинка) від управління Церквою свідчить про високу агресію проросійських кіл в УПЦ Московського Патріархату щодо України і створення Помісної Української Православної Церкви. Такі дії згаданих єпископів означають мету всіляко завалити двосторонні переговори про об’єднання, підготовка до яких почалася. І хоча офіційно УПЦ не зареєстрована з додатком Московський Патріархат, дії вищого керівництва цю спрямованість підтверджують. В інтерв’ю телеканалу СТБ владика Олександр (Драбинко) чітко висловив причину спроби перевороту: «Є напрямок проросійський і є напрямок проукраїнський».
Те, що Церквою почали керувати неуповноважені архієреї, які силоміць зайняли ключові посади і зневажили митрополита Володимира, наштовхує на думку, що так заколотники можуть вчинити і з усіма архієреями: без їхньої згоди призначити нового Предстоятеля, залишивши за ним старий титул, але, відповідно, з повноваженнями керівника нижчого рангу – екзарха, глави екзархату. При цьому Синод вносить зміни у статут, де прописується відмова в самостійності й незалежності в управління і неможливість пожиттєвого обрання Предстоятеля.
Закликаємо вас жодним чином не піддаватися тиску, провокаціям та залякуванням на зразок отримання анафеми й відлучення від Церкви, адже кому як не вам відомо, що від Бога і від України не може відлучити ніхто. Дорогі у Христі владики! Не виключено, що ваша підтримка закликів і дій верхівки УПЦ, яка захопила церковну владу, може призвести до того, що й ви самі і багато священиків будуть вислані на парафії далеко за межі України, а сюди пришлють утверджувати «русскій мір» відвертих україноненависників. Адже при відмові від самостійності у статусі управління і втраті влади потім ви не зможете вдіяти нічого.
Ви народилися на Волині, прослужили тут багато років і не раз позиціонували себе як українці. Ви не раз наголошували на тому, що служите українцям і храми, які освячуєте, збудовані українцями і теж для українців. Ви тішитеся, що тут, удома, на Волині, можете сказати значно більше відверто, ніж могли б, якби очолювали кафедру в південних або східних областях. Тому закликаємо вас висловити свою чітку позицію незгоди з неканонічними діями, спровокованими у лоні УПЦ.
Те ж саме стосується і передачі з державної власності у приватну національних святинь – Києво-Печерської і Почаївської лавр. Бо тоді вони опиняться не стільки у володінні РПЦ, скільки перейдуть у власність Росії як держави. Але ж будували їх не москвичі, а наші з вами предки, коли поняття «Москва» ще й не знали. Ви кажете, це тільки повернення Церкві того, що колись відібрала держава. Але якщо тут осяде не УПЦ, а РПЦ, то кому відбудеться це повернення?! Тому збір підписів із цього питання несвоєчасний. Вашими руками вам і шкодитимуть. Якщо вивести святині з підпорядкування Української держави у підпорядкування Церкви іншої країни, то вийде так, що ми змушені будемо питати дозволу, щоб потрапити на територію святині, адже то вже буде площа іншої держави в межах України. Тим більше, що порушення Закону про свободу совісті й віросповідання в Почаєві й так на кожному кроці: записок від вірних Київського Патріархату не беруть, під час Сповіді змушують присягатися, що ти більше в жоден храм, окрім як Московського Патріархату, не зайдеш. Коли просиш помолитися за новонародженого чи померлого, питають, де хрестили чи хоронили. Якщо не в Московському Патріархаті – шляху до благодаті немає, забуваючи, а чи згідний з цим Господь. Адже благодаттю і поміччю обдаровує Бог, і до Нього ми звертаємося, а священик – лише посередник на землі. Лише Господь знає справжні почуття й істинну душу людини, яка молиться, і по вірі її буде дано. І чудотворна ікона – то святиня для всіх, і стопа Богородиці – то святиня для всіх, і мощі святих виставлені для поклоніння усім вірним.
Дорогі владики! Перебуваючи в духовній єдності з Московським Патріархом, не опиніться в матеріальній єдності з Росією. Не дозвольмо собі стати на ті самі граблі! Свою справжню «братськість» Росія продемонструвала вже давно. Переяславська угода з Богданом Хмельницьким, про наслідки якої 1845 року скаже Тарас Шевченко:
Стоїть в селі Суботові
На горі високій
Домовина України,
Широка, глибока.
Ото церков Богданова.
Там-то він молився.
Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився.
Мир душі твоїй, Богдане!
Не так воно стало;
Москалики, що заздріли,
То все очухрали.
Могили вже розривають
Та грошей шукають,
Льохи твої розкопують
Та тебе ж і лають...
1665 року гетьман Іван Брюховецький підписав угоду з московським царем, згідно з якою мусили узгоджувати навіть призначення митрополита Української Православної Церкви. Наслідок – московити втручаються у приватне життя людей, обкладають народ непосильними податками, що навіть церковні верхи, які колись підтримували промосковську орієнтацію, виступили проти посилення московських впливів. У ХVІІ столітті, а точніше 1686 року, після капітуляції лівобережного духовенства новообраний митрополит князь Гедеон Четвертинський після десятиліть обережних і тактовних умовлянь погодився підпорядкувати свою церкву московському патріархові. Наслідок – Петро І відмовляє Іванові Мазепі в допомозі виступити проти поляків, а потім ще й церква проклинає фундатора будівництва храмів за те, що гетьман після відмови царя перестав зберігати йому вірність. 1709 року цар видав наказ зруйнувати Січ, а кожного спійманого запорожця страчувати на місці. А 1775 року її остаточно руйнують за наказом Катерини ІІ.
На тій Україні,
На тій самій, що з тобою
Ляха задавила!
Байстрюки Єкатерини
Сараною сіли.
Потім валуївський циркуляр 1863 року й емський указ 1876 року про заборону української мови, три голодомори, сталінські репресії, нищення Церкви і її служителів, війна і теперішні заяви Путіна, мовляв, вони виграли б її й без України. Та чи встояла б та Москва без українців?!
Та й сьогоднішні реалії, газове питання – яскравий приклад того, як по-братському Росія ставиться до України і слов’ян загалом. Харківські угоди не дотримані, знову звинувачення на адресу нашої держави про крадіжку газу, які, мовляв, призвели до збоїв його постачання в Європу. Хоча Україна протягувала Росії руку допомоги в люті морози.
Постійні погрози і приниження ми не повинні більше терпіти. Не маючи змоги поставити наш народ на коліна, Росія взялася за найсвятіше – Церкву. І це незадовго до початку Великого посту. Диявол не спить, і нинішня ситуація в лоні УПЦ – це знак від Бога гуртуватися для захисту національних інтересів. Церква потрапила в ярмо – і мусимо її звідти витягти. Не будьмо збайдужілими, мовляв, якось воно буде. Скажімо разом «Ні!» антиукраїнській політиці в Україні і втраті нашої незалежності. А я, в свою чергу, готовий вам подати руку помочі у боротьбі з російською навалою».
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!
Про це йдеться у відкритому листі митрополита Михаїла митрополитові Ніфонту, єпископові Володимиру, керуючим Волинської та Володимир-Волинської єпархій УПЦ (МП), інформує прес-служба Волинської єпархії УПЦ КП.
Нагадаємо, свою точку зору з приводу останніх подій в УПЦ (МП), які ЗМІ назвали розколом, митрополит Михаїл висловлював під час прес-конференції 28 лютого.
В діях митрополита Агафангела, зокрема його закликах об’єднуватися навколо Путіна як єдиного гаранта неподільності й непорушності російського Православ’я Михаїл вбачає загрозу не лише для Української Церкви, а й для державної незалежності.
Керуючих єпархіями УПЦ на Волині митрополит Михаїл закликає «не піддаватися тиску, провокаціям та залякуванням на зразок отримання анафеми й відлучення від Церкви». На його думку, це може призвести до того, що й і самі керівники єпархій, і багато священиків «будуть вислані на парафії далеко за межі України, а сюди пришлють утверджувати «русскій мір» відвертих україноненависників».
Нагадаємо, на Священному Синоді УПЦ (МП), який відбувся 21 лютого, прихильник РПЦ митрополит Агафангел відкрито висловив підтримку кандидату на пост Президента РФ Володимиру Путіну. Сам Синод відбувся, хоч його напередодні скасував своїм листом предстоятель УПЦ (МП) митрополит Володимир. На Синоді прийняли рішення про створення Комісії для підготовки змін до статуту, внаслідок яких архієреїв будуть призначати тільки з благословення Патріарха Московського.
Наводимо текст відкритого листа митрополита Михаїла повністю.
«Ваше Високопреосвященство, Ваше Преосвященство!
Звернутися до вас нас спонукала непроста ситуація, яка склалася в Українській Православній Церкві, очолюваній митрополитом Володимиром (Сабоданом). Його відсторонення від керівництва Церквою, вилучення печатки й відібрання повноважень, яке вчинили деякі єпископи, зокрема митрополити Агафангел, Іларіон і Павло та архієпископ Митрофан, ми розцінюємо не інакше як спробу церковного перевороту, рейдерського захоплення й перетворення УПЦ на південну частину Російської Православної Церкви. Ми стурбовані закликами митрополита Агафангела об’єднуватися навколо Путіна як єдиного гаранта неподільності й непорушності російського Православ’я. Такі кроки свідчать про цілеспрямований наступ не лише на самобутність Української Церкви, а й на знищення національної ідентифікації й державної незалежності. І це при тому, що Православ’я в сучасну Росію поширилося з Києва – досить розвинутого на той час міста зі сформованою культурою і мовою.
Відсторонення митрополита Володимира і його помічника Олександра (Драбинка) від управління Церквою свідчить про високу агресію проросійських кіл в УПЦ Московського Патріархату щодо України і створення Помісної Української Православної Церкви. Такі дії згаданих єпископів означають мету всіляко завалити двосторонні переговори про об’єднання, підготовка до яких почалася. І хоча офіційно УПЦ не зареєстрована з додатком Московський Патріархат, дії вищого керівництва цю спрямованість підтверджують. В інтерв’ю телеканалу СТБ владика Олександр (Драбинко) чітко висловив причину спроби перевороту: «Є напрямок проросійський і є напрямок проукраїнський».
Те, що Церквою почали керувати неуповноважені архієреї, які силоміць зайняли ключові посади і зневажили митрополита Володимира, наштовхує на думку, що так заколотники можуть вчинити і з усіма архієреями: без їхньої згоди призначити нового Предстоятеля, залишивши за ним старий титул, але, відповідно, з повноваженнями керівника нижчого рангу – екзарха, глави екзархату. При цьому Синод вносить зміни у статут, де прописується відмова в самостійності й незалежності в управління і неможливість пожиттєвого обрання Предстоятеля.
Закликаємо вас жодним чином не піддаватися тиску, провокаціям та залякуванням на зразок отримання анафеми й відлучення від Церкви, адже кому як не вам відомо, що від Бога і від України не може відлучити ніхто. Дорогі у Христі владики! Не виключено, що ваша підтримка закликів і дій верхівки УПЦ, яка захопила церковну владу, може призвести до того, що й ви самі і багато священиків будуть вислані на парафії далеко за межі України, а сюди пришлють утверджувати «русскій мір» відвертих україноненависників. Адже при відмові від самостійності у статусі управління і втраті влади потім ви не зможете вдіяти нічого.
Ви народилися на Волині, прослужили тут багато років і не раз позиціонували себе як українці. Ви не раз наголошували на тому, що служите українцям і храми, які освячуєте, збудовані українцями і теж для українців. Ви тішитеся, що тут, удома, на Волині, можете сказати значно більше відверто, ніж могли б, якби очолювали кафедру в південних або східних областях. Тому закликаємо вас висловити свою чітку позицію незгоди з неканонічними діями, спровокованими у лоні УПЦ.
Те ж саме стосується і передачі з державної власності у приватну національних святинь – Києво-Печерської і Почаївської лавр. Бо тоді вони опиняться не стільки у володінні РПЦ, скільки перейдуть у власність Росії як держави. Але ж будували їх не москвичі, а наші з вами предки, коли поняття «Москва» ще й не знали. Ви кажете, це тільки повернення Церкві того, що колись відібрала держава. Але якщо тут осяде не УПЦ, а РПЦ, то кому відбудеться це повернення?! Тому збір підписів із цього питання несвоєчасний. Вашими руками вам і шкодитимуть. Якщо вивести святині з підпорядкування Української держави у підпорядкування Церкви іншої країни, то вийде так, що ми змушені будемо питати дозволу, щоб потрапити на територію святині, адже то вже буде площа іншої держави в межах України. Тим більше, що порушення Закону про свободу совісті й віросповідання в Почаєві й так на кожному кроці: записок від вірних Київського Патріархату не беруть, під час Сповіді змушують присягатися, що ти більше в жоден храм, окрім як Московського Патріархату, не зайдеш. Коли просиш помолитися за новонародженого чи померлого, питають, де хрестили чи хоронили. Якщо не в Московському Патріархаті – шляху до благодаті немає, забуваючи, а чи згідний з цим Господь. Адже благодаттю і поміччю обдаровує Бог, і до Нього ми звертаємося, а священик – лише посередник на землі. Лише Господь знає справжні почуття й істинну душу людини, яка молиться, і по вірі її буде дано. І чудотворна ікона – то святиня для всіх, і стопа Богородиці – то святиня для всіх, і мощі святих виставлені для поклоніння усім вірним.
Дорогі владики! Перебуваючи в духовній єдності з Московським Патріархом, не опиніться в матеріальній єдності з Росією. Не дозвольмо собі стати на ті самі граблі! Свою справжню «братськість» Росія продемонструвала вже давно. Переяславська угода з Богданом Хмельницьким, про наслідки якої 1845 року скаже Тарас Шевченко:
Стоїть в селі Суботові
На горі високій
Домовина України,
Широка, глибока.
Ото церков Богданова.
Там-то він молився.
Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився.
Мир душі твоїй, Богдане!
Не так воно стало;
Москалики, що заздріли,
То все очухрали.
Могили вже розривають
Та грошей шукають,
Льохи твої розкопують
Та тебе ж і лають...
1665 року гетьман Іван Брюховецький підписав угоду з московським царем, згідно з якою мусили узгоджувати навіть призначення митрополита Української Православної Церкви. Наслідок – московити втручаються у приватне життя людей, обкладають народ непосильними податками, що навіть церковні верхи, які колись підтримували промосковську орієнтацію, виступили проти посилення московських впливів. У ХVІІ столітті, а точніше 1686 року, після капітуляції лівобережного духовенства новообраний митрополит князь Гедеон Четвертинський після десятиліть обережних і тактовних умовлянь погодився підпорядкувати свою церкву московському патріархові. Наслідок – Петро І відмовляє Іванові Мазепі в допомозі виступити проти поляків, а потім ще й церква проклинає фундатора будівництва храмів за те, що гетьман після відмови царя перестав зберігати йому вірність. 1709 року цар видав наказ зруйнувати Січ, а кожного спійманого запорожця страчувати на місці. А 1775 року її остаточно руйнують за наказом Катерини ІІ.
На тій Україні,
На тій самій, що з тобою
Ляха задавила!
Байстрюки Єкатерини
Сараною сіли.
Потім валуївський циркуляр 1863 року й емський указ 1876 року про заборону української мови, три голодомори, сталінські репресії, нищення Церкви і її служителів, війна і теперішні заяви Путіна, мовляв, вони виграли б її й без України. Та чи встояла б та Москва без українців?!
Та й сьогоднішні реалії, газове питання – яскравий приклад того, як по-братському Росія ставиться до України і слов’ян загалом. Харківські угоди не дотримані, знову звинувачення на адресу нашої держави про крадіжку газу, які, мовляв, призвели до збоїв його постачання в Європу. Хоча Україна протягувала Росії руку допомоги в люті морози.
Постійні погрози і приниження ми не повинні більше терпіти. Не маючи змоги поставити наш народ на коліна, Росія взялася за найсвятіше – Церкву. І це незадовго до початку Великого посту. Диявол не спить, і нинішня ситуація в лоні УПЦ – це знак від Бога гуртуватися для захисту національних інтересів. Церква потрапила в ярмо – і мусимо її звідти витягти. Не будьмо збайдужілими, мовляв, якось воно буде. Скажімо разом «Ні!» антиукраїнській політиці в Україні і втраті нашої незалежності. А я, в свою чергу, готовий вам подати руку помочі у боротьбі з російською навалою».
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 3
Вибір редактора
Останні новини
Виявили порушення у роботі шкільних котелень
05 березень, 2012, 13:31
Узбецькі Nexia витісняють з українського авторинку китайську Chery
05 березень, 2012, 13:13
Михаїл написав відкритий лист Ніфонту
05 березень, 2012, 12:54
На кордоні знайшли приховану валюту на 100 тисяч гривень
05 березень, 2012, 12:22
У Луцьку дві школи й два садочки сидять без тепла
05 березень, 2012, 12:01
Схожі новини
|
Філарет закликав УПЦ (МП), ПЦУ та УПЦ КП об'єднатися в єдину церкву
04 червень, 2022, 04:26
|
|
Владика Михаїл їздив у Почаївську лавру: як це пояснює Волинська єпархія ПЦУ
10 січень, 2020, 15:25
|
|
У Луцьку священнослужитель УПЦ МП хоче перейти до Православної церкви України
18 грудень, 2018, 13:06
|
|
Владика Михаїл навів докази того, що УПЦ МП підпорядковується Росії. ВІДЕО
04 листопад, 2018, 16:16
|
Популярне
От себя замечу, поп-расскольник как всегда врет.
Митрополит Агафангел: Оранжевые метят в сердце Святой Руси
Непогрешим только Господь, власть никогда не бывает идеальной. Но между конструктивной критикой и тем, что совершается со стороны так называемой несистемной оппозиции, лежит пропасть. Призывы отменить результаты выборов в Госдуму, освободить «политзаключенных», то есть не кого иного, как пресловутых ставленников антироссийских сил на Западе, и, главное, отстранить от власти лидера национального и государственного возрождения России Владимира Путина выдают подлинных кукловодов протестных акций в Москве. Сейчас над Россией, являющейся центром русского мира, нависла та же угроза, которая уже посещала Украину на рубеже 2004–2005 годов. В России многие «специалисты», в том числе из числа либеральных и привыкших к перманентной фронде священнослужителей, пытаются уверить нас, что протесты спонтанны, что все, кто считает иначе, — это любители теорий о мировом заговоре...
Точно так же под убаюкивание подобных «специалистов» наш народ уже проспал и февраль 1917-го, и развал единого отечества в 1991-м. Не случайно, кстати, и Святейший патриарх Московский и всея Руси Кирилл в своих выступлениях вспоминает в связи с последними событиями именно эти трагические даты русской истории. В 2004 году нас на Украине абсолютно в том же духе успокаивали: ну при чем здесь какие-то манипуляторы? «Народ» устал от несменяемости «бандитской» власти, он глубоко возмущен «фальсификациями выборов» (общая тема всех цветных революций), майдан — это и есть подлинный голос народной свободы и т. п.
Существует у российских событий важное отличие от того, что происходило на Украине в середине нулевых. Это несопоставимость масштаба последствий. Если удар по Украине оранжевых был весьма ощутимым, но все же относительно периферийным, то попытка осуществления цветного сценария в Москве — это удар в самое сердце Святой Руси.
Я не считаю всех пришедших на московские митинги либо сознательными недоброжелателями России, либо людьми подкупленными. К сожалению, и на киевском майдане в 2004 году стояло много искренних людей, причислявших себя к интеллектуальной элите. Очень скоро они вынуждены были горько разочароваться, поскольку увидели, что ветер, который дует всегда в антироссийском направлении, чуть не разрушил дом украинского государства.
Многие из лидеров митингующей в Москве оппозиции уже были во власти в скорбные для России 90-е годы. Их призывы свергнуть «режим Путина», лидера, который начал восстановление государственной, политической, экономической, военной мощи России, показывают, что организаторы протестных митингов действуют в интересах заокеанских хозяев. Тому есть множество явных свидетельств, не замечать которые может только слепец. Это и подготовка некоторых молодых лидеров оппозиции в наиболее одиозных американских вузах, это и поход «оппозиционеров» в американское посольство на поклон к новому послу с отчетом о проделанной и предстоящей работе.
В какой исторический момент возникают эти якобы спонтанные выступления? Именно когда наконец-то начат процесс реинтеграции исторической России в рамках ЕЭП, когда российское государственное руководство приготовилось дать твердый ответ тем, кто решил охватить Россию заградительным ракетным поясом. Именно после того, как президенты России, Белоруссии и Казахстана подписали важнейший интеграционный документ.
Может быть, в России этого не слышат, но с воззваниями и прокламациями в поддержку «идеалов» Болотной площади и «возрождения гражданского общества в России» (то есть попытки российского майдана) на Украине выступают самые одиозные раскольнические силы, посвятившие все свое существование борьбе с Русской православной церковью, самые отъявленные профессиональные русофобы и недальновидные политики. А восторженные крики в адрес митингов со стороны российских раскольников? А открытая поддержка «борцов с режимом» Госдепом США, господами Бжезинским, Березовским — неужели все это не указывает ясно, в чьих интересах протест?
Дело россиян — за кого голосовать на этих выборах. Но надо, уверен, учитывать и опыт своих украинских братьев, едва не скатившихся в оранжевую пропасть.
Русини-Українці, поверніть собі свої святині - монастирі Києво-Печерський, Зименський, Почаївський, Милецький і т.д., тоді в державі все буде гаразд