Про ОЕ, «єдність» і бутерброди. НОТАТКИ ОЧЕВИДЦЯ

"Ригіанали,синяки!!!! Ви всі дебіли і ідіоти! Навіть проплачений "мітинг" при допомозі армії,мєнтів і всієї держмашини не змогли провести. Ви ніхера не вмієте і не можете. Мля,навіть людей своїх погодувати не годні. Все точнісінько як в 2004 році-понавозили рабів і викинули як сміття,а ми їх маємо годувати. Я уявляю що було б,коли,не дай Бог,якась надзвичайна ситуація-тупо ще гірше зробили б. Якщо хочеш завалити справу-доручи ригі-аналу. Мені соромно за вас перед людством взагалі і перед сусідами", - з Facebook Сашка Лірника.

Коли прочитала це, була дуже подивована: Сашко Лірник зазвичай стриманий у висловлюваннях, не хамить, не грубіянить. Посиділа-подумала, що ж це його так дістало, та й думати забула.

Пішла на майдан, швендяла, набиралася духу в серце, диму в одяг, морозу в кості. Змерзла, пішла, за звичкою, чай брати. Але, як казала моя вчителька зарубіжної літератури: "Не тут то бУло": до наметів із чаєм та канапками не підступитися, черги такі, аби до ранку достояла.

Хмикнула собі під ніс, подумала, що люди з глузду з'їхали - ходять на майдан поїсти чи що, і пішла в "штаб" (нагадаємо, вулиця Мала Житомирська, 18, паб "Пивна мрія". На правах реклами. Як спонсор мого чаю :) І аж там, переглядаючи новини, зрозуміла, в чому річ! Регіонівський мітинг завершився, от вони і прийшли їсти. Але, думаю, хай собі, хто ж їх ще погодує.

Потім ішли та ледве дійшли на "Океан Ельзи" в історично-класичному складі - мало ребра не поламали. Допроривалися, далі - все звично, як по маслу. Прапори заважають людям, що стоять у задніх рядах? Передали - прапори "на передовій" поопускали. Кількість "пробачте", "перепрошую" зашкалює на метро-хвилину як для такого натовпу. Спільний Гімн, спільне "Слава Україні!" - "Героям слава!" з ліхтариками. Єдності немає меж. Навіть ОЕ, яке давно розлетілося і не крилося, що зі скандалом, і те об'єдналося заради загальної мети: залучити більше і більше люду до Євромайдану.

Десь одразу на першій пісні пре дівчина з двома чоловіками (саме дівчина і саме два чоловіки характерної зовнішності). Їй кажуть, що там загорожа - дороги немає. Вона різко гальмує, обіймається зі своїм бой-френдом, так би мовити, і починає підскакувати. Ну а навколо ж тіснява. Ну і вона ж незручності створює. Звертаюся до неї: "Ви ж хотіли кудись іти. То ви або туди, або назад, бо тут дуже тісно". Вона мені: "Я Океан Эльзы впервые услышала в 2009 году. Мне сейчас 23 года, я их впервые вживу слышу".

Я застрягла (останнім часом це для мене звичний стан. От я і думаю, чи то мені погано пояснюють, чи я просто якось втратила ниточку і тепер ніяк не можу стати на шлях розуміння перспектив світлого майбутнього).

А потім мені, як завжди, стало її шкода. Думаю, оце ж бідове якесь таке: мати улюблений гурт і не мати можливості навіть сходити на їхній концерт. Де ж воно таке бідне взялося? Я вже її поперед себе пустила, подальші шляхи штурму прорахувала: хай слухає, скаче, хоч так трошки українську підучить. Між тим десь питаю її, звідки ж вона. "Из Киева", - сказала дівчинина, яка, мабуть, Київ бачила лише сьогодні з огородженої Європейської площі.

І тут мені все перевернулося. Ідемо з товаришем - навколо бруд. За два тижні, які я на Майдані, стільки сміття не бачила навіть тоді, коли збиралося мільйонне віче. Тут раптом не зрозуміло звідки у нас летить пакет з апельсинами, пролітає за сантиметри два від моєї голови, вимазує товаришеві курточку. Одразу за цим охорона, заламавши, виводить якогось аж надто нетверезого чоловіка. Зверху з мосту (над Інститутською) кричить якась "гражданочка": "Драка! Драка!" Проходимо - там ще одне нетверезе створіння махає кулаками перед камерами.

Тоді я зрозуміла Сашка Лірника. Не справа в бутербродах, хоча і в них теж. Справа в тому, що абсолютно немає розуміння щирості, розуміння співчуття до них, розуміння того, що їм допомагають. Доброта сприймається як належне. Щирість не викликає щирості чи позитиву у відповідь. Суцільне паразитування, яке, висмоктавши все легкодоступне (до важкодоступного ніхто добиратися не буде, бо ж над цим треба працювати), помахавши руками, п'яне піде спати в метро.

І не треба таких "заманушних" концертів, аби показати, які ми добрі: "Ідіть до нас, подивіться: у нас панує мир і любов". Давайте ще тричі скажемо: "Віче", може, від того декілька спортсменів не приїдуть чи "Беркут" якийсь попаде не в око, а в вухо. Всі, хто розуміє суть майдану, краще послухають Тараса Компаніченка чи просто поговорять біля бочки під записи патріотичних пісень.

А на "антимайдани", вибачте, не дітей звозять. А дорослих людей, за що ті отримують, нагадаю, гроші. То ж хай візьмуть свої кровно зароблені і підуть куплять собі чебурек. Бо від нашої гостинності нам же ж лишаються сміття, сморід, синці і плями на куртках.

(записано 2:10, 15 грудня)

Оля Дацюк (ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!