«Прикрив собою побратима»: спогади про загиблого на війні лучанина Івана Газюка

Іван Газюк — головний сержант 3-го штурмового взводу 3 окремої штурмової бригади, активіст Революції Гідності та антитерористичної операції. У перші дні повномасштабної війни пішов до війська добровольцем. Загинув 25 листопада 2022 року в районі міста Бахмут Донецької області.

Матір Івана Газюка, друзі та побратими поділилися спогадами про полеглого захисника.

Лучанин Іван Газюк народився 1992 року. Впродовж 15 років з батьками проживав у гуртожитку в мікрорайоні ЛПЗ, розповіла його матір Світлана. З її слів, син на відмінно закінчив ЗОШ №20, а потім із відзнакою історичний факультет за спеціальністю "Політологія" у Луцьку.

"Я ніколи не мала з ним ніяких проблем. Ні в школі, ні в інституті, ніде. Він завжди був дисциплінований, принциповий й правильний. А ще мовчазний, він ніколи багато не говорив, але був людиною слова", — розповідає Світлана Газюк.

"Син ніколи не слухав російськомовні пісні"

Іван багато читав, говорить матір, мав різні захоплення та завжди вирізнявся серед однолітків патріотизмом.

Він зібрав вдома велику бібліотеку, але найбільше любив читати та цитувати Шевченка. Жінка розповідає, що невеличкий Кобзар боєць узяв із собою на фронт та носив у кишені.

"Син ніколи, навіть в інституті, не слухав російськомовні пісні. Він любив подорожувати, щовихідних кудись виїздив. Висадив садок у бабусі в селі Озденіж і навіть з фронту про нього піклувався", — каже мама.

Світлана каже, що син після закінчення інституту мав можливість виїхати за кордон, але він бачив своє майбутнє лише в Україні.

"Україна завжди для нього була понад усе!"

Зі слів жінки, перед початком повномасштабної війни Іван впродовж чотирьох років працював і проживав у Києві. Був у цивільному шлюбі зі своєю обраницею Наталкою, яку дуже кохав.

"Але навіть це кохання не зупинило його, бо Україна завжди для нього була понад усе! Він у 2014-му році не зміг сидіти й поїхав у зону АТО добровольцем, а у 2022-му тим більше. Він по-іншому просто не міг", — говорить Світлана.

Як про унікального студента про Івана Газюка згадує його куратор та науковий керівник Тарас Літковець.

З його слів, Іван майстерно поєднував навчання та громадське життя. Був організатором студентських заходів та військово-патріотичних вишколів.

"Скажу, що таких студентів мало. При цьому всьому це була людина надзвичайно скромна. Він багато робив, мало говорив, що дуже рідко буває", — каже заступник декана Тарас Літковець.
Як розповів Тарас Літковець, студент організував та налагодив в університеті успішну волонтерську діяльність.

"Про Івана треба знімати фільми та писати книги"

Каже, що пишається дружбою з Іваном, його одногрупник Тарас Висоцький. З 2010 року вони разом навчалися, товаришували та брали активну участь у громадському та націоналістичному русі Луцька та України.

Разом студенти брали активну участь у подіях Революції Гідності, як в Луцьку, так і у столиці.

"Коли в Києві побили студентів, ми за кілька годин туди вирушили. 1 грудня в Івана був день народження – ми брали участь в штурмі адміністрації президента на Банковій. Ми тоді забули, що в Івана День народження. Згадали лише за кілька днів, посміялись", — розповідає друг Тарас Висоцький.

Під час розстрілів на Майдані, зі слів Тараса Висоцького, вони з Іваном теж брали активну участь у сутичках із правоохоронцями.

Каже, що їм дивом вдалося залишилися неушкодженими.

"Він завжди вражав своєю сміливістю. Про Івана треба знімати фільми та писати книги. Після подій на Майдані він пішов до війська. Завдяки таким як Іван — плани Путіна захопити Київ — провалилися", — каже Тарас Висоцький.

З перших днів повномасштабного вторгнення Росії в Україну Іван Газюк добровольцем став на захист Батьківщини, розповідає офіцер 3-ї ОШБр Віктор Шендибило, на псевдо "Лікург", який служив з Іваном.

"Іван потрапив в тил до противника"

З його слів, "Кріс" — таке псевдо мав Іван — брав участь в обороні Києва. Маючи досвід служби в окремому загоні спецпризначення "Азов", як командир вів бій за село Мощун та керував облаштуванням оборонних позицій поблизу села Софіїівська Борщагівка.

"Під час оборони Мощуна Іван ходив в передовий дозор. Навіть потрапив в тил до противника, звідки не просто було вийти. Викликався добровольцем на деблокаду Маріуполя, а також на операцію з гвинтокрилами. Однак, командування його не відпустило", — розповідає Лікург.

Лікург розповідає, що Кріс завжди першим заводив свою групу на позиції й вона першою ж мала вогневий контакт із ворогом. Івану довіряли побратими, бо він заслужив свій авторитет.

З вересня 2022 року Кріс проходив військову службу на посаді головного сержанта 3-го штурмового взводу. У листопаді його група виконувала завдання в районі населеного пункту Бахмут Донецької області.

"Наскільки я знаю, тоді взвод Івана не лише стримав противника, а й допоміг стабілізувати ситуацію таким чином, що вся рота пішла в контратаку. Противник застосував важке озброєння, танки. Кріс прикрив собою побратима, а сам загинув від уламка", — пригадує Лікург.

Вони з Іваном планували одружитися після перемоги України, розповіла його цивільна дружина Наталя Гуріна.

Закохані впродовж восьми років зустрічалися. Чотири роки тому Іван освідчився їй біля Луцького замку.

"У стосунках він був дуже турботливим та романтичним. Навіть коли розпочалася повномасштабна війна, то він щоранку старався мені написати, постійно піклувався, запитував як мої справи, як здоров'я", — говорить Наталя Гуріна.

За особливу мужність, виявлену у захисті державного суверенітету Іван Газюк нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня. На його честь у Луцьку перейменовано бульвар дружби Народів.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!