Так робили наші предки: яких традицій на Волині дотримувались під час жнив

У селі Видерта Камінь-Каширського району при будинку культури 40 років діє народний аматорський фольклорний колектив "Криниця". Його учасниці бережуть та відтворюють українські традиції. Зокрема співають обрядових пісень, яких навчилися від своїх предків.

Зі слів керівниці ансамблю Любові Зубач, поки на Волині тривають жнива, їхній колектив вирішив відтворити традицію жнивних пісень, передає Суспільне.

"На поле треба йти гарною, бо можуть пересудити"

Жнивний обряд починається з переодягання. Важливо відтворити те, у якому вигляді українці колись ходили жнивувати, розповіла керівниця ансамблю "Криниця" Любов Зубач.

Жінки зав'язують на ноги постоли, які виготовили ще їхні батьки. Сорочки й спідниці теж вбирають старовинні. На голові обов'язково зав'язати світлу хустку, щоб захиститися від палючого сонця.

"Ця вишита сорочка, то від свекрухи. А в неї ще від її матері. Вона дуже давня. Їй вже більш як 200 років. На ній вже, бачте, я поміняла манжети на рукавах", — розповіла Любов Зубач.

Вигляд під час польових робіт обов'язково треба мати акуратний, каже учасниця ансамблю Валентина Нестерук.

Бо жнива були масовим дійством і якщо прийти у зім'ятому чи не ошатному одязі, то можна було зажити в селі репутації не охайної господині.

"Скажуть: ой, яка неряха! Треба йти гарною, бо можуть пересудити. Ще навіть і хусточка випрасується і сорочечка викачається. Одна поперед одною жнуть!", — пригадує Валентина Нестерук.

"У 5 років під час жнив врізала серпом пальця"

Учасниці ансамблю "Криниця" Марії Орлюк — 80 років. Вона розповіла, що ходила разом із сестрами на жнива із 5-річного віку. Біля неї були й молодші діти, для яких вона ще й була за няньку.

Немовлят приносили у дерев'яній невеличкій люльці. Завданням старших дітей було, цю люльку колисати, коли маля проснеться і заплаче.

"Колись тільки жали серпами, бо ж не було комбайнів. Серпи дуже гострі були. Я у 5 років врізала пальця серпом. То довго пам'ятала того серпа. Мама мені на пальця хукала", — пригадує Марія Орлюк.

"Щоб снопок був гарненький, не кошлатий"

Зрізані серпом колоски складали у снопи. Сніп обов'язково мав бути рівненький, каже учасниця ансамблю Надія Привиденець.

Зі слів жінки, її руки добре пам'ятають як крутити перевесла. Як візьме солому, то в неї це досі виходить автоматично.

"Старалися люди, щоб снопок був гарненький, не косматий, не кошлатий. Бо потім ще ж вручну його молотити. Ставили снопи в копу. А ще наверх, акуратно, як ніби перукар, накладали шапку, щоб не гнили колоски, як раптом дощ", — говорить Надія Привиденець.

Усі роботи супроводжуються співом. Женчики, зокрема, під час співу просять в бога хорошої погоди та здоров'я, щоб швидко виконати польові роботи.

Також співають пісень про щедрого господаря та господиню, які частуватиме робітниць після завершення робіт.

"Нехай хазяйка чує, нам вечерю готує! Нам вечеря не мила, нас нивонька втомила. Не так нива, як гони — широкії загони!", — виспівують учасниці ансамблю.

"У 92 роки ще пам'ятає слова пісень"

Слова усіх обрядових пісень, зокрема жнивних, учасниці ансамблю "Криниця" чули від своїх мам та бабусь, розповідає керівниця Любов Зубач.

З її слів, автентичну манеру співу місцевих мешканок теж намагаються максимально відтворити.

"Ми чули як наші матері співали. Я це дуже любила й усе запам’ятовувала. Моїй мамі 92 роки і вона ще пам'ятає слова пісень і коли треба, то мені нагадує", — каже Любов Зубач.

Після завершення робіт, усі зібралися на спільну вечерю. Частування у господинь села Видерта, складається виключно із домашніх, традиційних страв.

Деякі з них внесені до переліку нематеріальної гастрономічної спадщини.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!