«Покоління лайму». Смачного Луцька!

Найкраще у холод гріє тепла розмова за чашкою чаю чи кави. А якщо ще й говориш з кимось цікавим, дотепним, розумним, а кава ароматна, а чай «з дитинства» – то всі мокрі сніги, політичні бурі і валютні обвали лишаються десь на іншій планеті.

Важливо вибрати місце для такої розмови. Добре, якщо це – не просто «заклад громадського харчування», а таке собі «місце зустрічі». Де атмосфера і публіка зрозумілі й передбачувані.

Творча кав’ярня «Druzi forever», що у сквері з фонтаном навпроти Луцької гімназії імені Модеста Левицького (пр. Волі, 16г), виділяється з загального переліку «кафешок» нашого міста

а) претензійністю: адміністрація дозволила собі в соціальних мережах назвати заклад «Луцьким Старбаксом»,

б) клубністю: як на мене, тут разом з меню варто просити не менш багатий перелік виставок, вечірок, зустрічей, кінопереглядів тощо, які тут регулярно проводяться.

в) відсутністю алкоголю!

Перший раз я завітав сюди в пообідню пору буднього дня. Замовив обліпиховий чай за 27 гривень. Порція розрахована на 2-3 особи і подається в чайничку 500 мл. Щось подібне я пив у бабусі. Смачно, корисно, вітамінно.

Інтер’єр закладу цікавий: в коридорі зручний диван, клітка з кроликом, стіл і стоси журналів. Одне недобре – сходи не зашиті: коли сидиш під ними, на тебе може сипатися бруд, як хтось ними проходить.

Кав’ярня розташувалася на двох поверхах. На першому – зальчик з барною стійкою, вітрина з десертами, полиця з настільними іграми (лото, «Монополія», карти, шахи, головоломки, пазли, кубик Рубіка тощо). Як в піонерському таборі!

Далі – зал з фальшкаміном і великим круглим столом, столики під стінами, дивани. Така собі гостьова кімната.

За столиком кілька студентів з гаджетами; на столах у них латте чи інший кавовий напій. Занурені у віртуальну реальність. Нове покоління!

Дизайнерське рішення і концепція не унікальні. Схожий заклад (ба навіть ціла мережа закладів) є в Москві: «Friends Forever». Але з того, що я бачив в інтернеті, у Луцьку вийшло демократичніше і більш привітно.

* * *

Наступного разу (для звірки вражень і більшої об’єктивності) запросив у кафе знайому старшокласницю – в якості консультанта. Яна й світу побачила, і музику добру слухає, і на оточуючу дійсність дивиться по-своєму, без шаблону.

Вона замовила какао «New York», я – вже традиційний для себе обліпиховий чай.

- Як тобі тут? – питаю.

- Добре, затишно, хороший WiFi. І тут можна цілий день сидіти з одним какао – не виженуть. І в центрі міста!

Зі стін дивились фантастично-повітряні дівчата. Виставка картин «Євині дочки» Олі Присяжнюк.

При вході афіша фестивалю документального кіно, фотосесія ведучих з Волинського телебачення.

- Але тут дорого! – знайшов я залізний аргумент.

- Якщо кілька людей, то нормально – парирувала Яна. - І десь же ж нам збиратись треба? В «Мафію» пограти, поговорити. Зараз вже холодно. А тут завжди щось нове, і кава добра (це Яна про своє какао).

* * *

Вирішив прогулятись закладом і піднявся на другий поверх. Цікаві написи про каву на стіні вздовж сходів, ще один зал. Тут дійсно сиділа група підлітків, які грали в якусь гру.

Закапелок-балкончик з кріслами-мішками, смішні шпаківні. Дизайн цікавий, нью-йоркський.

Коли я повернувся за столик, Яна вже збиралась додому.

- А що тобі тут найбільше подобається?

- Сидіти на балкончику і дивитись на людей, які прямують в кафе!

- Там, вгорі?

- Так, на мішках. Ну, бувай!

Тільки зараз звернув увагу на меню (як прийшли – робили замовлення без нього). Переглядаю, придираюся.

В меню – три методи приготування кави: класика («італійський» на основі еспрессо), американський (на основі фільтр-кави), альтернативний («японський кемекс» (кавовий декантр).

Це вже інтригує. Бо у нас в кафе традиційно на питання: «яка у вас кава?» кажуть еКспрессо. А як починаєш допитуватися дивляться, як на косміта (інопланетянина).

Кавова класика у «Druzi forever» представлена широко: еспрессо по 9 грн, капучіно – 15 грн, латте-макіато - 19 грн. Кава по-американськи: пан-американо – 15 грн, XXL пан-американо – 19 грн. (далеко підуть), альтернативний спосіб заварки кави – 39 грн (про це пізніше).

Також є фірмові напої: латте-халва – 19 грн, раф-кава – 19 грн, какао «New York» - 18 грн і XXL какао «New York» - 27 грн (амбіційно!), гарячий шоколад – 17 грн, «айс-напої» - фрапе – 17 грн, фрапучіно – 17 грн, айс-латте – 17 грн, айс-ті – 17 грн, чаї – від 11 до 27 грн, смузі – 19-21 грн, мілк-шейки – 19-21 грн, кефір-шейки – 19-20грн, домашні лимонади – 17-19 грн, соки, газовані напої, тістечка – від 13 до 29 грн.

Алкоголю справді немає. З підозрілих тільки Red Bull (18 грн). Але цей напій тільки в деяких країнах заборонений. А мені колись він допоміг написати не один проект (прошу не сприймати це як пораду і тим більше як рекламу!).

Також в кафе пропонують їжу (ще в перші мої візити цього не було). Проект ОТТІМО – страви від Юрія Хазіпова та Романа Шумчука.

Меню не перевантажене, не довго готують. Є салати – 16-19 грн, пасти – 23-25 грн, супи – 12-14 грн, сніданки.

* * *

Мусив іти. Але був заінтригований оригінальним способом заварювання кави. Тож запланував ще один візит.

Завітавши через кілька днів, побачив, що у кафе нарешті поставили вішаки. Правильно – тримати одяг на диванах незручно. Змінилася виставка при вході – культурне життя вирує.

У Фейсбуці читав про заходи, які тут вже відбулись. Подумалося: чи не виглядатиму я «білою вороною» (бо ж далеко не підліток!), коли прийду на чергову дискусію, поетичне читання чи перегляд фільму?

Замовили пасту, салат з куркою та свининою і картоплю фрі (поки ніхто не бачить і не забороняє). Ну і звичайно ж альтернативну каву кемекс, та ще й з журавлиною.

З кавою було ціле дійство. Готував її просто на нашому столику бариста Максим. (італійським терміном barista називаються фахівців з приготування кави).

Максим – приємний, з відкритим поглядом. Довго «шаманив», коментував кожен свій крок. Отримали 2 чашки запашної і не дуже гарячої кави.

Спробували - не вразило. Це для тих, хто любить каву як процес, а не за смак і аромат. Але сама церемонія - особлива. Надумався слоган: «Краще пити кемекс, ніж курить кальян».

Принесли салати. Гарна викладка, цікавий соус до салату зі свинини – васабі майонез. Грамотно, якісно, смачно.

Паста заінтригувала більше. Однозначно паста домашня, свіжа заправка. Навіть не сподівався. Смакує.

Картоплю фрі взяли, щоб відчути себе по-студентському. Непогана, але якась зам’яка («віагрості» не завадило б). І не хрумтить. Але, по-правді, були вже ситі і картопля була зайва.

Хоча, коли поцікавився скільки треба чекати на суп, відповіли інтригуючи: «Трохи треба».

Колега розглядав інтер’єр. Особливо йому сподобався двохмісний велосипед-тандем, як у Льолєка і Болєка.

(Хоча визнаю, асоціація моя не вписується в молодіжну концепцію «Druzi’в» - ці герої колись знаменитого польського мультсеріалу «народилися» ще у 1964 році).

* * *

Попросили рахунок. Принесли конвертик. Сентиментально. І знову ж таки: якось ретро-ностальгічно (ну хто з молодих зараз такими листами переписується?)

Зателефонував знайомий з Києва. Там знову неспокійно…Чекають штурму Євромайдану.

Подумав: це ж саме тут, у «Druz’ях» сидять ті, кого львівський журналіст Остап Дроздов з легкої руки недалекоглядного політика по-доброму назвав «поколінням сопляків».

Сучасні, грамотні, неагресивні, творчі. Ті, які вірять, що «зрушення можуть проходити по-доброму». Які на Майданах танцюють і грають у футбол. Вони можуть сидіти в кафе без пива, слухати вірші Артема Бебика, грати в «Мафію», дискутувати на теми а-ля «Патріотизм чи націоналізм: як бути українцем?».

Вони вільні. Вони – як цитрусові плоди: ще зелені, але з вітаміном волі і індивідуальності. Не буду повторювати когось. Назву їх «поколінням лайму».

І це лікує мій песимізм. І це надихає.

Смачного Луцька!

Петро ВЕРЗУН

P.S.
Ще трохи фото:


Ну і цитрусові ;)

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!