Київський Євромайдан: місто в місті. НОТАТКИ ОЧЕВИДЦЯ

Майдан живе.

Своєрідне місто в місті: зі своєю охороною, аптеками, закладами харчування, готелями, розвагами. Щоправда, без голови. Але мешканці прекрасно самоорганізовуються без нікого. Як на мене, прекрасний приклад народження громадянського суспільства.

На кожному стовпі - вказівники, аби ті, хто щойно приїхав, чи ті, які гості просто йдуть повз Євромістечко, чи навіть постійні мешканці не заблукали (втома ж бере своє).

Вирішили відвідати готельний комплекс "Жовтневий палац". Нашому тризірковому "Світязю" - далеко: безліч безплатних ліжкомісць (на підлогах у коридорах, кому більше пощастило, мають окремий номер - кімнату для регіону), безплатна їдальня (чи в багатьох закладах харчування ви бачили персонал кухні у білих халатах, кептуриках, рукавичках та масках?), туалети, аптека, "мед пункт". Під стіною - гора одягу, з чітким застереженням: "Брати можна лише одну". Вірю, що беруть по одній.

Загалом картина - щемливо-сумна. Люди не приїхали на дискотеку, "потусити", на дешеві бутерброди чи одяг. Люди, які їдуть на бутерброди, не спатимуть на голій підлозі в коридорі під ногами в інших.

Тикаємося носом в вивіску на дверях: "Волинь". Заглядаю. Питають: "Вам кого?" Кажу: "Волинь". - "Ми Волинь". - "І я Волинь". Розговорилися. Хлопець Микола розповів, що тут вже шостий день. Приїхав із Любомля. Каже, що везла любомльська "Свобода", але могли їхати всі, хто хотів. Щоранку піднімаються о п'ятій, о сьомій ідуть на Кабмін, щоб тримати себе і "їх" в тонусі. Сьогодні влаштувалали санітарну годину. "До коли будете?", - питаю. - "До кінця".

При виході напис: "Бережіть наше з вами тепло". При вході: "Витирайте ноги".

Йдемо до вольєру: беркутів учора побачила, а на тітушків ще не натикалася - не порядок. Проходимо вулицю Садову, що веде до Кабміну. Вулиця перекрита автобусами правоохоронців.

Підходжу запитую: "А можете сказати, для чого вулицю перекрили?". Хлопець у формі спецпідрозділу "Гепард" не стримується: "А ето ви у нашево начальства спросіть. І спросіть, коли домой поїдем. Третій тиждень в автобусах живемо. Когда це вже все кончиться".
***
На мітингу тих, хто "катєгарічєскі протів" - порожня сцена. В колонках звучить голос якоїсь пані, чути читає з листка, запинається. Кажуть: "Януковічь - наш прізідєнт". У відповідь - мовчанка. З іншого боку - три хлопці кричать: "Ганьба". Єдина реакція на прізвище, так би мовити, президента в народу.

Табір охороняють хлопці-пташечки. Кажу: "Привіт, можна з тобою поговорити?" (з виду ніби нормальний хлопець) - "Ні". - "Ну добре. Скажи хоч, звідки ти". - Крутить головою".

Хочу фотографувати - тикають пальцями. Розумію, що "балансу" у враженні не буде. Бо балансу немає: уявна сцена, з уявними лідерами і уявними цінностями.

Іду писати... Повз лавочки, де такі ж українці поспішно запихаються булочками і найдешевшими сосисками.

P.S. ЗВЕРНІТЬ УВАГУ: Хрещатиком ішов чоловік (не встигла сфтографувати, бо второпіла, є в мене така здатність реагувати на незрозумілі ситуації) і знімав на відео номерні знаки припаркованих авто! Чоловік - типовий "відеооператор" усіх масових акцій в Україні: невиразна сіра курточка, чорні штани, чорна шапка.


(Записано о 15:40 7 грудня)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!