«Думав, як дотриматись обіцянки дружині», – воїн з Луцька, який пролежав під завалами 17 годин. ВІДЕО
Сергій із Луцька – старший навідник БТР. З початком повномасштабного вторгнення чоловік одразу пішов у тероборону.
Лучанин знає, що таке «гарячий напрямок», і як важкопораненим лежати під завалами 17 годин, - повідомляє ІА Волинські новини, посилаючись на сюжет «12 Каналу».
Військовий ділиться своєю непростою історією під час реабілітації. До початку повномасштабної війни Сергій працював начальником – керував відділом збуту в одній із місцевих фірм. У 2022-му пішов добровольцем у тероборону, а за рік – доєднався до одного із прикордонних загонів. За нього переживали всі: мама, дружина й сини, один із яких зараз служить.
«Старший син – військовий. Він віднісся до мого рішення стримано. Дружина дуже переживала за мене. Мама, напевно, переживала ще більше, але менше показувала це», – ділиться прикордонник Сергій.
До потрапляння на передову військовий пройшов навчання у Великобританії. Найбільше сподобалося, як іноземці викладають медицину: завдяки гриму та штучній крові їх занурювали у воєнну реальність.
До того, що буде воювати, лучанин готувався. «Я, скажімо так, не був «зеленим». Знав, що воно не мине. Зараз такий час, що це загалом чекає на кожного», – переконаний військовослужбовець.
Коли говорить про бої, то найперше згадує гарячі точки – Вугледарський та Донецький напрямки. Не приховує, що в перші дні відчував страх. Впоратися з ним допоміг час, адже згодом навчився опановувати себе та звик до воєнних обставин.
«Перші обстріли, перші прильоти – страшно, піднімається адреналін. Були такі напружені дні, де здавалося, що скоріше б цей день закінчився. А деколи, коли було спокійніше, усе добре», – пригадав Сергій.
Зауважив: на війні дуже важливі не лише військові навички, але й побратими. З ними йому пощастило.
«Якщо немає колективу – це біда. Ти повинен знати, на кого опираєшся, хто біля тебе, хто тобі допоможе, стане поряд», – з гордістю та усмішкою каже про побратимів Сергій.
Окремо розповідає, як піднімають настрій військовим чотирилапі. Усіх котиків та песиків, які прибивалися до них, називали бойовими. А загалом, зазначив військовий, без мирних справ на війні ніяк. Під час ротації військові займали себе різними справами, аби відволіктися: і на риболовлю ходили, і борщі із супами готували.
День, коли отримав поранення, каже лучанин, не забуде ніколи. Тоді окупанти вдарили по позиції керованими авіаційними бомбами.
«Почули, що летить. Свист у неї такий цікавий. А далі – вибух, і полетіли на нас плити. Забило дихання пилом», – ділиться прикордонник.
Під завалами поранений Сергій пробув 17 годин. Побратими увесь цей час намагалися витягнути його, однак ворог невпинно й нещадно обстрілював територію. Сергія, на щастя, таки витягнули та надали медичну допомогу. Чоловік каже: у той момент він думав про одне – як дотримати обіцянку дружині.
«У нас із нею була домовленість, що зі мною звʼязку може не бути 5 днів – це норма. А тоді якраз шостий день починався. Я попросив лікаря, який першим мене оглядав, щоб набрав дружину. Сказав їй, що я живий», – зазначив захисник.
Під час обстрілу Сергія поранило в ноги та руку. Перший час пересувався на візку, а зараз ходить із милицею. Хвалить якісну реабілітацію в луцьких медиків, яку нині проходить. Фізичні вправи й увага лікарів поставили його на ноги. Отримує і психологічну допомогу.
«Трапилася фахівчиня, яка мені, скажімо, поставила мозок на місце. Бо було, що прокидався від того, що далі воюєш, знову завал і ситуація повторювалася», – пригадав Сергій.
Як зауважив, на сьогодні його головна задача – відновитися після поранень. Чи повернеться на війну, ще не знає, оскільки не хоче будувати далеких планів.
Після пройденого шляху його цінності змінилися: сьогодні став дуже дорожити сім’єю, стосунками з друзями. Найбільше ж вболіває, щоб українські діти не мусили йти на передову.
«Мені не дуже хочеться їм ось це все передавати. Можливо, Бог дав шанс закінчити все нам. Не хотілося, щоб це йшло нашим наступним поколінням», – підсумував військовий.
Лучанин знає, що таке «гарячий напрямок», і як важкопораненим лежати під завалами 17 годин, - повідомляє ІА Волинські новини, посилаючись на сюжет «12 Каналу».
Військовий ділиться своєю непростою історією під час реабілітації. До початку повномасштабної війни Сергій працював начальником – керував відділом збуту в одній із місцевих фірм. У 2022-му пішов добровольцем у тероборону, а за рік – доєднався до одного із прикордонних загонів. За нього переживали всі: мама, дружина й сини, один із яких зараз служить.
«Старший син – військовий. Він віднісся до мого рішення стримано. Дружина дуже переживала за мене. Мама, напевно, переживала ще більше, але менше показувала це», – ділиться прикордонник Сергій.
До потрапляння на передову військовий пройшов навчання у Великобританії. Найбільше сподобалося, як іноземці викладають медицину: завдяки гриму та штучній крові їх занурювали у воєнну реальність.
До того, що буде воювати, лучанин готувався. «Я, скажімо так, не був «зеленим». Знав, що воно не мине. Зараз такий час, що це загалом чекає на кожного», – переконаний військовослужбовець.
Коли говорить про бої, то найперше згадує гарячі точки – Вугледарський та Донецький напрямки. Не приховує, що в перші дні відчував страх. Впоратися з ним допоміг час, адже згодом навчився опановувати себе та звик до воєнних обставин.
«Перші обстріли, перші прильоти – страшно, піднімається адреналін. Були такі напружені дні, де здавалося, що скоріше б цей день закінчився. А деколи, коли було спокійніше, усе добре», – пригадав Сергій.
Зауважив: на війні дуже важливі не лише військові навички, але й побратими. З ними йому пощастило.
«Якщо немає колективу – це біда. Ти повинен знати, на кого опираєшся, хто біля тебе, хто тобі допоможе, стане поряд», – з гордістю та усмішкою каже про побратимів Сергій.
Окремо розповідає, як піднімають настрій військовим чотирилапі. Усіх котиків та песиків, які прибивалися до них, називали бойовими. А загалом, зазначив військовий, без мирних справ на війні ніяк. Під час ротації військові займали себе різними справами, аби відволіктися: і на риболовлю ходили, і борщі із супами готували.
День, коли отримав поранення, каже лучанин, не забуде ніколи. Тоді окупанти вдарили по позиції керованими авіаційними бомбами.
«Почули, що летить. Свист у неї такий цікавий. А далі – вибух, і полетіли на нас плити. Забило дихання пилом», – ділиться прикордонник.
Під завалами поранений Сергій пробув 17 годин. Побратими увесь цей час намагалися витягнути його, однак ворог невпинно й нещадно обстрілював територію. Сергія, на щастя, таки витягнули та надали медичну допомогу. Чоловік каже: у той момент він думав про одне – як дотримати обіцянку дружині.
«У нас із нею була домовленість, що зі мною звʼязку може не бути 5 днів – це норма. А тоді якраз шостий день починався. Я попросив лікаря, який першим мене оглядав, щоб набрав дружину. Сказав їй, що я живий», – зазначив захисник.
Під час обстрілу Сергія поранило в ноги та руку. Перший час пересувався на візку, а зараз ходить із милицею. Хвалить якісну реабілітацію в луцьких медиків, яку нині проходить. Фізичні вправи й увага лікарів поставили його на ноги. Отримує і психологічну допомогу.
«Трапилася фахівчиня, яка мені, скажімо, поставила мозок на місце. Бо було, що прокидався від того, що далі воюєш, знову завал і ситуація повторювалася», – пригадав Сергій.
Як зауважив, на сьогодні його головна задача – відновитися після поранень. Чи повернеться на війну, ще не знає, оскільки не хоче будувати далеких планів.
Після пройденого шляху його цінності змінилися: сьогодні став дуже дорожити сім’єю, стосунками з друзями. Найбільше ж вболіває, щоб українські діти не мусили йти на передову.
«Мені не дуже хочеться їм ось це все передавати. Можливо, Бог дав шанс закінчити все нам. Не хотілося, щоб це йшло нашим наступним поколінням», – підсумував військовий.