«Викидають і палять те, що треба берегти»: лучанка колекціонує старовинні вишивки

Ольга Янчук — дослідниця та колекціонерка української вишивки. На початку повномасштабної війни почала збирати фрагменти автентичного рукоділля. Їх власників, які готові продати, обміняти чи подарувати — знаходить у тематичних групах, в соцмережі. Зараз у її колекції орієнтовно 30 виробів, здебільшого фрагменти вишитого одягу.

Ольга Янчук понад 17 років займається вишивкою та рукоділлям. Каже, що цьому ремеслу продовжує вчитися і зараз, передає Суспільне.

Зі слів Ольги, перед початком повномасштабної війни вона мала домовленість із Волинським краєзнавчим музеєм, що займатиметься оцифруванням колекції вишитого одягу, який є у фонді музею.

"Перед самим вторгненням мене запросили у сховище. Для мене це було щось неймовірне, я ніколи не бачила стільки краси. Але з початком війни ці вишиванки стали недоступні. А мені так хотілося взяти стару вишиванку і її оцифрувати", — розповіла Ольга Янчук.
Відтак, навесні 2022 року Ольга купила першу старовинну вишиванку. Каже, що було і таке, що люди самі її знаходили та пропонували передати фрагменти рукоділля.

Як розповіла колекціонерка, досліджуючи тему — виявила, що є люди, які знайшовши на горищі вишитий спадок, викидають його або спалюють.

"Складно повірити, що це відбувається у 2024 році. Просто ріжуть, викидають і палять — знищують те, що нам треба зберегти", — каже Ольга.

В її колекції є вишивки, яким орієнтовно 80-100 років. Фрагменти сорочок та спідниць надсилають у різному стані.

Каже, що особливо занедбані екземпляри — ті, які довгий час лежали у закинутих будинках чи на горищах, без провітрювання та сонячного світла.

"Вони можуть бути подерті, в плямах не зрозумілого походження. Я навіть стараюся їх не покращувати, тому що я розумію, що вона такою і є. І як би я її не прала, чи не виводила плями, вона не буде іншою, це її вік", — говорить власниця колекції.

Фрагменти вишивок, розповідає колекціонерка, вона не використовує, а зберігає як культурний спадок. Їх фотографує, оцифровує і вони стають взірцем для створення нових виробів.

Старовинні вишивки вручну наносить на: рушники, серветки, наволочки чи скатертини.

"Я від цих зразків надихаюся. Коли ти береш отакий шматочок в руки, то завжди приходить якась ідея. З першої вишиванки, яку я отримала у 22 році, я зробила серію вишитих блокнотів", — розповіла дослідниця вишивки.

Як розповіла завідувачка відділу етнографії Волинського краєзнавчого музею Людмила Мірошниченко-Гусак, у їхньому закладі теж приймають на зберігання фрагменти рукоділля.

З її слів, не важливо у якому вони стані. Головне, щоб їхній власник володів інформацією про те, хто її виготовив, де вона побутувала.

"Якщо в когось є непотрібні речі, навіть не випрані чи мають якісь плями, ми їх можемо прийняти на зберігання. Або можемо надати інформацію, як правильно зберігати цю річ ", — каже Людмила Мірошниченко-Гусак.

Каже, що у фондах музею нині налічується понад 400 жіночих вишитих сорочок і більш як 100 чоловічих.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!