«З нами в ЗСУ збиралася моя дружина, але її відмовили», – воїн з Волині «Білий»

Санітарний інструктор з 241-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ Білий – уродженець Волині.

З перших днів повномасштабки він разом з кумом стали на захист держави від російських загарбників. Про свій бойовий шлях волинянин розповів для служби зв’язків з громадськістю 241 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.

З перших днів повномасштабної війни «Білий» - у лавах Сили територіальної оборони ЗСУ та за два роки війни пройшов оборону Києва, Херсонську операцію, Бахмут та інші не менш гарячі напрямки.

Чоловік розповідає, що відчуття війни було і він постійно питав у у приятеля, який був у ЗСУ з 2016 року (на жаль, він отримав Героя України посмертно, - прим. авт.) чи вона буде.

"Він набрав мене 24 лютого о четвертій ранку та сказав: "Почалося." На наступний день я із кумом вже були у лавах ЗСУ. З нами збиралася і моя дружина, але ми її відмовили", - пригадує воїн.

Війну Білий почав стрільцем та у цій якості, можна сказати, здобув другий день народження.

"27 лютого – я вважаю що почався новий відлік, все, що я прожив після цієї дати - то подарунок долі. Ми були на одному напрямку оборони Києва, коли нам повідомили, що у наш бік рухається ворожа колона, де близько 30 одиниць бронетехніки. Ми зайняли позиції, я лежу і тут на мене вилітає БТР. А в мене в руках автомат і все, нічого більше. Він проїздить прямо повз мене, я бачу впритул його колесо і тут чийсь крик – не стріляти, наші! То хлопці з ЗСУ підскочили. І так одразу на душі радісно стало. А колону ту, ворожу, розвалили на підступах", - розповідає Білий.

Потім була Херсонська операція, в якій Білий ще був стрільцем. Перед виходом з Херсонщини, де він із побратимами був п’ять місяців, йому запропонували стати санітарним інструктором.

"В мене є освіта, яка споріднена з медичною – логопед-дефектолог. Я працював за спеціальністю давно, але базові речі я розумію. Раніше при отриманні такої освіти паралельно давали облікову спеціальність військової медсестри чи медбрата, але коли закінчував я, такого вже не було. Тож я подумав – а чого б ні? Навіть, як що я врятую одне людське життя - це буде на одне життя більше ніж нічого", - зазначає волинянин.

Тож свої наступні бойові – у Бахмуті, він їхав вже медиком.

Білий пригадує: "В Бахмуті було жорстко. По нашому стабпункту постійно прилітало. Іноді поряд прилітало таке, що про себе думав – слава тобі Боже, що вони косорукі та не попали. Від одного тільки прильоту у двір лишилася воронка понад два метри вглибину. Часто під обстрілами доводилося носити поранених. Одного разу привезли хлопця, в нього ноги посічені. А в ньому ваги - далеко за сотню кілограм. І я розумію що ми його не понесемо. А тут ще і обстріл. І я йому кажу – братику, ти мусиш бігти, причому так, як ніколи до цього не бігав. І він побіг. Спираючись на мене – побіг. Коли добігли, сказав що сам не вірив в те, що зможе".

Але найбільше медику запам’яталося не це. В перший день чергування прийшов майор, в літах дядько, контужений, скаржився що рука болить. Виявили в нього величезний, розміром з фалангу великого пальця, уламок у лікті та такий самий в плечі. Сказали йому, що потрібна евакуація. Він відмовився, сказав витягати уламки тут, бо в нього на позиції 20 хлопців молодих, необстріляних. Так він і пішов. Більше його не бачили.

Коли постійно бачиш кров, легко втратити мотивацію, але у Білого вона є, навіть через два роки війни.

"Коли ми прийшли в ЗСУ, нам сказали – потрібно стримати ворога, поки прийдуть навчене військо. І ми тримали. А зараз розумію, що тим навченим військом стали вже і ми. Є досвід, розуміння. Отже, наша задача - утримати ворога. А ще, в мене дядько загинув, та і побратимів багато. Тож моя мотивація бути тут у тім, що я дуже хочу, щоб ці втрачені життя не були даремними. Не ті книжки ми читали й дитинстві, щоб лишитися осторонь", - резюмує воїн з Волині.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!