Усім селом будують хату бійцю, який залишився без ніг

У селі Виноградне Заліщицької громади Тернопільщини згадали добру давню українську традицію – зводити новий дім толокою. Люди не залишили у біді односельця, який отримав тяжкі поранення на фронті і втратив ноги. Поки він у лікарні, хочуть добудувати хату, яку почав зводити ще покійний батько бійця Степана Коцюба.

Від одного вибуху став інвалідом

Із невеликого села на трохи більше як 300 душ у лавах ЗСУ служать 24 чоловіки. Тільки двоє із них пішли по мобілізації, решта – добровольці. Про це розповіла журналістам староста Зозулинецького старостинського округу Надія Мандзюк. Один пропав безвісти. Є поранені, чи не найважче – 34-річний Степан Коцюб, передає Вісник .

– До лав ЗСУ Степана призвали 7 березня минулого року, – розповіла староста. – Місяць навчання – і фронт. Був стрільцем-санітаром, вивозив з поля бою поранених і загиблих. На початку січня цього року від прямого попадання в бліндаж отримав важке поранення. Розірвало деякі внутрішні органи, осколки посікли голову, спину, отримав перелом руки, але найгірше – втратив обидві кінцівки вище колін. До того ж руку недобре склали, робили кілька операцій.

Степан встиг побувати у госпіталях Дніпра, Вінниці, зараз лікується у Львові. Їздили до нього мама, односельці. Надія Мандзюк каже, що молодого чоловіка не оминула депресія – перестав відповідати на телефонні дзвінки, ні з ким не спілкувався і відмовився від їжі. Це було днів чотири, та у рідному селі так спереживалися, що до Степана зі словами підтримки послали цілу делегацію. Поїхала і волонтерка Марія Войцеховська. Вона привезла інвалідний візок з електронним управлінням на пульті. Тиждень біля сина пробула мама – і Степан став оживати. Побачив, що людям не байдуже до нього.

Повернеться до хати, яку почав зводити батько
Поки Степан Коцюб лікується та реабілітується, його друзі і на фронті, і в тилу озвучили сміливу ідею – добудувати будинок, який почав ще Степанів тато. Бо старенька хатина, де молодий чоловік жив з мамою, у його теперішньому становищі зовсім не годиться.

– Цегляний будинок на околиці села почав зводити ще на початку 90-х років батько хлопця. Поставив коробку і накрив шифером, – розповіла журналістам староста Надія Мандзюк. – У 2009-му батько помер, так і не закінчивши будову. Мати на свою мізерну зарплату в клубі не могла потягнути будівництво. Тож недобудована оселя стояла досі пусткою…

Одного допису в групі села у Вайбері вистачило, щоб зібрати гарну толоку. В перший день прийшли на будову майже 70 людей. Напевне, чи не всі, хто був у селі. І робота закипіла. Пришвидшити підключення обіцяють електрики та газовики. Грішми також скидаються громадою – вчителі, міська рада, сусіди і друзі, які працюють за кордоном. І все заради того, аби Степан, коли повернеться у село, зміг жити у новій хаті. Обладнаній, до речі, пандусами. Коли журналісти запитали у мами бійця Василини Коцюб, чи знає її син про те, що роблять люди, жінка відповіла, що Степан усім задоволений, надзвичайно радий. Хлопці йому постійно телефонують, включають відео, як працюють, печуть бараболю. Тож він веселий і не дочекається, коли приїде до свого нового дому.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!