У Луцьку на віче зібралися депортовані із Польщі холмщаки: що вимагають

У Луцьку члени волинського товариства "Холмщина" провели віче. Вони наполягають на визнанні їх депортованими громадянами України на законодавчому рівні.

Про це пише Суспільне.

Як розповів історик Тарас Літковець, у 1944-1951 роках 750 тисяч людей були примусово переселені з території Польської Народної Республіки.

9 вересня цього року — 80-ті роковини підписання договору між Радянським Союзом і комуністичною владою Польщі про примусове виселення українців, говорить історик. З його слів, законопроєкт про визнання цих людей депортованими понад п'ять років лежить у Верховній раді.

Ольга Пасічник розповідає, що її трирічну разом з родиною виселили із села Сагринь, нині Люблінського воєводства. Каже, що серед поляків, які приїхали розстріляти їх, був її хрещений батько. Тому і вижили.

"Я сиділа в мами на плечах, я зійшла з маминих плечей і кажу їм на польській: ми нічого не винні, не стріляйте в нас. І почали стріляти в воду кулями, і такі бульбашки від куль. І по сьогоднішній день, як дощ іде і бульбашки — я моментально згадую той момент", — розповідає жінка.

Родину виселили до на Миколаївщину, але мама наполягла переселитися на Волинь.

"А мама все плакала: Степане, їдемо на Волинь, там солов’ї співають, там є роса. А я не знала, що таке солов’ї співають і роса. І ми приїхали на Волинь, село Діброва Ківерцівського району", — пригадує Ольга Пасічник.

Забрали з собою лише те, що могли взяти в руки та плуга, щоб обробляти город, пригадує про депортацію 84-річний Микола Принда, якому тоді було п'ять років.

"Повезли на Дніпропетровськ в П’ятихатки. Поселили нас там в такі старі хати, бо там все вимерло, там голодомор був. І от наші цих всіх українців туди на підняття. Ну ми ж побули трошки, пару місяців, і втекли сюди на Волинь", — говорить пенсіонер.

Галина Малиновська розповідає: добре пам’ятає Сагринську трагедію. Батько був в складі самооборони, яка захищала село.

"Мене тато як ніс, то закривав мені очі, щоб я не бачила. Бо людей лежало стільки, що треба було переступати через них. Це робила "Армія крайова" і "Батальйони хлопскі". Вони мали таке завдання і говорили так: Польща для поляків. За що нас вбивали? За те, що ми були українці", — говорить жінка.

Після депортації до України дороги назад до Польщі вже не було.

"Тато після того всього, як його маму фактично четвертували, різали по живій хреста і казали: "to ciebie za tego synka" — "то тобі за того сина". За те, що він був в самообороні. То тато, вже тут в Галичині будучи, пішов в УПА", — пригадує Галина Малиновська.

Під час віча присутні зачитали список знищених сіл, де жили етнічні українці. Звернулися до Верховної Ради України з проханням підтримати в другому читанні законопроєкт 2038 про депортацію українців з Польщі.

Що відомо про переселення українців з території Польщі

У другу неділю вересня вшановують пам’ять українців, яких у 1944–1951 роках примусово депортували з рідних домівок на теренах польсько-українського прикордоння. Коли наприкінці Другої світової війни встановлювався польсько-радянський кордон, комуністичні режими в Україні та Польщі підписали 1944 року угоду про "взаємний обмін населенням". Результатом цієї угоди стало переселення близько 750 тисяч українців із Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини.

Переселення – яке мало бути добровільним, а перетворилося на примусову депортацію – обернулося для людей репресіями, втратою домівок і майна, а для декого – і життя, обмеженням прав.



Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!