У перший день Великої війни лучанин змінив білий халат на піксель
У Луцьку багатодітний лікар Ярослав Рудик із першого дня Великої війни добровільно змінив білий халат на піксель.
Ярослав Рудик у минулому ревматолог у лікарні, нині бізнесмен і водночас військовослужбовець - капітан медичної служби, командир медичної роти 100-ї окремої механізованої бригади, - пише ВСН із посиланням на сюжет 12 каналу.
Ярослав - з династії лікарів, його батько, він, брати, сестри, кожен з них має іменний білий халат. Свій Ярослав Рудик колись лишив у Луцькій міській лікарні, де працював ревматологом та дільничним лікарем. 20 років тому зайнявсяфармацевтичним бізнесом, яким керує зараз.
Бізнес чоловік поєднує зі службою, у перший день повномасштабної війни він подався у добровольці.
«До товаришів передзвонив, шукали, куди можна піти, де можна долучитися своїм досвідом і своїм бажанням і так сталося що доля привелавідразу в 53-й батальйон 100-ї окремої бригади ТРО», - розповів чоловік.
Спершу завдання на українсько-білоруському кордоні, там Ярослав Рудик зі старшим сином, який теж лікар, навчали бійців тактичній медицині. Коли бригаду відправили на передові позиції, Рудик молодший хотів податися за батьком.
«Зрозумів, що я не дуже його хочу офіційно записувати до лав територіальної бригади, то він поїхав на співбесіду до 47-ї до Маркуса, так менінічого не сказавши. Ну але по дорозі поки він їхав, там вже всі вакансії набралися і зрештою ми з ним домовилися, що поки це не його війна, війна моя... А ти давай закінчуй і роби свою справу. Я сподіваюсь, що так і воно завершиться», - каже Ярослав.
Ярослав Рудик тим часом працював під Бахмутом, там він був 101 день. Зараз працює теж на Донеччині, щоправда далі від лінії фронту. Має команду медиків, оснащену усім необхідним обладнанням лікарню і десятки ліжкомісць для лікування побратимів та посестер.
«Це та сама цивільна лікарня можна так сказати, тільки наші співробітники не носять білі халати, носять піксель, а пацієнтами є не цивільні люди, а військовослужбовці 100-ї окремої механізованої бригади», - каже Ярослав.
У цю лікарню не везуть важкопоранених бійців, її лікарі не вивозять з полю бою травмованих. За словами Ярослава Рудика, тут працюють із захворюваннями, які є і в цивільних хворих.
«Такими як, наприклад, підвищений тиск, проблеми дегенеративно-дистрофічні, тобто остеохондрози, так спини вилітають, грубо кажучи, суглоби, виразки вся патологія, з якою добровольці прийшли. На початку, скажімо, не дуже перевіряли, але багаж захворювань є», - розповів військовослужбовець.
Кардіограми, звукова діагностика - лікарі медичної роти 100-ї бригади роблять ті ж обстеження, що й у цивільних поліклініках чи лікарнях. Нині в свою команду шукають помічників - людей з медичною освітою.
«Закликаємо лікарів будь-якої спеціальності, медсестер, фельдшерів, приєднуйтеся до нас, до земляків ваших, ми хочемо вас бачити в нашій команді», - закликає Ярослав.
Військова форма і Донецький край, за словами Ярослава, Рудика не так страшно, як може видаватись потенційним новобранцям.
«Це є робота більш в тилу так на Донеччині, але подалі від ліній розмежування подалі від бойових дій. Ризик, звичайно, на війні завжди є, але ми стараємося його мінімалізувати», - зазначив Ярослав.
Серед переваг служби у медичній роті сотої бригади сучасне медичне обладнання, дружній колектив медиків із Волинським корінням і достойна заробітна плата.
«Оскільки ми там перебуваємо близько до вістря подій, то бойові виплачуються регулярно. Ну і в максимальному об'ємі, який на сьогодні є», - каже командир медичної роти.
Ярослав Рудик у минулому ревматолог у лікарні, нині бізнесмен і водночас військовослужбовець - капітан медичної служби, командир медичної роти 100-ї окремої механізованої бригади, - пише ВСН із посиланням на сюжет 12 каналу.
Ярослав - з династії лікарів, його батько, він, брати, сестри, кожен з них має іменний білий халат. Свій Ярослав Рудик колись лишив у Луцькій міській лікарні, де працював ревматологом та дільничним лікарем. 20 років тому зайнявсяфармацевтичним бізнесом, яким керує зараз.
Бізнес чоловік поєднує зі службою, у перший день повномасштабної війни він подався у добровольці.
«До товаришів передзвонив, шукали, куди можна піти, де можна долучитися своїм досвідом і своїм бажанням і так сталося що доля привелавідразу в 53-й батальйон 100-ї окремої бригади ТРО», - розповів чоловік.
Спершу завдання на українсько-білоруському кордоні, там Ярослав Рудик зі старшим сином, який теж лікар, навчали бійців тактичній медицині. Коли бригаду відправили на передові позиції, Рудик молодший хотів податися за батьком.
«Зрозумів, що я не дуже його хочу офіційно записувати до лав територіальної бригади, то він поїхав на співбесіду до 47-ї до Маркуса, так менінічого не сказавши. Ну але по дорозі поки він їхав, там вже всі вакансії набралися і зрештою ми з ним домовилися, що поки це не його війна, війна моя... А ти давай закінчуй і роби свою справу. Я сподіваюсь, що так і воно завершиться», - каже Ярослав.
Ярослав Рудик тим часом працював під Бахмутом, там він був 101 день. Зараз працює теж на Донеччині, щоправда далі від лінії фронту. Має команду медиків, оснащену усім необхідним обладнанням лікарню і десятки ліжкомісць для лікування побратимів та посестер.
«Це та сама цивільна лікарня можна так сказати, тільки наші співробітники не носять білі халати, носять піксель, а пацієнтами є не цивільні люди, а військовослужбовці 100-ї окремої механізованої бригади», - каже Ярослав.
У цю лікарню не везуть важкопоранених бійців, її лікарі не вивозять з полю бою травмованих. За словами Ярослава Рудика, тут працюють із захворюваннями, які є і в цивільних хворих.
«Такими як, наприклад, підвищений тиск, проблеми дегенеративно-дистрофічні, тобто остеохондрози, так спини вилітають, грубо кажучи, суглоби, виразки вся патологія, з якою добровольці прийшли. На початку, скажімо, не дуже перевіряли, але багаж захворювань є», - розповів військовослужбовець.
Кардіограми, звукова діагностика - лікарі медичної роти 100-ї бригади роблять ті ж обстеження, що й у цивільних поліклініках чи лікарнях. Нині в свою команду шукають помічників - людей з медичною освітою.
«Закликаємо лікарів будь-якої спеціальності, медсестер, фельдшерів, приєднуйтеся до нас, до земляків ваших, ми хочемо вас бачити в нашій команді», - закликає Ярослав.
Військова форма і Донецький край, за словами Ярослава, Рудика не так страшно, як може видаватись потенційним новобранцям.
«Це є робота більш в тилу так на Донеччині, але подалі від ліній розмежування подалі від бойових дій. Ризик, звичайно, на війні завжди є, але ми стараємося його мінімалізувати», - зазначив Ярослав.
Серед переваг служби у медичній роті сотої бригади сучасне медичне обладнання, дружній колектив медиків із Волинським корінням і достойна заробітна плата.
«Оскільки ми там перебуваємо близько до вістря подій, то бойові виплачуються регулярно. Ну і в максимальному об'ємі, який на сьогодні є», - каже командир медичної роти.