«Поранення в шию – одне з найважчих, з якими мали справу»,– військовий лікар з Волині Тарас Мороз

Тарас Мороз - невролог Волинської обласної клінічної лікарні, засновник медичної служби у військовому підрозділі.

Його історію розповів волинський журналіст Андрій Гнатюк.

Він мав чудову роботу. Після закінчення Тернопільського медичного університету працював у відділенні неврології Волинської обласної клінічної лікарні. Але після повномасштабного вторгнення росії Тарас Мороз із однодумцями також задумались, як можуть протистояти ворогові. На Волині почали формувати новий військовий підрозділ, який спочатку долучився до охорони північних кордонів, а влітку 2022 року вирушив на вогневі позиції. Тарас із головою поринув у воєнну справу, адже був у частині єдиним лікарем. На нього покладали створення медичної служби, збір і сортування медикаментів та необхідного медичного обладнання. До того ж, Тарас володів навиками тактичної медицини. А ворожа загроза наростала.

ДАЛІ - ПРЯМА МОВА

У неврології я з 2020 року, а змусила мене з неврології піти до війська війна. По закінченню перших двох днів глобальної паніки, коли ніхто не знав, що робити, вже фактично з 27-го числа ми з групою, на той момент ще просто небайдужих громадян, почали збиратися і волонтерити. Дуже багато находило гуманітарної допомоги зз-а кордону. Ми сортували медикаменти, відправляли їх у військові частини, на фронт, у військові госпіталі, в цивільні госпіталі, які були дуже завантажені пацієнтами і пораненими.

Це волонтерство тривало безперервно десь до кінця весни, але, крім цього, ще були курси з до медичної допомоги, з тактичної медицини. Зранку я приходив на роботу в неврологію, в обід ішов займатися волонтерством. Ввечері я читав курси з домедичної допомоги і тактичної медицини.

Розумів, що в підрозділі, який ще на той момент тільки створювався, я фактично один був лікар. На мені лежало дуже багато обов'язків: це організація медичної служби, збір медикаментів, формування аптечок і навчання тактичної медицини. Відділення також не кидав напризволяще. Там були інші кваліфіковані лікарі, які прекрасно виконують свою роботу. Але я знав, що втрата мене не тут, як лікаря, буде менш значущою, ніж втрата, як медика, в підрозділі, де я був один.

Волонтерство та навчання людей взагалі (і цивільних, і військових тактичної медицини і домедичної допомоги) ще більше спонукало мене до рішучих дій. Коли вже наш підрозділ мобілізовувався офіційно в склад збройних сил України, нікого не було ще з освітою лікаря. І я відчував потребу приєднатися до нього, щоб не підставляти людей і щоб допомогти там, де я більше потрібний.

Далі просто мобілізовувались мої друзі і я також підпав під мобілізацію.

На той момент люди взагалі менше вагалися, тому що бачили - є дуже велика загроза. В наш підрозділ мобілізовувались різні люди: хто мав серйозну роботу, хто мав власний бізнес, ті, які працювали в it компаніях. Тому я був в числі таких людей, які просто розуміли, що стоїть величезна загроза і треба захищати Батьківщину.

Ми створювали медичну службу з просто нічого. Тобто в перші дні війни була велика проблема навіть знайти нещасний китайський турнікет. Хоча би для навчань, щоб показати людям, що таке взагалі існує. Все просто було розкуплено. Щось у мене залишилось з викладання курсів тактичної медицини 2016-2017 років, вдома щось познаходив. Створювалась медична служба на ініціативі та допомозі волонтерів. Ми почали поступово обростати і медикаментами, і обладнанням.

Коли вперше поїхали на фронт літом 22-го року, то в нас вже на той момент були і евакуаційна машина, і медикаменти. Підтримка і самоорганізація суспільства була просто шикарна. І я розумів, що знаходжуся в середовищі однодумців, і ці люди об'єднані спільною метою захисту Батьківщини.

Дивіться детальніше у сюжеті відео.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!