Про погану погоду, хорошу літературу і європрогрес. Смачного Луцька!

Усі говорять про євроінтеграцію Бути чи не бути? Хоча це все колись було... Мені як людині, що не раз помилялася в політичних поглядах, події останніх днів видаються надто складними і багатогранними. Та ще й в таку підступну погоду...

Таке враження, що організатори революції спеціально вибирають найгірші і найпаскуднішні дні для епохальних подій.

…У дусі часу і в ногу з європрогресом оповім, що в цей переломний час говорять двоє пересічних лучан.

Понеділок, 25 листопада 2013 року. Майже обідня пора. Холодно, мокрий сніг, вітер. Пахне змінами. Зустрічаю свого кумпля. Історика, добряка і енциклопедиста.

– Мерзнеш?

– Та якось так зимно!

– Зайдемо щось перекусимо? От, у цей миленький барчик.

Поряд тепленько дивився на нас пивний ресторан «Бравий Швейк».

Пройшли повз бронзового товстуна, який ніби на хвилину присів, щоб допити кухоль пива. Схожі пам’ятники є в Києві, у Львові. І всюди вони доречні. В усіх місцях цей бравий солдат, який так любив життя – Йозеф Швейк, - вдома і свій.

Свого часу відкриття пивного ресторану «Бравий Швейк» на вулиці Лесі Українки,56 у Луцьку стало непересічною подією. Заклад існує вже сьомий рік і став одним із пунктів туристичних маршрутів і місцем для фото .. « … з Луцька».

Дизайн, екстер’єр, інтер’єр, дерев’яні меблі, панелі, зелене драпування стін, малюнки під Йозефа Ладу (ілюстратора книги Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка» 1923 року), деякі інші дизайнерські рішення, – усе занурює у часи життєлюба і жартівника Швейка. Перша світова війна, старенька Австро-Угорщина, одна з її провінцій – Чеське королівство....

Цікаво, що концепцію луцького «Бравого Швейка» розробила відома консалтингова група «ОК». На мою думку, вийшло вдало і дуже стильно (лучанам відомі й інші роботи групи «ОК»: наприклад, клуб «Зефір»).

* * *

Ми дійсно змерзли. Аж трясе – бр-р-р! А тут тепло, здавалося, випромінювали і усмішка офіціантки Іри, і навіть стіни, і столики ресторану. (До речі, Іра, здається, працює тут від самого відкриття).

В залі нелюдно – зайняті всього три столики. За одним обідає поважна пара, за двома іншими кавують.

– Ну що? По каві? – питаю.

– А може перекусимо? Зараз обід. Може, в них є комплекси, бізнес-ланчі?

Нам подали меню. На перший погляд, ніби стилізоване під загальне дизайнерське рішення. Гарний друк, фото. Апетитно, добротно. Але все ж із загального стилю випадає: занадто реалістично. А тут проситься ілюстроване меню, такий собі смачний додаток до відомого роману, або меню в дусі епохи Гашека-Швейка.

Нас зацікавила економ-пропозиція бізнес-ланчу. Шістдесят гривень на людину.

Та й додаток – вкладка з тацею в білій рукавичці – інтригував. Що ж там смачненького?

4 види салатів, 3 види супів, на друге – 4 пропозиції, напої. Достатньо для вибору.

Робимо замовлення, розглядаємось (був тут десятки разів, але завжди цікаво), балакаємо.

- Знаєш, це неправильно, що ми зайшли в цей заклад.

- Чому?

- Це ж чеський ресторан. (З цього моменту друга понесло в історію, а мене – в історично-літературні асоціації) А чехи в ту епоху були нікудишніми євроінтеграторами. Вони, на відміну від галичан і буковинців (ті – справжні патріоти габсбургської імперії!), робили все, щоб її розвалити. Тому й воювали кепсько. «Пачками» здавалися в полон росіянам. Гашек, до речі, здався в полон на Волині: у селі Хорупань. Сьогодні це Млинівський район Рівненщини.

- Пусте! За ці роки вони помудрішали. Тепер чехи – ще ті демократи. Нещодавно нашого одного міністра прихистили. Достаток породжує доброту!

Нам принесли супчики (минуло не більше 8 хвилин).

- Ну що, смакує?

- Знаєш, мій так собі. Щось на зразок «готуємо для панів-офіцерів, а це проба для солдат». Поживно, але занадто сіро.

- Але тут таки тепліше, ніж на вулиці. А тим більше – на майдані.

- Тепліше, однозначно, - погоджувався я з колегою, сьорбаючи суп з куркою та локшиною з маленької супної тарілки великою ложкою.

- Треба шукати нових форм боротьби. Для чого повторюватись? Знову холод, знову намети. А можна цікавіше. Наприклад, забарикадуватися в університеті або в бібліотеці. Уявляєш, кругом книги, а ти – протестуєш!

- Ні, краще в кав’ярні. Всі великі революції робились в кав’ярні. Або в бульйонній. А всі невдалі – в наметах.

- Та ідей мільйон! Можна і в університеті, і в гуртожитку. Уявляєш, в один день всі студенти відмовляються виходити на пари.

- Або не йти з пар! Все! Баста! Цілодобові лекції як форма боротьби. Круто?

- А давай створимо «Товариство поміркованої євроінтеграції в межах закону». А ми - перші члени. А тут, у «Бравому Швейку» – наш штаб. Ура!

Подали друге (салати принесли ще раніше). Дискусія на хвильку вщухла.

- Все ж таки треба було взяти пиво. Це ж пивний ресторан.

- Ні, ліпше чогось тепленького.

- Що, мерзнеш досі?

- Ні! Мене реклама спокушає.

На столі, соромлячись свого постОКівського стилю (тобто стилю, в якому вправляються адміністрація закладу після закінчення співпраці з ресторанною консалтинговою групою ОК), стояла реклама гарячих напоїв. Особливо брутально на нас кричав «Іван-чай» за 19 гривень.

(Уявив Прагу 1968 року. Танки, викрики пражан: «Іван, іді домой»)

- А як тобі таке?

На сусідньому столику з яскравого глянцевого меню на нас дивився відомий кухар-самурай з пропозицією спробувати суші.

Мене аж пронизало відчаєм. Всі п’ятдесят вісім мільйонів підданих Франца Йосипа в цю хвилину згадали славний крейсер «Кайзерит Елізабет» (австрійський аналог російського крейсера «Варяг»), затоплений в боротьбі з клятими японцями в далекому 1914 році.

- Та пусте! Хто зараз пам’ятає рани минулого? Дивився серіал «Кухня»? Якби дивився, зрозумів би: це просто власник любить суші. Або власниця. Або їхні друзі. Така зараз мода. Стиль!

(Я, дивлячись на імперсько-королівські нагороди на стінах, згадував бідолашну цісарову Сісі (іменем імператриці і був названий згаданий вище крейсер). Перед очима – силуети японських агресорів, вигодуваних суші і ролами з незасохлим соєвим соусом на вузьких вустах).

На друге подали макрель, запечену з овочами. Смачно, вишукано. Досить поживно. Гарна викладка.

А от мій колега пожалкував про свій вибір «Свинини, тушкованої з цукіні». Кабачки гірчили і перебивали весь смак. Напевно, залежалися і дуже прив’яли так, що й термічна обробка не допомогла.

Салати не відзначалися особливим смаком. Але були свіжі. І були справді салатами: відчувався кожен складник, який водночас доповнював смакову палітру. Відзначу вигляд. Салат «Німецький» - гарна презентація.




У закладі дійсно достойне меню: розділ «Ранкове меню» - 11 пропозицій, фреші – 5 пропозицій; розділ «Рекомендовано до пива» - 15 пропозицій; «Салати» - 8 пропозицій; «Свинина» - 6 пропозицій; «Страви з телятини» - 2 пропозиції; розділ «Кролик» - 1 пропозиція; розділ «Фірмові страви з телятини» - 3 пропозиції; «Риба» - 4 пропозиції; «Курятина» - 7 пропозицій; «Фірмові страви з птиці» - 3 пропозиції; «Соуси» - 7 пропозицій; «Десерти» - 9 пропозицій. Всього цілих 12 розділів.

Асортимент меню цікавий: традиційно як для чеської та середньоєвропейської кухонь. Багато пропозицій м’яса та птиці. Традиційні і унікальні гарніри – картопляні і хлібні кнедлі.

Відомі десерти і смаколики – штрудель яблучний, вишневий, сирна запіканка.

Але є відверті ляпи, які не вписуються в загальну концепцію закладу: крильця «баффало». Це суто американська страва, відома ще з 1964 року.

11 пропозицій коктейлів. Стільки ж – кав і чаїв (все в порядку - кава по-віденськи є).

Щодо винної карти – неприємно здивований. Вина Грузії, Італії, «Чілі» (хоч хтось у Луцьку знає, як правильно пишеться назва цієї країни???), ігристі вина.

Але де вина Чехії, Австрії, Німеччини? Ці країни теж славляться виноробством. Де Угорщина з «Токаєм»? Повний випад з концепції. Полінувались…

Щодо міцних напоїв: великий вибір коньяків, бренді, ромів, джинів, лікерів, аперитивів, віскі, горілок. П’ять балів за фірмові настійки – боровинку, зубрівку, калганівку, журавлинівку, хріновуху.

Звичайно, в меню є вибір чеського, німецького, ірландського, французького пива: 8 позицій розливного і 4 пляшкового, 3 позиції безалкогольного. Як на мене, для пивного ресторану – пропозиція бідненька.

Хоча, з іншого боку, в чеських пивних продають лише одне пиво. Така традиція.

Та все ж оминути увагою місцеве пиво «Земан», назване на честь чеха-пивовара, якось не патріотично… Зрештою, це справа смаку.

Окремо згадаю хліб: тут його випікають самі. Така собі родзинка «родинної гостинності». Плюс до теплоти й затишку закладу.

Колега тим часом повертається з «water closet».

- Чисто?

- Так, для молодих офіцерів австрійської імперії королівської армії - піде.

Ото поїли, вклалися в 45 хвилин, зігрілись. Ну тоді далі пройдемось померзнемо, поговоримо про майбутнє. І на коня трошки – «Хріновухи»…

Заплатили 120 грн за бізнес-ланч, 15 грн за хріновуху.

Гостини у «Бравого Швейка» сподобалися. Але Швейка тут все менше і менше. Такі часи. Космополітизм не спить.

...«І ще такого ніколи не було, щоб якось не було» (Йозеф Швейк) Смачного Луцька!

Петро ВЕРЗУН

P.S.
В чеській мові є термін «швейковина» - пасивний супротив абсурду. Чи є такий вислів у нас?
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!