«На таких тримається небо»: спогади побратимів про загиблого Героя з Луцька Михайла Марчука

«Про таких як він мають знати всі, на них тримається небо» - так про Михайла Марчука говорить його побратим на псевдо «Шум». Прикордонники разом служили в лавах 1 загону, разом билися за Соледар. 9 січня 2023 року Михайло героїчно загинув.

Про це повідомляють у Донецькому прикордонному загоні.

Його могла оминути війна, адже на момент повномасштабного вторгнення чоловік знаходився в Нідерландах. Однак, з першими ракетними ударами по Україні Михайло пакував речі додому. Їхав, щоб захищати сім'ю, а врятував незнайомців, які, за короткий час, стали його другою родиною.

З прикордонниками Михайло познайомився під час строкової служби. За два роки чоловік здобув чимало цінного досвіду та повернувся до цивільного життя. Одружився, став татом двох чудових діток. Здобув диплом архітектора, міг звести будинок з нуля та створити в ньому затишок.

«Золоті руки» Михайла оцінили за кордоном. Тривалий час він працював у Нідерландах. Вдома чоловіком не могла натішитися дружина. Був надійним і жертовним. Мабуть, тому й не зміг просто забрати родину до себе і жити безтурботним життям на чужині.

- Він був прекрасний! Найкращий чоловік і тато. Діти його обожнювали, донечка була татовою принцескою, крутила ним, як хотіла. Я сміливо ставила його в приклад. Він був турботливим, не давав мені зайвий раз щось робити, говорив постійно: «Іди відпочинь, я сам». Всім допомагав. Якось у знайомих мама впала і поламала тазову кістку. Він помчав на допомогу, сам довіз з лікарні й на руках виніс її на 9 поверх, бо ліфт не працював. Я навіть не сумнівалася, що він в перших рядах піде воювати, - згадує дружина Ольга.

На початку повномасштабного вторгнення у військкоматі Михайлу відмовили, тоді він пішов до військової частини, де колись проходив строкову службу і приєднався до лав прикордонників. З побратимом «Шумом» Михайло познайомився на тренувальній базі. За 4 місяці навчання хлопці здружилися. За словами «Шума», Михайло все схоплював на льоту. Згодом сам став інструктором.

- Він був сержантом, вже досвідченим і професійним. Це відразу помітили. Михайло постійно проявляв ініціативу, проводив нам заняття, показував, як правильно рити окопи. Говорив: «Хлопці – ми їдемо на Схід, нам не можна дуркувати, потрібно вчитися». Його поважали та слухали всі. Це був справжній лідер, котрий міг скласти колектив докупи, - розповідає військовий.

В зону активних бойових дій прикордонники потрапили у грудні 2022 року. Там тримали оборону Соледару. Михайло Марчук постійно знаходився на позиціях. «Шум» згадує, як у мороз -19, побратима не можна було вигнати зі спостережного пункту, щоб випити чаю й зігрітися. Військові жили в підвалі під підйомником шахти. Над ними був барабан, який опускав шахту вниз, а зверху його тримала вежа. У певний період вона залишилася єдиною точкою звідки можна було вести спостереження і прослідковувати дії ворога, тоді Михайло зважився на шалений вчинок.

- На цю вежу не кожен мав сміливість вилізти. При постійних мінометних обстрілах треба було бути самогубцем, щоб туди лізти. «Михась» - такий у нього був позивний, подав цю ідею, і перший туди поліз. Зголосився ще один наш побратим Юра. Вони під обстрілами три години сиділи на горі, ризикуючи своїм життям, передавали нам дані і ще й гатили їх з РПГ, не будучи при цьому гранатометниками, - розповідає «Шум».

На даному напрямку події розвивалися дуже швидко, обстановка була динамічною і постійно змінювалася. Перед Новим роком лінія оборони, яку тримали «зелені кашкети» була за 2 кілометри від позицій окупантів, у перші дні січня вона скоротилася до кількасот метрів. Коли підрозділ взяли в півкільце, Михайло проявив себе, як справжній лідер.

- Михась завжди був першим. Він добре володів обстановкою, керівництво йому довіряло. Він брав участь у плануванні, а в самий відповідальний момент він і ще один наш загиблий побратим Денис Зубрійчук на псевдо «Грек», фактично взяли на себе організацію оборони. Вони вміло побудували лінію, завдяки цим хлопцям вдалося зберегти багато життів. Таких, як вони у нас було не багато. Та й загинули вони обидва, як герої. «Грек» рятуючи пораненого побратима отримав кулю в голову, а Михась в той день врятував трьох, - каже «Шум».

8 січня до прикордонників відправили підмогу з підрозділів ЗСУ. Однак прорватися до останнього форпосту оборони в Соледарі їм не вдалося. Вночі вагнерівці вивезли на дорогу «Утьос» (радянський великокаліберний кулемет) і по всій техніці, яка йшла на прорив, відкривали шквальний вогонь. Михайло у своєму останньому бою прикривав відхід побратимів.

- Гадаю, вагнера спеціально залишили нам цей шлях, щоб просто розстрілювати. Міни падали конкретно на дорогу, відповідно були уже пристріляні. Михась до останнього нас підбадьорював, казав: «Будемо жити, хлопці». Я не бачив моменту його загибелі. Сам був поранений і лежав між тілами побратимів. Уже в госпіталі мені розповіли, як це сталося. Він допомагав перебігти до укриття трьом хлопцям, які були в паніці. Коли повернувся за третім, в його БК влучили і воно почало детонувати, - каже «Шум».

"В бою Михайло Марчук показав себе, як лідер, вчитель, наставник, герой. У спогадах побратимів він назавжди залишиться військовим з великої літери. Тепер наш «Михась» дійсно тримає небо! Вічна йому честь та хвала!" - наголошують у прикордонному загоні.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!