Наркологу-переселенцю з Харківщини допомогла втекти з росії… пляшка горілки

У Волинському обласному медичному центрі терапії залежностей з літа минулого року працює лікар-нарколог В’ячеслав Москаленко, якому вдалося втекти з території росії.

До повномасштабного вторгнення В’ячеслав Москаленко жив та працював у Харкові. Окрім роботи наркологом у медичних центрах Харкова, він ще був фтизіатром у Харківській обласній туберкульозній лікарні.

«23 лютого приїхав на зміну до туберкульозної лікарні, яка розташовувалась у селі Липці, що менш як за десять кілометрів від кордону з росією. Спочатку через територію села летіли снаряди: наліво – на Чугуїв, праворуч – на військову частину, а вже о 7:30 ранку 24 лютого село Липці було окуповане і я з пацієнтами теж… Вирубили зв’язок, електрику, стало холодно, але я ж пацієнтів не кину, лишився з ними», - пригадує лікар.

У лікарні тоді на стаціонарі лежало 14 хворих, з якими В’ячеслав Москаленко пробув до 8 травня.


«Пацієнти були з різних областей, в більшості вони хворі, лежачі безхатченки. Потім прийшли кацапи і кажуть: «Так, дєд, сабірайся, сдєсь будєт вєсєла. Прієдєт автобус, паєдіш», я подумав, а що лишатися, вже наслухався за ті місяці і пострілів, і вибухів, а як сказали, що буде ще гірше, то зібрався, хоча і збирати не було чого: станок для бриття і зубна щітка. І нас автобусом повезли на росію: спочатку в бєлгород у фільтраційний табір, де ми «відсвяткували» так би мовити День перемоги, а потім в місто іваново», - розповідає В’ячеслав Васильович.

Лікар каже, що найімовірніше його разом з іншими, «евакуйованими» з території України, людьми планували ще кудись везти, але дякуючи його дочці, яка через інтернет відшукала на території росії «волонтерів», В’ячеславу Москаленку вдалося виїхати з рф.

«Моя дочка живе у Луцьку, тут навчалася, вийшла заміж. Вона через інтернет підняла волонтерів, які, до речі, були росіянами. В іваново я жив в пансіонаті для ветеранів війни і праці. А привезли мене туди разом з іншими українцями чотирма автобусами. Ми якось з одним чоловіком раз вийшли на вулицю, ніби покурити, другий раз, зрозуміли, що вахтери з міліціонером не заперечують тому, що ми виходимо за територію. Ми пішли купили їм ще випить, вони цьому дуже зраділи, а тим часом ми вийшли і вже не повернулися. Отак алкоголь, можна сказати, нам допоміг...
Поїхали на вокзал, волонтери забронювали мені місце в поїзді, я їхав з іваново в санкт-петербург, де мене теж зустріла дівчина-волонтерка.
Пам’ятаю, каже мені: «Я буду в зєльонай юбкє». Зі мною в поїзді їхав ще хлопець з Маріуполя. Оце вона нас двох забрала і відвезла в іван-город, що за петербургом, а там ми вже пішки перейшли кодон з Естонією. Далі була Литва, Польща і Луцьк. Ця подорож зайняла в мене два з половиною дні», - розповів лікар.

Каже, що при перетині кордону мав при собі лише український паспорт, але естонські прикордонники, дізнавшись, що він – українець, одразу пропустили.

– Вам було страшно?, – цікавимось в В’ячеслава Васильовича.
– Та я вже старий, щоб боятися. Мені 61 рік… У мене якийсь стан такий був тоді, апатичний. Як буде, так буде, думав я. Дуже вдячний дітям та сватам за допомогу, це не опишеш словами, як я їм вдячний, що допомогли виїхати і адаптуватися тут.

– А яка доля тих пацієнтів, які лишилися з лікарні в Липцях?
– Один мені дзвонить періодично, він десь в Харкові. Росіяни, як я зрозумів, їх не чіпали і хто хотів і міг, то поїхав з тієї лікарні. Вони їм були не цікаві, хворі люди.


– В період війни особливо багато людей стресує, панікує і вдається до різних методів зняття стресу, в тому числі зловживають алкоголем, підсідають на наркотики…
– Скажу, що кількість залежних збільшується по синусоїді, то їх багато, то менше і не можливо встановити якийсь конкретний період. Все ж від людини залежить – як вона сприймає життя. Якщо хтось психологічно, морально нестійкий, то є великі шанси стати залежним від алкоголю, наркотиків, ігор…
А війна просто є додатковим великим навантаженням на психіку людини, що і провокує її шукати методи втечі від реальності. Раз випив, другий, у мозку встановлюється зв’язок: випив, отже отримав тимчасове полегшення. Мозок запам’ятовує цей стан і залежна людина хоче його повторити. У випадку наркоманів, чим більший «стаж» вживання наркотиків, тим більшої дози він потребує.

– Як пережити стрес, не вдаючись до вживання алкоголю та нароктиків?
– Розібратися в собі або ж визнати залежність, якщо вона вже є, допомагають психологи, але не всі до них йдуть. Деяким допомагає релігія, але, поки людина сама не захоче кинути пити, курити, колотися, грати, їй ніхто не допоможе. Такі люди доходять до самого дна і коли вже розуміють, що не мають сили з цим жити, тоді починають боротися із залежністю. Але це лише, якщо зрозуміють. Рятуються ті, які самі собі скажуть: «Все, досить». В інших випадках ні родичі, ні друзі, ніхто не допоможе.
Зараз багато військових стикаються із таки поняттям як ПТСР і намагаються його притупити алкоголем, наркотиками. Це ніколи не принесе полегшення, а навпаки, погіршить ситуацію. Тому варто, не відкладаючи часу, йти до психолога і працювати над своїм станом.

– Яку залежність легше вилікувати: наркотичну чи алкогольну?
– Немає різниці. Прийнято вважати, що наркотична залежність сильніша, але будь-яка залежність – це залежність і лише людина в змозі позбавитися цієї згубної звички сама. Лікар лише допомагає стати на правильний шлях бесідами, порадами, коли треба медикаментами.

Спілкувалась Ірина КОСТЮК
Фото автора
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!