«На вигляд – зовсім дитина, а в душі – Титан»: спогади про загиблого 22-річного волинського Героя Максима Переходька

У боях із російськими загарбниками поліг 22-річний мешканець Волині Максим Переходько.

Спогадами про Героя на своїй сторінці у фейсбуці поділилася Наталія Дмитрук.

Далі - пряма мова.

"Кілька останніх днів місцеві стрічки Фейсбуку ранили болем про мужнього захисника – Максима Вікторовича Переходька: «Загинув військовослужбовець Переходько Максим Вікторович…», «Зустрічаємо траурний кортеж загиблого воїна Максима Вікторовича Переходька…», «Кортеж у Піддубцях», «Кортеж у Звірові», «Кортеж в Дерно», «Чин поховання військовослужбовця Переходька Максима Вікторовича…»

Це все про того хлопчину Максимка, який в 2001 році був хрещений в селі Дідичі місцевим священиком отцем Петром, якого в 2007 році в ряди першокласників прийняла загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня с. Дідичі, якого в юнацьке, сповнене планами і світлими надіями життя, випустила ця школа у 2018 році.

Минуло трохи більше п'яти років з того часу. Кожен вчитель, який навчав Максима, не зможе пригадати жодного випадку, коли б цей хлопчина завдав прикрощів педагогам чи однокласникам. На першу думку відразу спадає щирість і абсолютна відсутність підлості чи зверхності, а в очах назавжди закарбувалися світла, як проміння сонця, усмішка і ясний погляд блакитних, як небо, очей.

В Максима, як і в більшості школярів, траплялися пропуски уроків, невиконані домашні завдання, спізнення на урок через всезахоплюючий футбол на перервах, гасання шкільними коридорами через «берка» чи «квача», хвацькі їзди верхи на однокласниках і «будівництво слона», тобто, все те, чим жили хлопці-однолітки.

Шкільні стіни ще й досі пам'ятають його голос і відлуння дитячих кроків, на навколо шкільній території, напевно, є місце, де його слід ще не затоптаний іншим слідом.

Він ще зовсім недавно був дитиною, найменшим за зростом у класі випускником. А за рік став чи не наймужнішим Чоловіком – підписав контракт зі ЗСУ.

Не вкладалося в голову: крихітний юнак, на вигляд – зовсім дитина, а в душі – Титан.

А далі до школи долітали найприємніші звістки про Максима: командири хвалять юного бійця, в навчанні військовій справі Максиму годі знайти рівних, побратими в захваті від Макса – «Малого», а сам він не шкодує про обраний шлях.

Коли минув стрес перших днів повномасштабної війни, на думку все частіше спадало запитання:

– А як там наші діти? – бо для школи її випускники залишаються назавжди її дітьми, а особливо ті, які нещодавно вилетіли зі шкільного гнізда. Знали і про Максима, який з першого дня опинився в горнилі війни. І це вже були звістки не про новобранця, а про досвідченого воїна «якому, здавалося, вдається все, за що б він не брався»…

І знову про сьогоднішній день… День пекучого болю. День невимовного смутку. День найтяжчих слів «більше ніколи».

Більше ніколи погляд не вихопить серед людей ту щиру світлосяйну усмішку. Більше ніколи не побачимо соромливо зашарілого обличчя від почутого компліменту про те, який він сміливий і мужній. Більше ніколи школа не почує його голосу і не відчує твердості його кроку. Більше ніколи він вже не прийде на зустріч зі своїми однокласниками.

Більше ніколи його не почують учні в стінах рідної школи як оповідача про ті тяжкі і важкі будні війни і якою дорогою ціною дається нам перемога. Залишаться лише туга і теплі спомини про Воїна Світла, бо саме таким він був – наш Герой, наш наймолодший захисник, який обов’язково повернеться в рідну школу у граніті.

Доземний уклін тобі, Максимку!"
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!