«У камері на 6 осіб нас було 40», - спогади лучанки про російський полон

У Ковелі на Волині молодь зустрілася із колишньою військовополоненою Анастасією Чорненькою, яка нині мешкає в Луцьку.

Про це у фейсбуці повідомив міський голова Ковеля Ігор Чайка.

Настя – захисниця Маріуполя. Родом – із Кіровоградської області, але до великої війни жила у Бердянську. До того, як піти у ЗСУ, освоїла музичний фах і бухгалтерську справу. Зрештою, задовго до повномасштабної війни пішла до війська й згодом стала сержантом морської піхоти.

Пережила пекло бойових дій на комбінаті імені Ілліча, тортури російського полону, теракт у Оленівській колонії. Усе це, як каже вона сама, дуже змінило, але точно не зламало її.

Триматися, каже, допомагала Мар’яна Мамонова, з якою Настя у полоні стала дуже близькою. Та сама Мар’яна Мамонова, історія якої облетіла всі світові ЗМІ – військова медикиня народила свою донечку через два дні після звільнення з полону. Тепер дівчата – куми.

Декілька цитат Насті:

- «Ваші думки – це все. Як ви думаєте – такими ви і будете. Тому треба думати про добре і світле».
- «Деякі моменти з полону нагадували те, що я бачила тільки у фільмах».
- «Жоден закон у російському полоні не дотримується».
- «Найбільше я зараз боюся звуку скотчу. Бо моя асоціація – далі хтось буде плакати і когось будуть бити, вбивати. Цей звук, думаю, памʼятають всі, хто був у полоні».
- «Ми взагалі не знали, чи Україна ще є. Нам казали, що західна Україна – це вже Польща, а решта – російська територія. Інформації не було ніякої».
- «Бажання повернутися в Україну допомагало все пережити. Я постійно думала: навіть якщо там все розбомблено, я все одно хочу туди».
- «На початках ми були в камері, розрахованій на 6 людей. Нас там жило 40. Інколи когось забирали на якісь роботи, тоді трохи більшало місця. Вночі, щоб поспати, ми мінялися місцями – хтось лягав на столик, хтось міг поспати сидячи, інші тоді змушені були стояти».
- «На нашу мову вони казали «ета нє язик». Була бібліотека, але нам забороняли брати українськомовну літературу. Для них це принципово».
- «Моя старша дитина була у цей час в окупації. Я не знала, що з нею. А меншій доньці не казали, що я у полоні. Від думок можна було часом зійти з розуму».
- «Мої цінності і погляди дуже змінилися. Я точно не буду сварити своїх дітей через погані оцінки і точно не робитиму ставку на щось матеріальне. Я – на волі, я можу працювати, висловлювати думку, радіти життю. Це – безмежно багато».

Зараз Анастасія зі своїми двома дочками живе у Луцьку, працює у відомому гіпермаркеті. Хлопці і дівчата засипали Настю запитаннями. І це добре, бо це спілкування – можливість почути вживу те, про що згодом писатимуть у книжках з історії.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!