Жінкам не читати. Смачного Луцька!

Усі вже звикли до англійського слова «gender». Частина людей, правда, наділяють його демонічними властивостями і «веселковими» відтінками. Так завжди буває з чимось незрозумілим і чужим.

Звичайно, гендерні стереотипи можуть завадити нам в євроінтеграційному процесі. Їх треба долати – на роботі, в сім’ї, у стосунках з друзями (незалежно від їх гендерних поглядів і особливостей).

Але (зізнаюсь тільки вам), інколи так хочеться забути всі нововіяння і нововведення – і поринути в консерватизм чоловічого сексизму!

* * *

Я і мої друзі належимо до того вимираючого виду чоловіків, які не стежать за вагою, зовнішнім виглядом і станом деяких внутрішніх органів.

Як правило, представники цього виду люблять збиратися невеликими групками і говорити: про місцеву політику, негаразди, пов’язані зі світовою економічною кризою, новинки книг і кіно, жінок і складність стосунків з ними. Для цього їм потрібне тихе затишне місце, добра і проста кухня, якісний алкоголь і дві-три години. Місце підбирає той, хто ініціює зустріч.

Цього разу ним був я.

* * *

Отож, перше правило, якого має дотриматися організатор такого зібрання: потрібен вагомий залізобетонний привід. Щось на кшталт «треба зняти стрес», «всі(е) дістало», «почав новий бізнес» тощо.

Перший дзвінок мусить бути до найбільш товариського і компанійського друга. Після цього – у вас уже два голоси. Другим запрошення-пропозицію має отримати або такий, який завжди сумнівається, або «надмірно сімейний». Аргумент для нього: не вистачає третього.

В принципі, можна зупинитися. А можна й кликати четвертого. Так і цікавіше, і бюджет більший.

Друге правило – рахунок повинен бути виправданим і реалістичним. В учасників таких застіль бюджет завжди обмежений.

Третє правило – не брати жінок. Навіть якщо дуже хочеться. Це ознака поганого тону. А чоловіків запрошувати можна. Особливо тих, хто вміє пити і готовий платити.

* * *

Для посиденьок я облюбував «Кнайпу», що на вулиці Рівненській, 55 (їдете Рівненською в бік «Лучеська», відразу за мостом повертаєте ліворуч і бачите «Кнайпу» з лівого боку, поряд з магазином «Нива»).

Зручно добиратися. Далеко від ареалу проживання всіх нас, а, отже, ймовірність зустріти сусідів – мінімальна.

Назва сама по собі апетитна (кнайпа (з нім.) – корчма, шинок, пивниця – гастрономічний заклад, де подають насамперед спиртні напої).

Заклад зустрів привітно. За стійкою бару (ліворуч від входу вздовж стіни, як у класичному пабі) усміхнулася білява барменша. Офіціантка запропонувала столик в глибині зали. Не надто людно, зайнята хіба якась третина столиків.

На годиннику - трохи за 18:00, всі щойно з роботи, а тому голодні. Замовляли емоційно і з суперечками, але дотримувалися неписаних правил. Яких?

Вибір алкогольного напою: краще менше, але хорошої якості. Ми, як правило, п’ємо горілку в ціновій категорії вище середнього. Але сьогодні хтось піддався підступам реклами, і ми вибрали «Первак». Хоча не завжди рекламні бюджети того чи іншого напою свідчить про його якість.

У меню серед горілок було ще 10 пропозицій в ціновій категорії від 6 до 9 грн./50 г. З іншого алкоголю: вина – 10 позицій від 60 до 120 грн. за пляшку; в розділі «Елітні напої» є все – від мартіні до абсенту, а в розділі «Коньяки» – 8 позицій від 12 до 20 грн за 50 г.

Але все це – не сьогодні. (Може, наступного разу?)

Вибір холодних закусок: без салатів, лише квашені овочі, сало, оселедець. Не визнаємо салатів на таких імпрезах (закушувати ними? Ні!) Хіба найпростіші: з овочів, зі свіжої або квашеної капусти (залежно від сезону).

Для гурманів все ж таки зазначу, що в меню є 11 пропозицій салатів в ціновій категорії від 13 до 24 грн. Є і «простенькі» - з тієї ж квашеної капусти, а є і «Грецький», «Цезар з куркою», «Каприз».

Знаходимо в меню і достатньо класичних горілчаних закусок: квашена капуста, солені огірки, мариновані гриби, маринований часник, мочені яблука, солена риба, ікра.

Навіть спеціальний розділ є: «під горілочку» (8 пропозицій).

Отож, вибираємо «три соління» - капуста, огірки, помідори; мариновану цибулю; бочок солений; оселедець з цибулькою.

Хтось порадив грінки по-литовськи з гарячих закусок. Взяли і їх.

Ще добрали «Йоданку» і березовий сік.

* * *

Холодне і напої просимо принести вже, щодо гарячих страв – «ще думаємо».

Кожен занурився в меню. Про деякі наїдки і напої я вже згадував, але поки є час, зупинюся на інших пропозиціях. В меню – страви з волинської, галицької, поліської кухонь, литовсько-польські смаколики і універсально космополітичні кухарські шедеври.

Видно, що власники і кухарі закладу – регіональні патріоти.

«Картопля по-селянськи» і «Картопля фрі» в меню розміщені не в банальних гарнірах (додатках), а в розділі «гарячих закусок». Знаю багатьох, хто без картоплі взагалі не наїдається (оце справжній поліський патріотизм!)

Але що це? «Шніцель по-Луцьки» в складі страви «Таця богатиря». Знімаю капелюх перед кухарем! Востаннє «Шніцель по-Луцьки» я бачив в меню луцьких кафе в 90-ті. А це ж наше, рідне!

Меню: м’ясних страв – 11 (від 21 до 51 грн.), гарнірів – 3 (від 9 до 12 грн.), окремо є вареники і пельмені – від 16 до 20 грн., чебуреки – 15-20 грн., деруни – 19-29 грн., млинці – 19-21 грн., буріто (буріто,буррітос (ісп. Burro – осел; «ослик») – мексиканська страва, що складається з м’якого пшеничного коржа, в який загорнута різноманітна начинка, наприклад, фарш, квасоля, рис, помідори) – 22 грн., соусів – 7 видів (2 - 22 грн.).

* * *

Переходимо до замовлення основної страви. Але серед нас є вибагливий і пропонує замовити щось із перших блюд (в меню є 4 пропозиції – від 9 до 18 грн.)

До речі, перше як закуска до горілки – це окремий шик. Особливо уха і червоний борщ. А от солянка і бульйон більше підійдуть на другий день (для виведення зайвих токсинів).

Колега-гурман вибрав з перших страв – «Флячки по-польськи» (суп з телячих рубців, тобто, шматків шлунку). Фляки – страва особлива, але має достатньо шанувальників.

Однодумців прихильника першої страви не знайшлося. А дарма – потім жалкували…

Ще замовляємо м’ясну пательню (свинина, бочок, картопля, цибуля, яйце), три порції пельменів, два чебуреки. Такий собі інтернаціональний стіл вийшов.

* * *

Замовили. А на столі вже чекає пляшечка. Починаємо трапезу з традиційного аперитиву без закуски.

Горілку розливаємо по 30-35 мл – на один ковток. Пити повну чарку (чи навіть по 40-50мл) – неправильно. І п’янієш швидше, і рецептори не зчитують смак горілки. А ще у нашому товаристві не визнають примовлянь на кшталт «допий», «не залишай на сльози» тощо. П’ємо для задоволення, а не заради виду чи традиції.

Пробуємо холодне. (Особливу увагу треба звернути на глиняний, поливаний посуд і кухлі для приборів. Така дрібниця, а додає тепла і домашньої атмосфери).

Квашенина смачна, не пересолена. Капуста приправлена соєво-базиліковим соусом. Пікантно. А маринована цибуля – взагалі смакот-а-а-а.

Бочок солений, загорнутий в рулетик, не переморожений (як часто буває), теж приправлений спеціями. (Не розумію, коли подають переморожене сало. Це кулінарний злочин).

Оселедець – казковий, ісландського пряного посолу. Таким оселедцем і закусити, і пообідати з картопелькою можна. Останнім часом часто трапляється неякісний оселедець або результат експериментів із приготовленим оселедцем вдома. Кожну страву повинні роботи професіонали. Солити оселедець – це мистецтво. Залиште його майстрам.

* * *

Обговорюємо перспективи асоціювання з ЄС. В товаристві є скептики, є й оптимісти. Проте останні мають вагомий і очевидний аргумент – наш стіл. А він свідчить, що кордони потрібно руйнувати, а звичаями, кухнями, продуктами, напоями обмінюватися. Хороша це (чит. смачна) справа.

Приносять пательню. Підрум’янена картопля, м’ясо, бочок, цибуля. Як у бабусі. Тільки от у нас вдома до картоплі яйце не додавали, бабуся завжди казала, що це несумісні продукти. Але смакує. Наливайте!

* * *

Озираюсь навколо. Людей побільшало. Незайняті лише два столики. Дівчата-офіціантки вправно розносять замовлення. Більшість замовляє пиво і чебуреки.

Стіни закладу прикрашені аплікаціями на тему морської фауни і флори. Тут так і проситься акваріум з живою рибою і металеві банки з івасі.

Є й кілька еклектичних прикрас: гітара, малюнки, плакати. Це все створює атмосферу клубу, де кожний або приніс, або може вибрати щось своє.

Дерев’яні елементи це все поєднують в одне ціле, а біла проста плитка на стіні демократизує атмосферу.

* * *

Слово за слово, чарка за чаркою... Обговорили все, що можна і не можна. Один із друзів - холостяк. Йому доводиться слухати поради досвідчених. Про жінок говорили мало, не більше половини часу. А то все – про політику, політику …і жінок в політиці. В тому числі про тих, які не зізнаються у своєму комсомольському минулому.

Смакуємо пельмені і чебуреки. Пельмені домашні. Фарш добрий, цибулі не забагато. Чебуреки не пересмажені, олія не відчувається. Рекомендую!

Треба було б вже розходитись… Але чогось ще душа просить. Версії: а) пива; б) пригод; в) вражень.

Перемагає пиво з рахунком 4:0.

І тут нас починає спокушати офіціант Валя. Пропонує раки, чіпси власного виробництва чи печену в печі рибу. Вибрали чіпси. (Я хотів раків!)

Дійсно, чіпси по-домашньому. Нічого схожого ще не пробував. Смачно. (Аж забув про раки!)

Все хороше коли-небудь закінчується, треба йти. Та й ліміт виділеного дружиною часу вичерпується.

Просимо рахунок. 456,00 грн. на чотирьох осіб. Разом з чайовими – 120 грн. з носа. За таку вечерю нормально.

Підсумовуємо враження:

- розташування – вдале, зручне;
- інтер’єр – затишний клуб;
- обслуговування – приємне, професійне;
- кухня – для чоловічих посиденьок;
- барна пропозиція – відповідає концепції закладу;
- меню – цікаве;
- санвузол – чистий, є паперові рушники.

Нам всім сподобалось. Таких кнайп побільше б. Смачного Луцька!

P.S. Наступного дня голова не боліла. Закуска добра була…

Петро ВЕРЗУН
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!